16 червня 2015

УБД. Перелік документів для надання статусу учасника бойових дій військовослужбовцям, які брали безпосередню участь в АТО

Порядок надання статусу учасника бойових дій (УБД)

ПРЕС-СЛУЖБА МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ

Відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 “Про затвердження Порядку надання статусу учасника бойових дій (УБД) особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення” для надання статусу учасника бойових дій військовослужбовцям (резервістам, військовозобов’язаним) та працівникам Збройних Сил України командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники установ, закладів у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення подають на розгляд комісії Міністерства оборони України з питань визначення учасників бойових дій такі документи:

- довідку про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (зразок 1 додається);

- витяги із наказів по стройовій частині про убуття (прибуття) до військової частини після виконання завдань антитерористичної операції;

- копії посвідчень про відрядження;

- список військовослужбовців військової частини А0000 Збройних Сил України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції (зразок 2 додається).

Порядок подання документів на отримання статусу учасника АТО

Документи надаються в паперовому вигляді за адресою: 03168, м. Київ, 168, Повітрофлотський пр-т, 6, Департамент кадрової політики Міністерства оборони України. А також списки військовослужбовців (зразок 2) подаються в електронному вигляді Microsoft Excel (версія 97-2003) на автоматизовану систему управління Збройних Сил України “Дніпро” Deg_dkp@dod.ua.

Всі копії документів повинні бути завірені підписом командира (начальника) військової частини (органу, підрозділу), установи, закладу та скріплені гербовою печаткою.

Учасники антитерористичної операції, звільнені з віськової служби, документи подають через комісії обласних військових комісаріатів та міського військового комісаріату міста Києва.

Всі документи, які подаються до комісії Міністерства оборони України з питань визначення учасників бойових дій передаються до архівних установ України для тривалого (до 50 років включно) зберігання у повному обсязі на державне зберігання. Для їх оформлення використовувати аркуші паперу формату А4 (210 х297 міліметрів). Документи повинні мати поля: не менше 30-35 міліметрів - ліве; 10-15 міліметрів - праве; 20-25 міліметрів верхнє та нижнє.

Комісія Міністерства оборони України з питань визначення учасників бойових дій вивчає документи і направляє їх на розгляд до міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій, а у разі відсутності підстав, які підтверджуються документами, повертає їх до військових частин (органів, підрозділів), установ, закладів з метою подальшого доопрацювання.

Документи:
 
Зразок 1
 
 
Зразок 2
 
Джерело: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=247706267&cat_id=244277212

Ми у ЗМІ

Всі статті
Він весь час намагався не показувати тривоги і запевняв нас, що все гаразд, в той час коли над головою вибухали гради

Він весь час намагався не показувати тривоги і запевняв нас, що все гаразд, в той час коли над головою вибухали гради

«Діма був дуже привітною та життєрадісною людиною. З його уст ніколи не сходила посмішка. Всі навколо його поважали та любили - це була людина, на яку можна покластися в будь-який момент. Завжди допоможе і словом, і ділом», - так згадує про свого загиблого чоловіка дружина Ірина.

Він весь час намагався не показувати тривоги і запевняв нас, що все гаразд, в той час коли над головою вибухали гради Діма був дуже привітною та життєрадісною людиною. З його уст ніколи не сходила посмішка. Всі навколо його поважали та любили - це була людина, на яку можна покластися в будь-який момент. Завжди допоможе і словом, і ділом», - так згадує про свого загиблого чоловіка дружина Ірина.

Дмитро та Ірина познайомилися у Вінниці. Дівчина працювала в кафе із найкращим другом Дмитра. Він же їх і познайомив. Дмитро працював музикантом у військовому оркестрі. Про ті часи Ірина згадує так: «на той час в мене вже був син від першого шлюбу, але він на це не звернув уваги. Завжди любив його та виховував як рідного. Згодом ми переїхали жити до Новограда-Волинського, звідки Діма родом». Там вже у закоханих народилася донька Даша та синочок Ванечка.

На вибір професії Дмитра вплинув дідусь, який був йому за батька, бо мати його ростила одна. Він був талановитим музикантом та відповідальним військовим. І ще Діма був чудовим батьком. Весь вільний час проводив з сім’єю.

8 березня 2014 року Дмитру прийшов наказ збирати речі і вони виїхали на навчання. На той час Ірина навіть не здогадувався, що на її сім’ю таке чекає. Якийсь час хлопці знаходилися на навчаннях, а потім їх відправили в зону АТО. Там через тиждень вони потрапили під ворожий обстріл, під час якого загинуло дуже багато наших військових. Їх потім ще довго шукали рідні.

«Так і ми шукали свого татуся довгих 7 місяців. І лише після впізнання тіла через ДНК ми змогли забрати додому та поховати рештки тіла», - ледве стримуючи сльози говорить жінка.

Всього за місяць до трагедії Дмитро приїздив до дому на день народження свого сина. Йому саме виповнився 1 рік і він почав робити перші кроки, але батько зміг провести з сином лише 7 днів – потрібно було повертатися на війну. Ірина згадує, що на початку серпня спілкуватися вони почали зовсім мало - пару слів вранці та пару ввечері. А згодом чоловік сказав, що зовсім не зможе зателефонувати, бо телефони в усіх розрядилися. Залишився один. На всіх. Від Дмитра два вечора не було дзвінка, а 14 серпня Ірині зателефонували і сказали, що був обстріл. Дружина довго не могла повірити в те, що її чоловік загинув: «Довгих 7 місяців нас не покидала надія, що він в полоні. Ми зверталися в усі інстанції. До всіх благодійних організацій, доки не пролунав дзвінок від «Чорного тюльпана», сказали, що знайшли тіло чоловіка». Та все ж їхня надія не згасала, доки не підтвердився останній тест ДНК.

Руденко Дмитро Миколайович загинув 12 серпня 2014 року поблизу Сніжного. 24-го листопада 2014 року рештки тіл були знайдені на полі бою пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») та привезені до м. Запоріжжя. Дмитра впізнали за тестом ДНК. Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, "за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Сім’ї довго довелося звикати до нового життя без їх люблячого чоловіка і батька. Час іде - Ванюша знає тата лише по фото. Родина вдячна, що держава забезпечила їх власним житлом. На даний час Руденкам потрібні кошти на ремонт будинку і, звичайно, на діточок - постійно потрібно одягати та взувати, бо вони швидко ростуть.

 

РУДЕНКО ІРИНА ПЕТРІВНА (Райффайзен банк «Аваль») 4188370023879367

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?!


Джерело: Левый Берег - LB.UA

«Як знайшла сили все це витримати, я досі не розумію..»

«Як знайшла сили все це витримати, я досі не розумію..»

«Мій Богдан був Справжнім Чоловіком: сильним, хоробрим, турботливим. Захисником. За його спиною я була як за кам‘яною стіною. Я знала, що коли в мене чи в дітей, виникнуть якісь питання чи проблеми, він вирішить їх за лічені хвилини. Богдан дуже любив мене та дітей. Увесь свій вільний час приділяв сім’ї, а його так мало було - цього вільного часу» - згадує дружина загиблого Олена.

Познайомились Олена і Богдан на свято 8 березня. Спочатку зав’язалася дружба, а потім прийшло розуміння, що вже не можуть жити один без одного, що дві половинки нарешті зустрілися. Чоловік любив спорт і після служби завжди ходив у спортзал, займався важкою атлетикою. Бігав на річку купатися і літом і взимку. Старший син рівнявся на батька і теж ходив на річку. Вони і Олену з Богданчиком, молодшим, хотіли прилучити до цієї звички, та ми наполегливо опиралися.Не забував чоловік і про свою маму, яку сильно любив і поважав. Батько у нього помер дуже рано і мати виховувала чоловіка та його старшого брата сама. Вона навчила їх бути чесними, добрими та справедливими, готовими допомогти в будь-якій складній ситуації. Коли в Богдана загинув старший брат – він почав турбуватися про його родину, як про свою. «У чоловіка була мрія - дуже хотів усією сім’єю поїхати у гори. Хотів поставити нас усіх на лижи. Казав, що гори це чудово. Та не встиг…» - пригадує Олена.

Коли почалася війна у Богдана не було жодних вагань - їхати йому чи ні. Щоб родина не нервувалася зайвий раз - ніколи не розповідав про те, що робиться на війні. Під час розмов завжди підбадьорював дружину, запевняючи її, що все добре. Олена себе заспокоювала і переконувала, що не може ця клята війна забрати у неї чоловіка.

В ніч з 12 на 13 серпня 2014 року у Степанівці був бій. Багато хлопців з 30 -ї бригади загинули, багато зникли безвісти. «Свого коханого я шукала довгих шість з половиною місяців. То були 6,5 місяців пекла, коли всі інстанції пройдені і вже не знаєш, в які двері ще стукати, хто може допомогти. Кожен ранок розпочинався з телефонних дзвінків на гарячі лінії - Президента, центра СБУ, волонтерам – в надії на будь-яку інформацію. Це дуже важко і страшно згадувати. Все скінчилося після телефонного дзвінка про те, що є співпадіння по експертизі ДНК» - пригадує Олена Сахнюк.

Богдан Сахнюк зник безвісти в ніч на 13 серпня 2014 р. під час бою біля села Степанівка Шахтарського району Донецької області. Тіло загиблого знайдено пошуковцями Місії "Евакуація-200" ("Чорний тюльпан") на місці загибелі 7-го вересня 2014 р. Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, "за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

«Як знайшла сили все це витримати, я до цих пір не розумію. Напевно Бог допоміг та діти. Дякуючи їм я не збожеволіла. Намагаюся не зациклюватися на своїй болі, весь час перебуваю у русі, щоб погані думки не приходили. Зараз старший син навчається у військовому інституті, а молодший пішов у спорт і професійно займається волейболом» - говорить Олена.

Держава виплатила родині допомогу по втраті годувальника, також отримали земельну ділянку. Олена планує будувати власний будинок, де родина буде жити разом. Хлопці ростуть, потрібно належне харчування, одяг. Давайте разом допоможемо родині загиблого захисника.

 

САХНЮК ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА (Райффайзен банк «Аваль») 4188370023751517

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?


Джерело: Левый Берег - LB.UA

Він обіцяв нам - що б з ним не трапилось, він завжди буде з нами…

Він обіцяв нам - що б з ним не трапилось, він завжди буде з нами…

"Сашко був цілеспрямованою і надійною людиною. Він завжди був дуже наполегливим, любив щоб все було на своєму місці" - згадує про свого чоловіка Анастасія. Вони познайомилися на роботі. Спочатку помітили один одного у місцевій їдальні, познайомилися, почали багато спілкувалися. Їхні стосунки розвивалися дуже швидко, вже через пару місяців вони почали жити разом.

"Сподобався він мені своїм рішучим характером, в ньому я одразу побачила справжнього чоловіка" - ділиться спогадами Настя. Саша закінчив транспортний університет, дуже любив автомобілі і все, що з ними пов’язано. Тож і роботу свою пов’язав з автівками.

Після народження донечки їм було важко, Сашко з ранку до вечора працював, а дружина була з дитиною. Ввечері, коли приходив з роботи, завжди знаходив в собі сили на маленьку донечку. Разом купали її, разом по вихідним гуляли з нею. Нажаль донька Анюта знає про батька лише з розповідей, бо коли він пішов на війну їй було лише 5 місяців.

"Ми любили з ним разом готувати, завжди допомагав мені по кухні, був неперевершеним кулінаром, дуже смачно в нього завжди все виходило. Я навіть говорила, що йому потрібно піти на якесь кулінарне шоу" - з сумною посмішкою згадує Настя.

Після мобілізації Олександр спочатку потрапив на перепідготовку до навчального центру "Десна", приїздив додому одразу після навчання у відпустку. Дружина дивилася на нього і розуміла, що він почав змінюватися, більше став цінувати життя, сім’ю. Коли він поїхав в АТО, телефонував коханій і завжди казав, що все добре, не потрібно нервувати. Завжди казав поцілувати донечку. Дуже розчулився, коли дружина йому сказала, що донька вимовила перше слово - "тато".

"Тривожні думки не залишали мене ні на мить. Снилися страшні сни, він завжди мене заспокоював. Одного разу мені приснився сон, що я прийшла до ворожки, і вже коли збиралася уходити зупинилася і спитала її "я ж хотіла у вас спитати про мого чоловіка", а вона мене перебила і відразу відповіла "він не повернеться". Я одразу прокинулася і зателефонувала йому, він мені відповів, що нічого страшного нема. У них все добре. Та за пару днів до загибелі, він ніби відчував щось, зателефонував всім родичам, для усіх знайшов добрі слова" - розповідає Анастасія.

Шишко Олександр загинув 22 липня 2014 року у селі Весела Гора Старобільського району Луганської області, під час обстрілу позицій наших військ з установки залпового вогню "Град" при виконанні бойового завдання. Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Про загибель чоловіка я дізналася від його мами. Це був самий страшний день у моєму житті. "Цю страшну звістку я не розповіла нашій дитині, вона ще маленька і не зовсім розуміє що таке війна та смерть. Я пояснила, що її батько зараз на небесах, та постійно з нами. Бо він в телефонній розмові обіцяв нам - щоб з ним не трапилось він завжди буде з нами. Після втрати чоловіка, я усю свою увагу приділила дитині, вона мене врятувала від цього страху. Одразу прийшло розуміння, що я єдина тепер, хто повинен зростити дитину, і усі проблеми повинна тепер вирішувати самостійно" - ділиться жінка.

Держава виділила допомогу по втраті годувальника та призначила пенсію. Зараз родина Олександра потребує коштів на ремонт квартири, та на оздоровлення дитини. До того, дівчинка швидко підростає і постійно потрібні речі, взуття, іграшки тощо. Давайте разом допоможемо родині Героя Олександра Шишка.

 

ШИШКО АНАСТАСІЯ ВАДИМІВНА (Райффайзен банк "Аваль") 4188370022702479

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?


Джерело: «Обозреватель» - інтернет-видання

ЗРОБЛЕНО

Все
Тут знаходяться родини, які зібрали необхідну кількість коштів на рік