У неділю, 13 травня, відбулася Хода Матерів, присвячена Матерям України. В ній взяли участь матері та дружини загиблих воїнів зі всієї України, ветерани та бійці разом з матерями, багатодітні сім'ї, сім'ї з онкохворими дітками, іноземні гості та інші. Захід розпочався на Михайлівській площі біля пам’ятника княгині Ольги. Згодом було урочисте покладання квітів до “Народної Стіни Пам’яті”, панахида за загиблими воїнами у дворі Михайлівського Золотоверхого Собору.

А потім — з метою вшанування пам'яті загиблих героїв України, що віддали своє життя, захищаючи незалежність нашої держави у війні на Сході, — відбулася Хода матерів від собору до Пам’ятного Хреста біля Каплиці Героїв Небесної сотні.

Після -  відбулася історична подія - проведена Міжнародна Асамблея Матерів. Серед делегатів були учасники Революції Гідності, ветерани АТО, матері й дружини загиблих на фронті військовослужбовців і добровольців, а також дітей, хворих на онкологію та інші небезпечні захворювання. Українські жінки зібралися, щоб привернути увагу суспільства до проблем, які турбують матерів загиблих бійців АТО, дітей, хворих на онкологію та інші небезпечні захворювання, багатодітних матерів та іншіх жінок, які позбавлені сьогодні підтримки держави.

Вони втомилися спостерігати за тим, як Україна нищиться війною, псевдореформами та корупцією і висунули до вищого керівництва держави 10 ключових вимог, зазначених у резолюції Асамблеї:

1. Активізувати переговори у Мінську щодо звільнення українських полонених та допущення українських пошукових груп на непідконтрольну територію Донбасу для повернення тіл загиблих українських воїнів, а також звернутися до міжнародної спільноти з вимогою посилення санкцій проти Російської Федерації за утримання українських заручників та військовополонених на непідконтрольній частині Донбасу та у самій Росії;
2. Надати добровольцям, що боронили країну на початку війни на Сході України та загинули — статус учасника бойових дій;
3. Припинити імітацію реформ та розпочати реальну боротьбу з корупцією, негайно прийняти закон про Антикорупційний суд з урахуванням рекомендацій міжнародних інституцій;
4. Вжити ефективних заходів з відновлення вітчизняної економіки і створення робочих місць, спрямувати всі зусилля на проведення нової індустріаліації та розвиток високотехнологічних галузей з високою доданою вартістю;
5. Припинити згортання соціальних програм та відновити соціальний захист для незахищених категорій населення;
6. Встановити мораторій на підвищення тарифів на комунальні послуги до зростання мінімальної зарплати до рівня, еквівалентного $400;
7. Відновити державне регулювання цін на товари першої необхідності, яке було скасоване у 2017 році;
8. Зупинити розвал медицини та впровадити європейську соціальну модель системи охорони здоров’я на основі загальнообов’язкового державного медичного страхування;
9. Прийняти закони, спрямовані на покращення здоров’я українців — про боротьбу з тютюнопалінням, алкоголізмом, наркоманією, про трансплантацію, про відкриття результатів клінічних досліджень ліків та інших, що потребують негайного розгляду;
10. Прийняти нове виборче законодавство на основі пропорційної системи, відкритих списків та праймеріз, що дозволить оновити владу та дати Україні шанс на розвиток.

В організації заходів з нагоди Дня матері взяли участь Громадська платформа Люди допомагають людям, ГО «Спілка матерів загиблих учасників АТО», ГС «Асоціація ветеранів війни, учасників АТО, членів сімей загиблих (померлих) та інвалідів війни м.Києва», ГО «Родини Героїв Небесної Сотні», ГО «Асоціація медиків Революції гідності»,Соціальна Справедливість "Совість" Громадська організація, ГО Всеукраїнський Жіночий Рух "За вільну Україну", ГО Крила 8 сотні, ГО Серця Кіборгів, Благодійний Фонд допомоги онкохворим дітям "Краб", ГО Асоціація ветеранів АТО України, Координаційний Центр Допомоги, а також за підтримки депутата Київради Алла Шлапак, Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників АТО, Київська міська державна адміністрація - КМДА, Київський Військовий Ліцей ім. Богуна, Київського центрального військомату та Київська Лікарська Рада.

«Якщо не я, то хто?»

Анастасія втратила чоловіка у 2014 році, залишившись з малою донькою. Зараз вона отримала другу вищу освіту, багато подорожує і розповідає дитині про  батька, що  «на небі».  

  - Як ви познайомилися зі своїм чоловіком?

Ми працювали в одній  організації, але на роботі його ніколи не було. Він був водієм. Хоч ми рідко з ним бачилися, ці зустрічі були особливими. Спочатку спілкувалися як друзі, потім зрозуміли, що стосунки вже достатньо швидко розвиваються і не помітили, як почали жити разом. Приблизно 2-3 місяці по тому я завагітніла і ми одружилися.

  - Чи очікували знайти на роботі своє кохання?

Ні, я взагалі не хотіла йти на цю роботу. Коли була на 5 курсі, дідусь сказав, що є вакансія. Це було посеред навчального року. Я вже не могла перейти ні на заочну форму навчання, ні на індивідуальний графік, тому і не хотіла йти на цю роботу. Зовсім не очікувала, що так станеться, бо взагалі контингент там – люди пенсійного віку.

  - Чим він вас привабив, завоював?

Він був дуже цілеспрямований, мужній і наполегливий. Я ще не встигала прийти на роботу, як вже дзвонив телефон, він казав, що чекає, щоб я виходила. Тобто він постійно був ініціатором наших побачень. Моїм колегам по відділу це не дуже подобалося, але вони розуміли, що це діло молоде (сміється).

  - Він сам прийняв рішення піти на фронт?

Нам в березні 2014 року почали приходити повістки. Він спочатку проходив медичну комісію, а основна повістка, після якої він був мобілізований, прийшла в травні. Я була шокована, бо на той момент, коли він збирався йти, доньці нашій було 5 місяців. Я говорила йому: «Куди ти зібрався? В тебе щойно донька народилася, в тебе сестра з інвалідністю і мати хвора». Мені здається, йому було легко, як то кажуть «відмазатись». Але він казав, що якщо він не піде, то хто? Так взяв і пішов. Я залишилася одна з такою маленькою дитиною, це важко було.  Батьки допомагали, підтримували. Потім, з часом, звикла. Він намагався телефонувати кожен день, завжди казав, що в нього все добре, просив передати мамі, що все гаразд, намагався знайти момент, коли було тихо, без обстрілів. Він надсилав багато фотографій, казав, що вже пам’яті на телефоні недостатньо від великої кількості фотографій.

  - Він розповідав вам про своїх нових друзів?

До складу його батальйону потрапили друзі та однокласник, тобто він одразу приїхав туди не один. Розказував, що вони знайшли там маленьке цуценя, хотів його забрати додому, але не встиг.

  - Чи було у вас погане передчуття, інтуїція?

Та постійно, ще з початку, коли ми з його матір’ю спілкувалися, нам разом було неспокійно. Навіть коли він ще вдома був. Сни погані були, але коли я йому дзвонила, то він заспокоював завжди, говорив, що в них все добре. Як всі напевно.

Одного разу подзвонила його мати моїм батькам і сказала що їй зателефонував командир батальйону і сказав що він загинув і знаходиться у харківську госпіталі. В нашій сім’ї багато родичів з Харкова. Мій батько спочатку говорив, що це неправда, що це хтось знайшов його телефон і  почав мамі телефонувати. Батько подзвонив родичам, попросив поїхати, перевірити. Коли інформація підтвердилася, тоді всі надії перестали існувати. Мене підтримували і друзі його, і хлопці з батальйону. В ту ніч, коли він загинув, було поранено 7 бійців обстрілом з «граду» і його також. Як нам розказували пізніше, у них не було обладнання для зупинки крові, вони довго чекали на вертоліт, потім чоловіка перевезли з Луганської області до харківської лікарні, встигли йому зробити ще два переливання крові, а на третє помер.

  - Як спілкувалася з дочкою в той час?

На той момент їй було 8 місяців, тому я якось уникала цих розмов. Зараз вона подорослішала і знає, що її батько на небі, «на небі,на луні», як вона говорить.  Мені здається, що вона не розуміє ще такого. Знає, що він десь є. Вона відвідує садочок. Ходимо разом на гімнастику, дуже спортивна, непосидюча дівчинка. Вдома більше шкоди робить, ніж допомагає. Я зараз не виходжу на роботу, вийду, коли вона подорослішає.

  - Можливо, у вас хобі, захоплення?

Взагалі я люблю подорожувати. З самого малечку я її з собою беру і їдемо. Не можу сидіти на одному місці, мені потрібно постійно щось робити. Коли їй було 10 місяців, я вирішила вступити на 2 вищу освіту, щоб себе зайняти чимось. Це допомогло. Тепер у мене ще й юридична освіта. Взагалі мені дитина допомогла впоратися з цим горем. Ми вже, напевно, всю Західну Україну об’їздили. Мені дуже подобається Львів, були з нею там декілька разів, на Закарпатті також були. Їздимо поїздом або з батьками на автомобілі. Донька з самого малечку звикла до дороги. Вона кожного дня після садочку питає: «мамо, куди ми сьогодні їдемо?»

Спілкувалася Ірина Пельц

У середу, 4 квітня, на території історико-культурного комплексу Замку-музею «Радомисль» відбулося Свято «Писанки» для учнів КЗ «Радомишльської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату I-III ступенів».

Святкування розпочалося з екскурсії по казковому Замку, де діти змогли побачити і відчути різноманітні предмети побуту українських хат,  побували у справжній Замковій вежі та папірні, де виготовляється папір за технологією 400-річної давнини.  Саме до свята Пасхи  екскурсовод та талановита майстриня   Ольга Ткаченко провела цікавий майстер-клас по писанкарству. Школярі  змогли власноруч оздобити великодні яйця кольоровими візерунками за технікою декупаж.

У Концертній залі Замку разом з діточками заспівала господиня Замку – Ольга Богомолець і дитяча письменниця, співачка Світлана Касьяненко. На останок всіх чекали символи свята Великодня – смачненькі чарівні пасочки.

Від імені Громадської платформи «Люди допомагають Людям» висловлюємо подяку Замку-музею «Радомисль» та особисто Ользі Богомолець, ВБФ «Фармак» за допомогу в створенні свята!