19 червня 2015

Про статус ветеранів війни: Порядок отримання посвідчення «Інваліда війни»

Кого з ветеранів війни визнають інвалідами війни?
Відповідно до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни віднесено біля 40 категорій осіб. Більшість з них (26 категорій) пов'язана не з участю у бойових діях, а з виконанням обов'язків військової служби в інші періоди, у тому числі, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. З Великою Вітчизняною війною пов'язано 6 категорій, 1 категорія це учасники бойових дій на території інших країн.
Відповідно до статті 7 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
До інвалідів війни належать також інваліди з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;
осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;
осіб, які стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних у районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період, а також під час виконання робіт, пов'язаних з розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх виконання;
осіб, які стали інвалідами внаслідок воєнних дій громадянської та Великої Вітчизняної воєн або стали інвалідами від зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки;
військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, а також колишніх бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших осіб, які брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР і стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання службових обов'язків у цих батальйонах, взводах і загонах у період з 22 червня 1941 року по 31 грудня 1954 року;
учасників бойових дій на території інших держав, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням у цих державах;
осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни та війни з Японією і стали інвалідами внаслідок загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової
служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях;
осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Також читай: Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення зміни до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо посилення соціального захисту родин Небесної Сотні

Якими органами встановлюється статус інваліда війни?
Статус інваліда війни встановлюється органами праці та соціального захисту населення на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності та її причинного зв'язку.

Які повноваження має медико-соціальна експертна комісія?
Медико-соціальну експертизу, згідно з Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83 здійснюють медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), які згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р. № 221 „Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності” встановлюють ступінь обмеження життєдіяльності людини, групу інвалідності, причину і час настання інвалідності, а також причинний зв'язок інвалідності з захворюванням що настало внаслідок воєнних дій Великої Вітчизняної війни. Медико-соціальні експертні комісії особам, визнаними інвалідами, видають довідки МСЕК, які є обов'язковими для підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності.
Примітка; Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. №1522 „Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсії деяким категоріям громадян" функції з призначення і виплати пенсії деяким категорія громадян було передано Пенсійному фонду України. З метою приведення у відповідність до цієї постанови - постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 „Про Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни", від 29 липня 1994 р. № 521 „Про порядок видачі посвідчення і нагрудного знака „Ветеран праці" щодо визначення відповідального органу виконавчої влади, на який буде покладено функції з видачі посвідчень та нагрудних знаків ветеранів війни та праці, забезпечення ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань листами-талонів на пільговий проїзд Мінпраці розробило проект постанови Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України".

УЧАСНИК АТО, який отримав поранення, контузії, травми, захворювання


Проходить лікування в військовому госпіталі або іншому закладі охорони здоров’я

Після завершення лікування мають надати виписний епікриз та скерування на військово- лікарську комісію (ВЛК)


Пройти військово-лікарську комісію, яка встановить причинний зв’язок поранення, контузії, травми,

захворювання з виконанням обов’язків військової служби.

Пройти медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), яка в разі наявності для цього підстав встановить інвалідність.

За результатами МСЕК видається довідка про групу та причину інвалідності.

Звернутися до управління соціального захисту населення за місцем реєстрації з відповідними документами
для встановлення статусу «Інвалід війни» та видачі відповідного посвідчення.



Джерело: http://www.usva.org.ua/mambo3/index.php?option=com_content&task=view&id=478

Ми у ЗМІ

Всі статті
«Олечка щонеділі ходить до тата на цвинтар, ділиться з ним спогадами і новинами та тихо плаче»

«Олечка щонеділі ходить до тата на цвинтар, ділиться з ним спогадами і новинами та тихо плаче»

«Дуже добрий, спокійний і людяний. Він завжди намагався змінити цей світ на краще, хотів, аби люди жили у мирі і злагоді. Найціннішим для нього була наша донечка та Україна, за яку він і віддав своє життя», - перше, що розповідає про свого загиблого чоловіка, бійця 24-ого батальйону територіальної оборони Збройних Сил України «Айдар» Івана Ісика його дружина Ірина Юрчак.

Молоді були знайомі один з одним ще з юного віку, адже мешкали у Дрогобичі на одній вулиці. Тоді часто компаніями виходили гуляти і на одній з таких прогулянок в Ірини та Івана зав’язалося спілкування, дружба і любов. Чоловік на той час навчався у місцевому училищі і здобував професію кухаря, а дівчина – кравчині. «Крім того, що ми жили на одній вулиці, ми навчалися в одному й тому самому училищі. Часто проводили разом час. Іван проводив мене додому, робив багато сюрпризів, дарував квіти. Був дуже уважним та вихованим. За це він мені і полюбився», - каже Ірина.

Незабаром молоді вирішили одружитися і створили сім’ю. Жили в орендованій квартирі. «Я тоді ще навчалася, а Іван вже працював, правда, не за спеціальністю. Адже травма спини, отримана ним ще у дитячому віці спричиняла дискомфорт і біль та не дозволяла витримувати велике фізичне навантаження. Тому це була більше сидяча робота», - говорить Ірина Юрчак.

А незабаром в подружжя народилася донечка, яку назвали Олею. Вона стала Іванові справжньою розрадою і великою любов’ю, адже чоловік дуже чекав на дитинку. «Завжди і в усьому мені допомагав. Готував їсти, прав пелюшки. Також ми все старалися робити разом. Багато гуляли на свіжому повітрі, ходили до річки і у парк. Олечку виховували разом, купали. Іван дуже любив їй розповідати та вчити віршам, навчив кататися на велосипеді, виконував всі дитячі забаганки, купував дуже багато книжечок та розвиваючих ігор, в які вони разом грали. Донька його дуже любила, завжди бігла зустрічати», - згадує жінка.
З самого початку Революції Гідності Іван Ісик поїхав на київський Майдан. Він не міг лишатися осторонь подій у країні. Вдома чоловік сказав, що поїхав на роботу. Телефонував дуже рідко і в розмовах говорив, що в нього все добре і аби родина не хвилювалася.

«Ми до останнього не знали, де він. А виявилося, що після Майдану він одним з перших пішов добровольцем на фронт. Записався в «Айдар», був там кухарем», - розповідає Ірина. Жінка каже, що коли питала в Івана, його думку про ситуацію в країні, він казав, що не хоче воювати, він прагнув відстоювати справедливість. Саме тому, слабкий здоров’ям, але сильний духом, Іван Ісик, знаючи, що його не візьмуть у військкоматі, пішов добровольцем в АТО.

Іван Ісик загинув у вересні 2014 року, під час бою біля села Весела Гора, що на Луганщині. Чоловік дістав поранення і тяжкі опіки, потрапив у полон до бойовиків. Помер в лікарні Луганська.

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Іван Ісик нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

«Про загибель Івана ми дізналися телефоном, коли зателефонували бойові побратими і сповістили цю трагічну звістку. Це стало шоком для всіх нас. А потім – повернення тіла і похорон. Люди з усього міста зустрічали його навколішках. Плач і ридання. Дитина одразу все зрозуміла. Сильно плакала, але мені нічого не говорила. Зараз, вона разом з бабою та дідом щонеділі ходить до тата на кладовище, ділиться з ним новинами та спогадами та тихо плаче», - розповідає Ірина.
Держава допомогла Ірині та 11-річній доньці загиблого в АТО добровольця Івана Ісика – Ользі, надавши компенсацію, призначивши пенсію та виділивши житло, що потребує ремонту. Зараз Ольга вже завершила 6 клас і готується до літніх канікул, під час яких планує поїхати в дитячій оздоровчій табір. Дівчинка швидко росте і не зайвим буде одяг та сезонне взуття, а ще - хоче велосипед, бо той, на якому її вчив кататися тато, вже замалий. Давайте разом допоможемо здійснити дитяче бажання і допоможемо дівчинці, чий тато загинув, захищаючи кожного з нас.

ЮРЧАК ІРИНА БОГДАНІВНА IRYNA YURCHAK 4188370023145702 (Райффайзен банк «Аваль»)

Джерело: https://lb.ua/blog/people_help_people/367268_olechka_shchonedili_hodit_tata.html 

"Коли ми зустрілися з горем - нас підтримали"

"Коли ми зустрілися з горем - нас підтримали"

"Щирий, тактовний і справедливий, а ще – дуже товаристський і добрий. Завжди старався допомогти, якщо до нього зверталися. Найкращий батько і чоловік", - такими словами згадує свого загиблого в АТО чоловіка, добровольця 2-ого батальйону спеціального призначення НГУ "Донбас" Михайла Даніва його дружина Галина.

11 місяців, поки не було відомо, що із Михайлом Данівом, адже чоловік рахувався зниклим безвісти, його родина: дружина та двоє дітей, жили виключно на допомогу від платформи "Люди допомагають Людям". Історія їх життя – це історії родин, які втратили свого батька і чоловіка, але не втратили сили жити далі і вірити у людей, які у важкі хвилини розпачу і жалю підтримують і допомагають.

Молоді Михайло та Галина познайомилися один з одним на танцях у сільському клубі. Між ними виникла симпатія, почали спілкуватися і виявилося, що у обидвох є спільні інтереси, зацікавлення та погляди на життя. Галина на той час завершувала навчання на бухгалтера, а Михайло вже працював. Тож через рік після знайомства - вирішили створити сім’ю. Галина була родом із Львівщини, а Михайло – з Херсонщини, а спільний побут і своє сімейне життя родина почала облаштовувати у Запоріжжі, адже саме там мати чоловіка купила невеличку сільську хатину, де завирувало нове життя: у ній зробили ремонт і переїхали.

"Наше подружнє життя було легким і щасливим. Михайло був людиною гарної вдачі. Він багато працював, не боявся вчитися новому. Спочатку працював на АЕС, а потім перейшов у приватний бізнес. А незабаром у нас народився син Роман. Михайло завжди і всьому мені допомагав. Появі сина радів як дитина. Вони разом дуже багато часу проводили: гуляли, співав колискові Ромчику, годував, бавив, робив все те, що і належить найкращому батькові. А коли Роман підріс, то Михайло ходив із ним на риболовлю, футбол, вчив його "чоловічій роботі". Також і всі втрьох ми любили відпочивати на вихідних, коли випадала нагода. Їздили на Каховське водосховище, на природу", - згадує дружина загиблого.

Так і тривало життя родини Данів. А одного дня Галина порадувала нової звісткою – жінка була вдруге вагітна. "Михайло дуже зрадів, особливо коли стало відомо, що буде дівчинка. Він вирішив поїхати на заробітки, адже не міг жити із думкою, що його дітям і нашій родині буде чогось не вистачати", - говорить Галина. Приїхавши із заробіток та вперше побачивши доньку Вікторію, Михайло дуже хотів побути чим більше часу разом з родиною, але саме тоді вже тривала Революція Гідності. "Михайло без роздумів зібрав речі і хотів їхати на Майдан, але щоразу його спроби не завершувалися успіхом, наче щось заважало. Приміром, він купив квиток через Інтернет, поїхав на вокзал у Запоріжжя, аби звідти рушити у Київ, а виявилося, що квиток не дійсний і місць більше немає. А наступного разу, коли чоловік хотів їхати, то цього дня у його бабусі стався інсульт, тож поїздку у столицю вирішено було відкласти. Але сидіти просто вдома чоловік не зміг. Він допомагав місцевій патріотичній громаді та їздив у Запоріжжя під облдержадміністрацію, адже тоді патріоти захищали будівлю від можливого її захоплення сепаратистами", - згадує Галина Данів.

А потім почалася АТО. "Михайло тоді зібрався і сказав мені, що їде на роботу на АЕС до Білорусі. Я навіть не могла собі уявити, що насправді він їде на війну. Ми дізналися правду про його перебування на війні лише через декілька місяців після його від’їзду. Як зараз пам’ятаю, вмикаємо телевізор, а там чоловік у балаклаві і військовій формі дає інтерв’ю. Одразу ж упізнала свого Михайла. Зателефонувала і він все розповів, тільки попросив не говорити це його мамі, боявся, що старенька не витримає хвилювань", - розповідає Галина. 

За короткий час перебування в АТО, Михайло Данів зміг стати хорошим бійцем. Він бував у найгарячіших точках. Брав участь у звільненні Слов’янська та Краматорська – встановлював в цих містах українські прапори. "Телефонував він не часто. Розмови були короткими і особливих подробиць не розповідав. Казав, що все добре і питав про дітей, просив їх берегти і передати, що тато їх дуже любить. Так було і того дня, коли Михайло зателефонував і сказав, що вони оточенні в Іловайську і він не уявляє, як зможуть звідти вийти", - стримуючи сльози говорить Галина.

Михайло Данів загинув під час виходу з Іловайського котла, внаслідок потрапляння ворожого снаряду у пожежні машину, що рухалася в автоколоні батальйону "Донбас" з с. Многопілля до с. Червоносільське, в якій перебував чоловік. Указом Президента України № 573/2015 від 10 жовтня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", Михайло Данів  нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Дружина та діти героя дізналися про смерть чоловіка та батька лише через 11 місяців за аналізом проведеної ДНК експертизи. "Протягом усіх цих днів, у нас ще жевріла надія, адже Михайло був у списках зниклих безвісти. А тепер ми лишилися одні і надії на якесь диво більше немає", - говорить дружина загиблого.
Всі ці 11 місяців родина Михайла Даніва жила на допомогу, яку надавала Громадська платформа "Люди допомагають людям", а це більше 24 тис. грн. Загалом, з 2015 року, від Платформи родина отримала майже 60 тис. грн. Ще допомагала місцева волонтерка. "Хочеться подякувати всім небайдужим людям, які в такий складний момент підтримали нашу родину. Адже, якщо б не платформа, не знаю, щоб ми робили. Я була вдома з маленькою Вікторією, працювати не могла, була виснажена, як фізично, так і морально. Пенсії нараховано ще не було, а потрібно було підготуватися до шкільного випускного Романа, та й Вікторію відвести у садок. Хочу подякувати всім небайдужим за допомогу і підтримку, не знаю, що б ми робили без Вас", - говорить Галина Данів.

Станом на сьогодні, держава допомогла родині загиблого в АТО добровольця Михайла Даніва: дружині Галині та двом дітям: 17-річному Роману та 4-річній Вікторії надавши компенсацію та призначивши пенсію. На черзі – отримання житла. 

Жінка розповідає, що не минає й дня без спогаду про Михайла. Діти дуже сумують за татом. Роман у всьому на нього схожий, він лишився єдиним чоловіком у родині. Зараз хлопець навчається на першому курсі університету на юридичному факультеті, а Вікторія ходить до дитячого садка. Дівчинка, спостерігаючи за іншими дітками, дуже хоче, аби і за нею приходив тато, якого вона знає тільки із світлин. Давайте підтримаємо родину загиблого в АТО добровольця  2-ого батальйону спеціального призначення НГУ "Донбас" Михайла Даніва та дамо їм підтримку і розуміння того, що вони не самі. 

Данів Галина Василівна 6762160033291425 (Райффайзен банк "Аваль")

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?

Джерело: https://www.obozrevatel.com/society/39185-koli-mi-zustrilisya-z-gorem-nas-pidtrimali.htm 
«Він не казав, що на війні. Але, мабуть, не міг вчинити інакше. Ми пишаємося нашим татом»

«Він не казав, що на війні. Але, мабуть, не міг вчинити інакше. Ми пишаємося нашим татом»

«Шляхетний, мужній та самовідданий. Честь та гідність не були для нього просто словами. Вони були його життєвими орієнтирами. Микола завжди відстоював справедливість, де б він не був. Сім’я та Батьківщина – це те, за що він ладен був віддати життя, власне, так і трапилося», - не приховуючи емоцій, розповідає про свого загиблого чоловіка, учасника АТО, бійця 2-го батальйону спеціального призначення НГУ «Донбас» Миколу Балакшея його дружина Ніна Осіпова.

Їхнє знайомство переросло у службовий роман, а потім – міцну та щасливу родину. Ніна і Микола разом працювали у мережі супермаркетів побутової техніки. Там, власне, і познайомилися. «Микола постійно розвивався. Він добре знав комп’ютерні технології, а я на той час цікавилася мобільною телефонією, вона тоді якраз набувала свого розповсюдження. Тож ми об’єднували наші зусилля і пропозиції та доносили їх до керівництва. Пізніше почали спілкуватися ближче та жити разом. А через рік одружилися», - говорить дружина загиблого.

Жінка розповідає, що свій вільний час вони з Миколою найчастіше проводили у прогулянках та різноманітних екскурсіях. Їздили на річку, екскурсії у ліс. «А коли народилася наша Софійка, то гуляли вже втрьох. Микола дуже мені завжди в усьому допомагав із дитинкою. Любив з нею проводити час: бавитися, купати, читати казки. Не забував і про свої чоловічі обов’язки. Постійно шукав додатковий підробіток. Він багато чого вмів робити своїми руками. Лагодив сантехніку, любив і творчу працю», - згадує Ніна Осіпова.

Але найбільшим захопленням Миколи Балакшея були автомобілі. Чоловік міг сам зібрати автомобіль, вмів все лагодити. Його мрією було започаткування власної справи пов’язаної із ремонтом авто. І мрія здійснилася. Микола відкрив у Первомайську СТО. «Він буквально все туди вкладав. Звісно, я його у цьому підтримувала. Адже що може бути краще для чоловіка та і будь якої людини, коли улюблена справа приносить і задоволення і кошти для життя», - говорить дружина загиблого.

Але щастя і добробут молодої родини зруйнували події у країні. З початком Революції Гідності, Микола не міг думати ні про що інше, як про людей, які тоді вийшли на Майдани своїх міст за кращу долю і майбутнє свої дітей. «Усі його думки були на Майдані. Ми жили у Луганську і тоді, думали, що нарешті стане краще, зміни прийдуть. Але замість цього, всіх, хто були за Україну почали переслідувати, почався тиск. Микола збирав і возив допомогу на Майдан, розмовляв із сусідами, знайомими, намагався переконати їх. А потім, коли вже почалося АТО, нікому нічого не сказавши, мій чоловік записався добровольцем і поїхав на фронт», - розповідає Ніна Осіпова.

Микола Балакшей, перебуваючи в зоні проведення АТО, коли телефонував додому, говорив, що влаштувався на нову роботу, що у нього все добре. «Звісно, я не дуже цьому вірила, знаючи свого чоловіка, передчувала, що він на війні, намагалася якось його розговорити, але марно. Він мене переконував, що потрібно якомога швидше виїздити з Луганська, але я ще певний час не наважувалася, адже дуже важко отак просто все покинути і з дитиною їхати невідомо куди. Але одного дня, я все ж прийняла рішення, і не даремно. Адже потяг, яким ми із Софійкою виїжджали, був останнім з Луганська. Ми поїхали до Одеси, там я вперше за цей час зустрілася із Миколою. Він виглядав занепокоєним, але старався себе не видати», - говорить дружина загиблого.

Жінка разом із Софійкою оселилися в Одесі, де мешкають дотепер. Ніна перевелася на роботу до одеського супермаркету мережі побутової техніки, у якому вона працювала у Луганську. А Софійка ходить до школи, вже у 4 клас.

Про загибель свого чоловіка Ніна Осіпова дізналася, коли їй зателефонували з частини. «Для мене це був невимовний біль. Я здогадувалася і знала, що Микола на війні. І пізніше, він зізнався, що він там, але казав, що не в зоні бойових дій, а їздить на автомобілі. Декілька днів Микола не відповідав на телефонні дзвінки, а потім зв'язок взагалі було втрачено. А насправді це був – Іловайський котел. Ми навіть не знали де його тіло. Лише через півроку після загибелі Миколу було впізнано за результатами ДНК», - стримуючи сльози розповідає дружина загиблого.

Микола Балакшей загинув під час виходу з Іловайського котла. У його машину влучив снаряд з протитанкового ракетного комплексу «Фагот», ще один снаряд потрапив у двигун вантажівки. Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Микола Балакшей нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Держава допомогла родині загиблого в АТО Миколи Балакшея: дружині Ніні та 10-річній доньці Софійці, надавши компенсацію та призначивши пенсію. Зараз родина перебуває на квартирному обліку на черзі отримання житла. Софійка дуже сумує за своїм татом. Дівчинка багато малює, ходить на курси з інформатики, багато грається та швидко росте. Тож у нагоді стануть сезонні речі: одяг та взуття. Давайте на лишати родину загиблого в АТО добровольця Миколи Балакшея сам на сам із своїми проблемами. Їх чоловік та батько загинув, захищаючи кожного з нас. Попіклуємося про його Софійку.

ОСІПОВА НІНА СЕРГІЇВНА NINA OSIPOVA 4188370021767382 (Райффайзен банк «Аваль»)

Джерело: https://lb.ua/blog/people_help_people/366445_vin_kazav_shcho_viyni_ale.html 

ЗРОБЛЕНО

Все
Тут знаходяться родини, які зібрали необхідну кількість коштів на рік