19 червня 2015

Про статус ветеранів війни: Порядок отримання посвідчення «Інваліда війни»

Кого з ветеранів війни визнають інвалідами війни?
Відповідно до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни віднесено біля 40 категорій осіб. Більшість з них (26 категорій) пов'язана не з участю у бойових діях, а з виконанням обов'язків військової служби в інші періоди, у тому числі, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. З Великою Вітчизняною війною пов'язано 6 категорій, 1 категорія це учасники бойових дій на території інших країн.
Відповідно до статті 7 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
До інвалідів війни належать також інваліди з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;
осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;
осіб, які стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних у районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період, а також під час виконання робіт, пов'язаних з розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх виконання;
осіб, які стали інвалідами внаслідок воєнних дій громадянської та Великої Вітчизняної воєн або стали інвалідами від зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки;
військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, а також колишніх бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших осіб, які брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР і стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання службових обов'язків у цих батальйонах, взводах і загонах у період з 22 червня 1941 року по 31 грудня 1954 року;
учасників бойових дій на території інших держав, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням у цих державах;
осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни та війни з Японією і стали інвалідами внаслідок загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової
служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях;
осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Також читай: Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення зміни до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо посилення соціального захисту родин Небесної Сотні

Якими органами встановлюється статус інваліда війни?
Статус інваліда війни встановлюється органами праці та соціального захисту населення на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності та її причинного зв'язку.

Які повноваження має медико-соціальна експертна комісія?
Медико-соціальну експертизу, згідно з Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83 здійснюють медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), які згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р. № 221 „Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності” встановлюють ступінь обмеження життєдіяльності людини, групу інвалідності, причину і час настання інвалідності, а також причинний зв'язок інвалідності з захворюванням що настало внаслідок воєнних дій Великої Вітчизняної війни. Медико-соціальні експертні комісії особам, визнаними інвалідами, видають довідки МСЕК, які є обов'язковими для підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності.
Примітка; Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. №1522 „Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсії деяким категоріям громадян" функції з призначення і виплати пенсії деяким категорія громадян було передано Пенсійному фонду України. З метою приведення у відповідність до цієї постанови - постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 „Про Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни", від 29 липня 1994 р. № 521 „Про порядок видачі посвідчення і нагрудного знака „Ветеран праці" щодо визначення відповідального органу виконавчої влади, на який буде покладено функції з видачі посвідчень та нагрудних знаків ветеранів війни та праці, забезпечення ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань листами-талонів на пільговий проїзд Мінпраці розробило проект постанови Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України".

УЧАСНИК АТО, який отримав поранення, контузії, травми, захворювання


Проходить лікування в військовому госпіталі або іншому закладі охорони здоров’я

Після завершення лікування мають надати виписний епікриз та скерування на військово- лікарську комісію (ВЛК)


Пройти військово-лікарську комісію, яка встановить причинний зв’язок поранення, контузії, травми,

захворювання з виконанням обов’язків військової служби.

Пройти медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), яка в разі наявності для цього підстав встановить інвалідність.

За результатами МСЕК видається довідка про групу та причину інвалідності.

Звернутися до управління соціального захисту населення за місцем реєстрації з відповідними документами
для встановлення статусу «Інвалід війни» та видачі відповідного посвідчення.



Джерело: http://www.usva.org.ua/mambo3/index.php?option=com_content&task=view&id=478

Ми у ЗМІ

Всі статті
«Сказала, що тато на небі, а син питає: а хто ж тоді у могилі і плаче…»

«Сказала, що тато на небі, а син питає: а хто ж тоді у могилі і плаче…»

«Гарний батько та чоловік. Дуже турботливий і цілеспрямований. Якщо він щось вирішив – впевнено крокував до цілі. Для нього не було жодних відговірок. А ще – завжди посміхався», - перше, що згадує про свого загиблого чоловіка, бійця 79-ої окремої аеромобільної бригади Євгена Бакунова його дружина Емма.

Жінка розповідає, що познайомилася із Євгеном у перший день нового року. Тоді вона працювала продавцем у кіоску, а чоловік там завжди купляв цигарки. «Я і до того його бачила, але цього дня ми розговорилися і Євген вразив мене своїм поглядом на життя. Будучи 20-річним юнаком, він вже мислив як справжній чоловік, чітко окреслив своє майбутнє і мрії. А мріяв він бути військовим. Загалом він мені сподобався, був дуже цікавою людиною», - каже Емма.

Євген Бакунов працював на Чорноморському суднобудівельному заводі. Потім вступив до Миколаївського національного аграрного університету, але покинув навчання, бо дуже хотів служити у десантних військах. Тоді ж пішов на строкову службу. «Після нашого знайомства ми декілька місяців зустрічалися, а потім Женя пішов до війська. Коли повернувся – почали жити разом і незабаром одружилися», - розповідає дружина загиблого. А через рік в подружжя народився син, якого назвали Тимуром. «Женя був присутнім на пологах, в усьому мене підтримував і допомагав. Так співпало, що тоді Женя якраз підписав контракт з 79-ою окремою аеромобільною бригадою. Це була його мрія з дитинства. Тож перші півроку він дуже мало бував удома. Постійно на службі. Він жив військом, хотів, щоб син пишався своїм татом. А коли стало більше вільного часу, Женя його проводив з Тимуром. Вони часто ходили гуляти, у парк», - розповідає жінка.

Євген дуже хотів стати сержантом, мріяв вступити до школи офіцерів, але початок Антитерористичної операції вніс корективи в його і родинні життєві плани. У березні, військовослужбовців 79-ї аеромобільної бригади перевели контролювати ситуацію біля села Чонгар Генічеського району Херсонської області. А вже у травні Євгена відправили в зону проведення антитерористичної операції.

«Я дуже переживала за Женю. Рятувало, що попервах, він мені часто телефонував. Говорили в основному про плани на майбутнє, про нашого сина. Поки був не у зоні бойових дій, то на декілька днів на місяць міг приїздити додому. Найбільш пам’ятається наша остання зустріч. Коли його проводила, то чомусь, сльози самі вернулися на обличчя. Дуже плакала і ридала. А Женя мене ще тоді заспокоював. Казав, чому ж я плачу, адже він все одно повернеться», - хвилюючись розповідає Емма.

При виконанні бойового завдання в Донецькій області, Євгена Бакунова було поранено. Товариші по службі винесли його з поля бою і передали у лікарню, але, на жаль, поранення було несумісне із життям. 8 серпня 2014 року від отриманих ран серце Героя перестало битися. Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Євген Бакунов нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

«Про смерть чоловіка я дізналася лише через декілька днів після загибелі. Знала лише, що Женя поранений, сподівалася на краще, але потім подзвонили з частини і повідомили про цю трагедію. В перші місяці я просто не знала, що мені робити. Немає вже поруч надійної опори, коханого та тата Тимурчика», - говорить Емма.
Зараз жінка сама виховує 4-річного Тимура. Хлопчик ходить до дитячого садочку, є дуже активним, любить бігати і гратися. Часто згадує свого тата. «Як ходимо на кладовище, Тимур завжди питає як там мій тато. Я сказала йому, що тато на небі, а він дивиться на могилу і питає, а хто ж тоді там. На це дуже боляче дивитися, а головне усвідомлювати, що тепер ми лишилися самі», - говорить Емма.

Держава допомогла родині Євгена Бакунова: дружині Еммі та синові Тимуру надавши компенсацію, житло та призначивши пенсію. Квартира потребує ремонту, який частково вже зроблений, в тім ліку і завдяки допомозі людей через платформу «Люди допомагають Людям». Тимур восени готується піти до школи раннього розвитку та хоче записатися на спортивний гурток, адже дуже полюбляє активності. А найбільше, йому не вистачає тата, який загинув захищаючи нас. Давайте разом допоможемо родині загиблого Героя АТО Євгена Бакунова.

Бакунова Емма Георгіївна 4188370022011202 (Райффайзен банк «Аваль»)

Джерело: https://lb.ua/blog/people_help_people/371470_skazala_shcho_tato_nebi_sin_pitaie.html 
«Чому ти від нас пішов?»

«Чому ти від нас пішов?»

«Чудова людина і гарний батько. Завжди знаходив час для дітей, а вони – завжди тягнулися до нього», - перше, що розповідає про свого чоловіка, учасника АТО, бійця 1-ої танкової бригади Олександра Софієнка його дружина Людмила.

Чоловік був гарним сім’янином і батьком для своїх трьох дітей: 13-річного Євгенія, 8-річної Єлизавети та 6-річної Катерини. Повернувся з АТО, де був у гарячих точках. Але не зміг далі жити. Про причини, що змусили Олександра Софієнка піти із життя, його родина лише може здогадуватися і робити припущення. Та проблеми, з якими вони зіштовхнулися після втратити годувальники вирішувати доводиться лише їм самим. Адже зараз триває їх боротьба, аби довести, що вчинене самогубство Олександра – наслідок від пережитого в АТО. 

Майбутнє подружжя познайомилося один з одним на День Валентина, у спільних друзів. Людмила зізнається, що Олександр їй сподобався за відмінне почуття гумору та готовність завжди прийти на допомогу, якою б складною не була життєва ситуація. Це підтверджують і друзі чоловіка з локомотивного депо, де він працював. До слова, Людмила також працювала на залізниці. Потрапила туди через сімейну традицію, адже уся родина протягом багатьох десятків років працювала на залізниці. А от для Олександра робота машиністом була заповітною дитячою мрією. Для цього чоловік робив все необхідне: закінчив школу машиністів, потім курси.«З того святкування Олександр провів мене додому, а наступного дня зайшов у гості. Так і почалося наше спілкування. А вже через шість місяців вирішили одружитися. Попервах жили у батьків. То в його, то в моїх. Потім батьки мої допомогли із житлом, тож перебралися у своє гніздечко, яке почали потроху облаштовувати. Старалися все робити разом. Мріяли, відпочивали, ходили на прогулянки. От тільки з дитинкою не щастило. Через важкий стан здоров’я і загрозу життю, вагітність довелося переривати. Олександр дуже переживав, постійно мене підтримував. Тож наше перше дитя з’явилося на світ лише через 5 років. Так народився Євген. Мій чоловік неабияк зрадів і майже одразу сказав, що хоче ще дітей. Далі вже я так не переживала, як він», - говорить Людмила Софієнко.

Жінка розповідає, що увесь вільний час Олександр проводив із дітьми, грав, гуляв, ходив на риболовлю, вчив їх новому. «Коли народилися наші дві донечки, то чоловік мені багато допомагав по господарству. Вчив дітей допомагати і підтримувати одне одного, не кривдити слабших, бути чесними. Він їх і у садочок відводив і до школи, і на батьківські збори ходив», - пригадує дружина Олександра Софієнка.

З початком АТО Олександр Софієнко прийняв рішення їхати захищати країну. Він до останнього нікому не казав про своє рішення. Не хотів зайвий раз переконувати, що це йому дійсно потрібно та не хотів передчасно наражати на хвилювання близьких. «У нас було троє дітей, то йти в АТО було зовсім необов’язково. Але Олександр казав, що йому боляче дивитися на те, як на Сході гинуть молоді хлопці, у яких ще нічого немає, ні дітей ні власного самостійного життя. Та і він, як батько, має бути прикладом для дітей, а який же то батько, що відсиджується вдома. Я однозначно була проти його рішення, намагалася переконувати не їхати, але марно. Сказав мені про проїздку, лише після того, як вже пройшов комісію у військкоматі», - говорить Людмила.

Із зони бойових дій Олександр часто телефонував додому. Зазвичай питав про дітей. Дружина каже, що про особливості несення служби не говорив: «Не хотів, аби я хвилювалася. Казав, що у секторі Б і все нормально. Через декілька місяців приїхав у відпустку. Цей час ми також провели разом. Ходили у гості, гуляли з дітьми. А потім – туга розставання і знову чекання», - каже Людмила.

На деякий час зв'язок Людмили із чоловіком обірвався. Жінка почала шукати, як через знайомих дізнатися, що трапилося з Олександром. Виявилося, що цей час він перебував у Маріупольському психоноврелогічному диспансері. «Я не могла збагнути, що трапилося. А потім мені подзвонили і сказали, аби я зустріла свого чоловіка. Це не можливо передати словами. Олександр мав вигляд зомбі. Сивий, худий, з віддаленим поглядом. Постійно казав, що війна нас всіх повбиває. Від їжі відмовлявся. Був апатичним. Коли бачив дітей, трохи оживав, якщо можна це так назвати. Так тривало десь близько півроку. Я хотіла, аби він побув у мирному середовищі, зі мною, дітьми. Поступово ставало трохи краще. А того дня (коли Олександр вчинив самогубство), він навів порядок у кімнаті, відвіз мене на роботу і сказав що поїде з дітьми до моїх батьків. Увечері того дня, він мене не зустрів, хоча зазвичай забирав мене з роботи, на телефон не відповідав, тож я поїхала до батьків, адже і ключів від хати не було в мене. Потім ми поїхали додому всі разом відчинили двері і побачили тіло Олександра. В мене не було слів. Ніхто не чекав такого. Дітям я сказала, що в тата не витримало серце. Їм зараз дуже важко», - розповідає Людмила Софієнко.

Родина Олександра Софієнка: дружина Людмила та троє дітей 13-річний Євгеній, 8-річна Єлизавета та 6-річна Катерини є підопічними платформи «Люди допомагають Людям» вже протягом майже року. Держава, крім мінімальної пенсії по втраті годувальника їм нічим не допомогла. Тому фактично, допомога, яку родина отримує на платформі є для них основною і дуже важливою. «Хочу подякувати всім добрим людям і платформі за допомогу і турботу про моїх дітей. Сподіваюся, що ми зможемо домогтися гідної допомоги від держави і діти не будуть переживати, як їм жити далі», - каже Людмила Софієнко.

Зараз Євген завершив 7 клас. Хлопець добре навчається та займається спортом, зокрема футболом. Вже починає думати над майбутньою професією і хоче вступати на юридичний факультет. Єлизавета завершила 3 клас. Дівчинка також дуже рухлива. Ходить на художню гімнастику, проте можливості займатися більш професійно в неї немає, через відсутність професійної школи у їхньому населеному пункті. А Катерина цього року вперше піде до школи. Тож її мама дуже переживає і хоче, аби у дівчинки були всі необхідні для цього речі. Тому допомога одягом, взуттям, зошитами й іншим інвентарем стане у нагоді. Родина не відмовиться від будь якої допомоги. Їм дуже важко жити без батька, ветерана АТО, який передчасно пішов з життя. Давайте разом допоможемо цій мужній родині.

Софієнко Людмила Володимирівна 4188370026884661 (Райффайзен банк «Аваль») 


Джерело: https://lb.ua/blog/people_help_people/370534_chomu_ti_vid_pishov.html 

Під нашою опікою зараз 252 родини – координатор платформи «Люди допомагають людям»

Під нашою опікою зараз 252 родини – координатор платформи «Люди допомагають людям»

Київ, 29 червня 2017

Громадська платформа «Люди допомагають людям» є платформою прямої допомоги родинам загиблих під час Революції Гідності та бойових дій на Сході України. Станом на сьогодні під опікою платформи знаходиться 252 родини, 198 з яких – з неповнолітніми дітьми. За 2 роки діяльності розмір допомоги сягнув 5 мільйонів 735 тисяч гривень. Окрім фінансової допомоги, платформа працює над збереженням пам’яті про загиблих, розповсюджуючи інформацію про них у суспільстві, допомагає дітям загиблих воїнів під час вступу до навчальних закладів. «Влада на місцях перестає звертати увагу на родини… Відмовляють у безкоштовному проїзді у транспорті, не надають пільги, які мають бути забезпечені державою», – додала Юлія Гоць, координатор Громадської платформи «Люди допомагають людям», під час брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.

За час співпраці компанія “Юрія-Фарм” виділила ліки на суму 20 мільйонів гривень. На потреби сімей вони виділяють 100 тисяч гривень щомісяця. Ще однією формою підтримки є організація заходів, до яких залучають дітей загиблих воїнів. «Наше завдання – навчити їх жити. Жити так, щоб самому дати собі раду», – зауважив HR-директор компанії Ігор Найда. Ще один партнер платформи, ГО «Київський велотрек», надає можливість дітям загиблих героїв АТО безкоштовно займатися у спортивній школі на базі організації.

«Ми допомагали, допомагаємо і будемо допомагати стільки, скільки нам будуть дозволяти наші можливості», – зазначив Володимир Лелюх, керівник відділу зв’язків з громадськістю БФ видавництва «Ранок».

Джерело: Український кризовий медіа центр

ЗРОБЛЕНО

Все
Тут знаходяться родини, які зібрали необхідну кількість коштів на рік