як це працює? потребую допомоги
як це працює? хочу допомогти

Допомога родині Короля Юрія: дружині Ользі та трьом донькам: Тетяні, Оксані та Ользі

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 27 250 грн.
Необхідно: 29 000 грн.

Допомога родині Кузнецова Вячеслава, загиблого учасника АТО: дружині Оксана та двом дітям: сину Олексію та донечці Дар’ї

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 6 100 грн.
Необхідно: 25 300 грн.

Допомога родині Альберта Падюкова: дружині Ользі та сину Артуру

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 100 грн.
Необхідно: 1 400 грн.

Допомога родині Алимова Руслана: дружині Тамарі та дітям: доньці Руслані та сину Віктору

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 3 150 грн.
Необхідно: 8 400 грн.

Допомога родині Сергія Чередниченко-Москаленко: дружині Наталії та сину Тимуру

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 4 100 грн.
Необхідно: 5 000 грн.

Допомога родині Новіцького Віктора: дружині Наталії та сину Богдану

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 4 500 грн.
Необхідно: 5 000 грн.

Допомога родині Дениса Лесняка: дружині Тетяні та донечці Ладі

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 4 000 грн.
Необхідно: 10 000 грн.

Допомога родині Дмитра Арнаута : дружині Ользі та двом донькам Вікторії та Крістіні

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 6 497 грн.
Необхідно: 19 000 грн.

Допомога родині загиблого в АТО Петра Третяка : дружині Оксані та трьом дітям: сину Андрію та донечкам Тетяні та Юлії

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 13 672 грн.
Необхідно: 18 000 грн.

Допомога родині Доника Максима: дружині Любові та сину Артему

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 5 077 грн.
Необхідно: 4 500 грн.

Допомога родині Ткаченко Сергія: дружині Марині та дочці Евеліні

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 3 000 грн.
Необхідно: 12 000 грн.

Допомога родині Усса Степана: дружині Світлані та сину Данилу

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 4 500 грн.
Необхідно: 13 000 грн.

Допомога родині Романа Чорнобая загблого в АТО: дружині Тетяні та сину Матвію

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 5 000 грн.
Необхідно: 5 500 грн.

Допомога родині Олександра Грузовенка загиблого учасника АТО: дружині Ірині й двом синам: Олегу та Єгору

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 6 899 грн.
Необхідно: 20 900 грн.

Допомога родині Іллі Толочка загиблого в АТО: дружині Олені та донечці Анастасії

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 3 015 грн.
Необхідно: 6 600 грн.

Допомога родині Володимира Момота загиблого в АТО: дружині Ірині та трьом дітям: сину Владиславу та донькам Аліні та Карині.

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 37 762 грн.
Необхідно: 41 800 грн.

Допомога родині Василя Балога, загиблого в АТО: дружині Інні та двом синам - Василю та Кирилу

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 9 800 грн.
Необхідно: 16 500 грн.
442 ДОПОМАГАЮТЬ
231 ПОТРЕБУЮТЬ ДОПОМОГИ

Наша Діяльність

Всі історії

«Розмови з дружинами» - історія Наталії Бондар

«Я НЕ ДОЗВОЛЮ, ЩОБ МОЯ СІМ’Я БАЧИЛА ВЕСЬ ТОЙ ЖАХ»

Знайомство в метро, спільні мрії та дітвора в домі…Сім’я Василя Бондаря зараз одне ціле, нерозривне коло. «Татка» з ними немає два роки, але спогади залишаються. Історія пані Наталії про сильний характер, віру в завтрашній день й незламність духу, коли приходить страшна звістка.

- Чи пригадуєте Ви знайомство із своїм чоловіком?

Звичайно, я в метро наступила йому на ногу. Тиснява така, після роботи ще й не в настрої була. Вибачилася, а потім вийшли на одній зупинці: «А ну подождите, я ещё не извинил вас!». Обмінялися телефонами, почали спілкуватися.

- Чим дивував Вас чоловік?

Любив робити подарунки, радував мене завжди, згодом нашу дітвору (Авт. – син Ярослав та дочка Оля). Свято, коли він вдома. Його доброта була всеохоплюючою. Моя мама називала своїм сином. Василь був другом, чоловіком, неймовірним батьком. Страшне слово був, але від цього нікуди не дінешся. А ще його жарти. Родом з Одеси, тому мав гарне почуття гумору.

- Як прийняв рішення піти на Схід?

«Я маю піти, хто як не я». Стояв ще на Майдані. Працював таксистом, каска завжди буда біля нього. У разі чого вивозив людей. Їздив на КАМАЗі, возив дві бочки палива. Постійно під загрозою, попав під обстріл. Його викинуло з машини, колесом перебило ногу. Коли приїхав, був вже не мій Василь. Не було тієї усмішки, того азарту. Розмовляв, але вже не так. Навіть у лікарню не ходив. Зв'язок із хлопцями ні на секунду не втрачав, жив душею там. Ще шкутильгаючи, вирішив їхати. Усіх обдзвонив і домовився, що поставка одного бензовоза в АТО його. Поїхав…Це був жовтень 2014 року, у грудні повернувся додому на Новий рік. З дітворою разом пекли торт. Вже тоді знав, що поїде в Дебальцево. Був настороженим…Навіть не дозволив мені провести його на вокзал.

- Що відчували перед від’їздом?

Усі погані думки я відганяла від себе, взагалі намагаюся дивитися на речі позитивно. Перед тим, як їхати, я метушилася, а він лежав і мовчав. Присіла біля нього, кажу, що все буде добре, головне не накручувати себе. «Подивися, які в нас чудові діти, що я можу без тебе, і ремонт ще треба робити…». Він сказав: «Мені так здається, що ремонт ти будеш робити без мене». Коли телефонував, а це було рідко, розповідав, що ситуація дуже страшна. Проте ніколи не жалівся. 13 лютого зранку прийшов наш кум і сказав, що його немає. Коли попав під обстріл, Василь сказав, що це його другий день народження. Його викопали з-під землі. Телефон позичив у друга, куди записав три номери: мій, кума і моєї мами. У той момент саме виносив воду і говорив із кумом. Потім пряме поранення в серце, дійшов до бліндажа і все…Далі почалося друге життя. Я тоді плутала день і ніч, дітям не говорила до останнього. Майже місяць експертиз (так як документів не було, його розпізнали по татуюваннях) і тільки тоді поховання.

- Хто допоміг справитися із болем?

Діти, вони за цей період дуже подорослішали. Так склалося, що в одному класі з Ярославом навчалася Маргарита Марченко. Її тато загинув в аеропорту. Хтось із дітей проговорився, але не могли зрозуміти, чий саме тато. Він прийшов зі школи, одразу за уроки, а потім покликав поговорити. «Я щось не розумію, наш тато загинув?». Тоді підійшла Олічка. Це був страх, описати важко. Моя мама дізналася так само, як діти. Усі до останнього не знали. Я розуміла, якщо почну себе жаліти, буде паніка й і істерика. Тому посміхаюся, іноді важко, але по-іншому ніяк.

- Про що мріють зараз діти?

Оля сказала, що хоче буде поліцейською, і форма їй личитиме. Ярослав – військовим. Для мене це, чесно кажучи, важко. Час покаже. Першого вересня всі йшли з татами, у військових були медалі. Наш тато теж обіцяв, і медалі дали, але посмертно. Діти усміхалися, тільки очі – повні сліз. Я не давала їм замкнутися в собі. Постійно говорили. Зараз ми є одним цілим, одним кулаком. Ярослав став стіною. Він нам не дає плакати, двома крилами обгорнув нас. Мій захист, моє щастя, мій сенс життя. Діти – це найкращий подарунок.

- Чому навчилися від чоловіка?

Не здаватися й не упускати руки. Постійно вперед. «Розслаблятися в нас немає часу»,- казав мій Василь. Спочатку просила його не йти, але почула тільки: «Я не дозволю, щоб моя сім’я бачила весь той жах». Життя повернулося в іншу сторону. Потрібно цінувати одне одного і радіти кожному дню, бо ми не знаємо, що може бути завтра. Ніхто не знає…Ті проблеми, які є в порівнянні з тим, чого вже не повернути, вже не здаються проблемами. Життя не повернути, але іноді дуже хочеться, особливо в моменти, коли так потрібно щось сказати.

Інна Мокродій

Подарунки для діток

Новий Рік почався з приємних подарунків. Нам принесли цікаві, дивовижні книжечки для наших найменших підопічних. Незабаром казочки надійдуть маленьким читачам. Спасибі Владиславу Волинцю за те, що постійно підтримує платформу.

«Розмови з дружинами» - історія Лариси Пономаренко

«Людина живе доти, доки її згадують»

Лариса Пономаренко не сидить на місці, не зупиняється жити, в серці береже кохання до свого чоловіка – Віталія Благовісного, який загинув у 2015 році поблизу Авдіївки в Донецькій області. Як живе родина Віталія сьогодні та яким його пам’ятають дружина і доньки, читайте в інтерв’ю.

Як ви познайомилися?

Усе дуже банально. Він зі своїм двоюрідним братом прийшов до нас у гості. Ми з мамою тільки переїхали, почали меблі розставляти. Все відбулося після його дня народження 14 листопада, вже 16 ми познайомилися. І все, 20 років були разом. Зустрічалися місяць, і тоді він освідчився. Я відразу погодилася. Це було кохання з першого погляду. Мені не потрібно було до нього звикати. Можливо у 20 ми всі однакові, але це було справжнє кохання.

Що ви любили робити разом?

Ми все робили разом. Коли у нас народилися діти, він допомагав мені з підгузками, прокидався вночі. Разом ходили і на риболовлю, і в кіно. У Києві ми жили біля парку Перемоги, тому гуляли там щовихідні.

Які стосунки були у доньок із батьком?

Найкращі, які можуть бути. Я працювала в кіно приблизно 8 років, тому часто їздила у відрядження. Доньки залишалися з батьком. Він заплітав їм косички, відводив до школи, сам ішов на роботу, забирав зі школи. Увесь час вони проводили разом. Чоловік із дітьми їздив на Майдан. Якраз у той день, коли розпочався обстріл. Вони обманювали мене, казали, що пішли в магазин. Я не вірила. Вони їхали з Майдану на 18 тролейбусі, проїжджали повз мою роботу. Дочка ще казала: «А якщо зараз мама буде їхати?» І я зайшла до цього тролейбусу, в якому вони їхали.

Яке у Віктора було ставлення до мобілізації?

Влітку показували сюжет про його товариша по службі, який демобілізувався та пішов в АТО. Віталік мені сказав, що теж піде. Я була категорично проти. Як це ти підеш? У мене непередбачувана хвороба, у нас двоє дітей, з ким вони залишаться?

Ви не знали про наміри чоловіка?

Я навіть не підозрювала, що у нього є якісь плани йти в АТО. Ми цю тему вдома більше не обговорювали. Тоді він працював на Київському морі, офіційно ловив рибу. Було затишшя. Сказав, що поїде в Київ шукати тимчасовий заробіток. Виявляється, поїхав у Вишгород. Там його зняли з обліку, у Києві поставили, вручили повістку. Він вже все пройшов і знав, коли буде їхати. Прийшов додому й оголосив. Я плакала. Відмовляла. По-різному: по-хорошому, по-поганому. Але він навіть не слухав.

Як він аргументував?

«Я не боягуз. Я піду захищати нашу Батьківщину». Ні я, ні діти не могли вплинути на це рішення. Неможливо було його відмовити. Він зробив це свідомо. Віталій розумів, якщо я дізнаюся, то буде скандал і вмовляння. Тому він одразу приніс повістку. Мій чоловік казав, що там молодші хлопці та чоловіки його ж віку. «Потім через деякий час, що я буду казати? Що я ховався за твоєю спідницею?» І все. Пішов.

Яка реакція була у доньок?

Я думаю, що вони пишалися. Але через свій вік не усвідомлювали, наскільки це може бути небезпечно. На хвилі патріотизму вони думали, що це правильний вибір.

Як підтримували зв'язок?

Мобільний зв'язок. Я дуже переживала. В армії він був електриком зв’язку, тому і тоді вчився на електрика. «Нічого страшного. Буду там зв'язок налагоджувати». Мене це заспокоювало. Вперше його відпустили додому на Великдень, перед тим, як поїхати в зону АТО. Вмовляти сенсу не було. Просто переживала, куди він потрапить, ким він буде. Він нічого мені не розповідав. Коли вже поїхав, повідомив, що потрапив до Дніпропетровської області в 93-тю механізовану бригаду. «Я буду сапером». Я навіть по телефону розсміялася. Як сапером? Вчився на електрика, а будеш сапером? «Нас направили, не вистачає людей». На 1 вересня він знов приїздив додому. Я попросила його одягти форму, піти до дівчат у школу на 1 вересня. Він казав: «Та навіщо». Був скромним. Не мав показовості, не вихвалявся цим. Опісля відразу поїхав. Він тричі приїздив. Двічі я проводжала його на вокзал, засмучувалася. А третій раз заспокоїлася. Була впевнена, що ще трохи і він буде вдома. Не плакала, мені було спокійно. Ми спілкувалися щодня: зранку і ввечері після завдань.

Доньки були дуже близькі з батьком. Як вони сприйняли загибель батька?

Це для нас було дуже складно. Усім нам трьом було важко. Якийсь час навіть повірити було складно. Не знаю, скільки треба сил, щоб все пережити. Мені було 18, коли мій батько помер. Мені було важко. І все життя мені його не вистачало. Зараз я дівчатам кажу: був би батько, він би поговорив з вами. Коли втрачаєш близьку людину, дуже важко морально пережити.

Хто вас тоді підтримував?

Нас підтримувало багато димерських людей (авт. Димер – смт. Київської області). Звичайних людей, а не чиновників. Здається після поховання прийшла моя знайома і каже: «Ось тобі передали 200 гривень». Я розумію, що у людей теж можуть бути труднощі. Потім я познайомилася з платформою "Люди допомагають людям". Вони допомагали матеріально, зі вступом до університету, просто дзвонили.

Така різнобічна підтримка допомогла не зупинятися?

Звичайно! Завдяки різним і небайдужим людям розумієш, що варто боротися, жити далі. Твоє життя не зупинилося. Якщо б не було цієї підтримки, можливо ти опустив би руки, жив би в коморці. Коли будуєш плани на життя, думаєш про своє майбутнє, а потім все враз розбивається на маленькі частини… У тебе опускаються руки. Ти не знаєш, що робити. Твій чоловік начебто захищав цю Батьківщину і все, що в нього було, віддав. А до тебе люди повертаються спиною. Я вважаю, що підтримка небайдужих стимулює. Добре, що є такі люди.

Сім'ям зараз дуже важливо отримувати таку підтримку?

Звичайно. Шкода, що з боку держави немає програм реабілітації для таких сімей. У нас все тримається завдяки фондам, небайдужим людям і волонтерам. Ми залишаємося зі своїми проблемами сам на сам. Мені дуже не вистачає чоловіка. Але завдяки усім цим подіям, я подивилася на життя з іншого боку, познайомилася з багатьма добрими людьми. Для мене це дуже важливо. Завдяки таким людям можна вирішити багато моральних труднощів. У нашій країні об’єднує горе. Було б добре, якби ми познайомилися при хорошому житті.

Колеги по службі підтримують з вами зв'язок?

Ми зідзвонюємося з командиром. І є декілька його товаришів. Я не можу сказати, що ми дружимо. Це були друзі мого чоловіка, з якими він познайомився там. Я з ними не спілкувалася, поки мій чоловік був живий. Що можна сказати незнайомій людині? У кожного своя сім'я, турботи. Я розумію, що життя триває. Ти вже нічого не можеш змінити, тому треба рухатися далі.

Чим ви зараз займаєтесь?

Я записалася до басейну, хочу скласти на права, а влітку поїхати на екскурсію за кордон. Намагаюся не сидіти вдома. Що більше сидиш удома, то більше у цьому копаєшся. Треба, щоб голова весь час була зайнята. Не можна зупинятися. Якщо ти зупиняєшся, то це все тебе руйнує зсередини.

Який у вас девіз по життю?

Все, що нас не вбиває – робить нас сильнішими. Мені було дуже складно, коли загинув чоловік. Не хотілося прокидатися, вставати з ліжка, щось робити. Але я знаю, що це мене вбило б. Як могла опановувала себе, якийсь час вживала антидепресанти. Мені треба було добитися пільг, ходити до чиновників, довідки брати. Завдяки цьому, я така. Якщо Бог дав нам випробування, то нам треба їх пройти. Немає непосильної ноші. Ми не можемо нічого знати наперед. Мій чоловік народився та загинув 14 листопада. На свій день народження. Я не могла в це повірити. Тому, що у нього ж сьогодні день народження. Не може такого бути. Може.

Як ви справляєтеся в цей день?

Раніше ми сиділи за столом, а тепер на кладовищі. Я не відчуваю, що там мій чоловік. Мене не тягне на кладовище, я не можу там проводити час, я не можу там з ним розмовляти. Вдома я подумки з ним розмовляю. Це заспокоює. Я намагаюся змиритися з тим, що таке моє життя. Усі випробування, які мені треба пройти, я обов'язково пройду.

У душі чоловік завжди з вами? Відчуваєте його підтримку?

У душі мій чоловік завжди зі мною. Мені чоловік часто сниться. І завжди по-хорошому. Він сниться, як живий. Немає поганих відчуттів, все як у звичайному житті. Я знаю, що душа людини не вмирає. Людина живе доти, доки її згадують. Він як янгол-охоронець оберігає. Якщо у тебе щось не виходить, він обов’язково знайде тих людей, через яких він тобі допоможе.

Якої допомоги ви зараз потребуєте?

Діти, знайомі – це все, що я маю. Зараз мені цього достатньо.

 

Євгенія Луценко

Сім'ї по областях

НАМ ДОПОМАГАЮТЬ

Адміністрація Президента України

З питань координації співпраці з обласними держадміністраціями при реалізації проекту

ПЕРЕЙТИ НА САЙТ
Міністерство Внутрішніх Справ

Департамент карного розшуку з питань зниклих безвісти на Майдані та в АТО

ПЕРЕЙТИ НА САЙТ
Національна Гвардія України

Управління по роботі з особовим складом з питань участі в АТО

ПЕРЕЙТИ НА САЙТ
Міністерство Оборони України

Департамент соціальної та гуманітарної політики
Генеральний Штаб ЗСУ (Генштаб ЗСУ)
Головне управління по роботі з особовим складом ЗСУ з питань участі в АТО

ПЕРЕЙТИ НА САЙТ
Херсонська обласна держадміністрація

З питань збору даних сімей, що втратили годувальника та сприяння участі цих сімей в проекті.

ПЕРЕЙТИ НА САЙТ
Івано-Франківська обласна держадміністрація

З питань збору даних про родини, що втратили годувальника та сприяння участі цих сімей в проекті.

ПЕРЕЙТИ НА САЙТ
ПЕРЕЙТИ НА САЙТ

НАШІ ПАРТНЕРИ

АТ «Райффайзен Банк Аваль»

Завдяки працівникам банку створена можливість матеріальної допомоги через сайт з будь-якої точки планети. Виконуючи свою волонтерську місію, банк відмовився від усіх комісійних зборів. ПЕРЕЙТИ НА САЙТ

«ТСБ IT Solutions»

Компанія програмістів «ТСБ IT Solutions» і її працівники на волонтерських засадах розробили сайт проекту, гарно оформили і втілили в життя наші задуми. Тільки спільна діяльність допомагає нам долати труднощі кожен день! ПЕРЕЙТИ НА САЙТ

Portmone.com

Усі платежі, які проходять через платіжну систему на рахунки учасників проекту, обслуговуються безкоштовно. Це вклад «Portmone.com» в добру справу допомоги людям. ПЕРЕЙТИ НА САЙТ

Еспресо ТБ

Команда телеканалу Еспресо ТБ є інформаційним партнером платформи. Бере участь в заходах, робить матеріали про родини-учасники та платформу. ПЕРЕЙТИ НА САЙТ

"Юрія-Фарм"

Міжнародна фармацевтична корпорація "Юрія-Фарм".  Лідери ринку внутрішньовенних препаратів.

У ТОП-5 найбільших фармацевтичних виробників України.

Експорт в 20 країн світу.

ПЕРЕЙТИ НА САЙТ

"Лівий берег"

"Лівий берег" - російсько- та україномовне інтернет-видання є інформаційним партнером благодійної платформи "Люди допомагають людям". ПЕРЕЙТИ НА САЙТ

«КМБФ «Фудбенк»

Благодійна організація «Київський міський благодійний фонд «Фудбенк» («КМБФ «Фудбенк») - це неприбуткова суспільно корисна непідприємницька організація, основною статутною метою якої є об'єднання зусиль різноманітних організацій, юридичних та фізичних осіб для здійснення благодійних заходів спрямованих на покращення продовольчого забезпечення соціально незахищених верств населення та боротьбу з голодом. ПЕРЕЙТИ НА САЙТ