26 серпня 2015

Переселенцы имеют право на бесплатное обеспечение техническими средствами реабилитации

Не все переселенцы из числа мирных граждан, которые получили травмы во время боевых действий и которым не установлена инвалидность знают, что имеют право на бесплатное обеспечение техническими и другими средствами реабилитации.

Итак, еще 11 августа 2014 года Правительством Украины принято постановление № 374, которым внесены изменения в Порядок обеспечения техническими и другими средствами реабилитации инвалидов, детей-инвалидов и других отдельных категорий населения, утвержденный постановлением Кабинета Министров Украины от 5 апреля 2012 года № 321.

Изменениями в Порядок к лицам, которые имеют право на обеспечение техническими и другими средствами реабилитации отнесены также и мирные жители, которые проживали в районах проведения АТО, при условии, что такими лицами не совершено криминальных правонарушений (далее – Порядок называет таких лиц «пострадавшие вследствие АТО«). Такие лица обеспечиваются техническими и другими средствами реабилитации независимо от установления им инвалидностина основании решений военно-врачебных комиссий или заключений лечебно-консультативных комиссий лечебно-профилактических заведений.

Нужно отметить, что к техническим и другим средствам реабилитации относятся:

- протезно-ортопедические изделия, в том числе ортопедическая обувь;

- специальные средства для самообслуживания и ухода;

- средства для передвижения;

- вспомогательные средства для личной подвижности, перемещения и подъема;

- мебель и оснащение;

- специальные средства для ориентирования, общения и обмена информацией.

Указанные выше лица обеспечиваются техническими и другими средствами реабилитации при наличии медицинских показаний без права их продажи, дарения и передачи на протяжении срока, на который выдается такое средство.

Медицинские показания на обеспечение техническими и другими средствами реабилитацииопределяют для пострадавших вследствие АТО, которым не установлена инвалидность – военно-врачебные комиссии (ВВК) с оформлением соответствующего решения или лечебно-консультативные комиссии лечебно-профилактических заведений с оформлением соответствующего заключения.

Порядком также установлено, что пострадавшие вследствие АТО обеспечиваются техническими и другими средствами реабилитации вне очереди (в первую очередь обеспечиваются дети-инвалиды).

Порядком сделан акцент и на приоритетности обеспечения отдельными техническими средствами, а именно: в обеспечении обувью и протезами нижних конечностей, обувью на протезы (аппараты, туторы) нижних конечностей и ортопедической обувью при патологиях нижних конечностей согласно указанных в Порядке патологий и осложнений.

Нужно отметить, что по вопросам учета лиц и обеспечения техническими и другими средствами реабилитации необходимо обращаться в местные органы социальной защиты населения по фактическому месту проживания/пребывания лиц.

Так, для взятия на учет пострадавших вследствие АТО мирных жителей, которые проживали в районе проведения АТО и которым не установлена инвалидность подают местному органу социальной защиты населения такие документы:

- заявление по форме, утвержденной Минсоцполитики Украины. Вместе с заявлением предъявляются такие документы:

- паспорт;

- решение ВВК или ВКК для пострадавших вследствие АТО, которым не установлена инвалидность;

- справка из органов внутренних дел об отсутствии криминальных правонарушений;

- заключение эксперта по результатам судебно-медицинской экспертизы;

- справка, подтверждающая место проживания/пребывания непосредственно в районах проведения АТО, выданная уполномоченным органом по месту проживания;

- справка с места работы, службы или обучения (для лиц, которые работают, служат, учатся);

- копия документа, удостоверяющего регистрацию в Государственном реестре физических лиц — плательщиков налогов, в котором указан регистрационный номер учетной карты плательщиков налогов, или копия страницы паспорта гражданина Украины с отметкой о наличии права осуществлять любые платежи по серии и номеру паспорта (для лиц, которые по религиозным убеждениям отказались от принятия регистрационного номера учетной карты плательщика налогов и сообщили об этом соответствующему органу государственной налоговой службы и имеют отметку в паспорте).

Также Порядок позволяет подавать документы законным представителем с подтверждением его личности и полномочий.

Если у лиц пострадавших в следствии АТО и которые переселились из временно оккупированной территории или районов проведения АТО или их законных представителей отсутствуют документы, указанные выше — орган социальной защиты населения проверяет данные о таком лице в банке данных, а при отсутствии их в банке данных — направляет запрос в соответствующие органы об истребовании необходимых документов по месту регистрации или месту пребывания лица которое переселилось из районов проведения АТО.

Источник: http://donbasssos.org/20150821_protezi/

Помочь семьям солдат, погибших и пропавших без вести, защищая Украину
   Помочь семьям погибших и пропавших без вести в зоне АТО,помочь беженцам, переселенцам; помощь перемещенным лицам
  

Также читайте:

ВЕРХОВНА РАДА ЗВІЛЬНИЛА ВІД СУДОВОГО ЗБОРУ УЧАСНИКІВ АТО ТА ЧЛЕНІВ СІМЕЙ ЗАГИБЛИХ
Льготы УБД, или Что заслужили вернувшиеся с войны
ПІЛЬГИ НА МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ДЛЯ УЧАСНИКІВ АТО
УРЯД ДОЗВОЛИВ ПРИЙМАТИ НА ДЕРЖСЛУЖБУ ПОРАНЕНИХ УЧАСНИКІВ АТО БЕЗ КОНКУРСУ ТА СТАЖУВАННЯ
СПРАВКА ПЕРЕСЕЛЕНЦА: КАК ПОЛУЧИТЬ И ЧТО ОНА ДАЕТ
Переселенцы имеют право на бесплатное обеспечение техническими средствами реабилитации
Гарячі лінії Міністерства Оборони України
Гарячі лінії АТО
КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ З ПИТАНЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЧЛЕНІВ СІМЕЙ УЧАСНИКІВ АТО?
ПОСТАНОВА від 29 липня 2015 р. № 535 Про соціальний захист осіб, які отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості під час Євромайдану
ХТО ВВАЖАЄТЬСЯ УЧАСНИКОМ БОЙОВИХ ДІЙ ВІДПОВІДНО УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА
ПОРЯДОК ОТРИМАННЯ ПОСВІДЧЕННЯ «ІНВАЛІДА ВІЙНИ»
ПЕРЕЛІК ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ НАДАННЯ СТАТУСУ УЧАСНИКА БОЙОВИХ ДІЙ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМ, ЯКІ БРАЛИ БЕЗПОСЕРЕДНЮ УЧАСТЬ В АТО
ВИПЛАТИ СІМ'ЯМ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗАГИБЛИХ В АТО
ПОРЯДОК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОСТРАЖДАЛИХ УЧАСНИКІВ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ САНАТОРНО-КУРОРТНИМ ЛІКУВАННЯМ (ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ВІД 31.03.2015 № 200)
УЧАСТНИКИ АТО ИМЕЮТ ПРАВО НА 13 ВИДОВ ЛЬГОТ

Ми у ЗМІ

Всі статті
"Коли ми зустрілися з горем - нас підтримали"

"Коли ми зустрілися з горем - нас підтримали"

"Щирий, тактовний і справедливий, а ще – дуже товаристський і добрий. Завжди старався допомогти, якщо до нього зверталися. Найкращий батько і чоловік", - такими словами згадує свого загиблого в АТО чоловіка, добровольця 2-ого батальйону спеціального призначення НГУ "Донбас" Михайла Даніва його дружина Галина.

11 місяців, поки не було відомо, що із Михайлом Данівом, адже чоловік рахувався зниклим безвісти, його родина: дружина та двоє дітей, жили виключно на допомогу від платформи "Люди допомагають Людям". Історія їх життя – це історії родин, які втратили свого батька і чоловіка, але не втратили сили жити далі і вірити у людей, які у важкі хвилини розпачу і жалю підтримують і допомагають.

Молоді Михайло та Галина познайомилися один з одним на танцях у сільському клубі. Між ними виникла симпатія, почали спілкуватися і виявилося, що у обидвох є спільні інтереси, зацікавлення та погляди на життя. Галина на той час завершувала навчання на бухгалтера, а Михайло вже працював. Тож через рік після знайомства - вирішили створити сім’ю. Галина була родом із Львівщини, а Михайло – з Херсонщини, а спільний побут і своє сімейне життя родина почала облаштовувати у Запоріжжі, адже саме там мати чоловіка купила невеличку сільську хатину, де завирувало нове життя: у ній зробили ремонт і переїхали.

"Наше подружнє життя було легким і щасливим. Михайло був людиною гарної вдачі. Він багато працював, не боявся вчитися новому. Спочатку працював на АЕС, а потім перейшов у приватний бізнес. А незабаром у нас народився син Роман. Михайло завжди і всьому мені допомагав. Появі сина радів як дитина. Вони разом дуже багато часу проводили: гуляли, співав колискові Ромчику, годував, бавив, робив все те, що і належить найкращому батькові. А коли Роман підріс, то Михайло ходив із ним на риболовлю, футбол, вчив його "чоловічій роботі". Також і всі втрьох ми любили відпочивати на вихідних, коли випадала нагода. Їздили на Каховське водосховище, на природу", - згадує дружина загиблого.

Так і тривало життя родини Данів. А одного дня Галина порадувала нової звісткою – жінка була вдруге вагітна. "Михайло дуже зрадів, особливо коли стало відомо, що буде дівчинка. Він вирішив поїхати на заробітки, адже не міг жити із думкою, що його дітям і нашій родині буде чогось не вистачати", - говорить Галина. Приїхавши із заробіток та вперше побачивши доньку Вікторію, Михайло дуже хотів побути чим більше часу разом з родиною, але саме тоді вже тривала Революція Гідності. "Михайло без роздумів зібрав речі і хотів їхати на Майдан, але щоразу його спроби не завершувалися успіхом, наче щось заважало. Приміром, він купив квиток через Інтернет, поїхав на вокзал у Запоріжжя, аби звідти рушити у Київ, а виявилося, що квиток не дійсний і місць більше немає. А наступного разу, коли чоловік хотів їхати, то цього дня у його бабусі стався інсульт, тож поїздку у столицю вирішено було відкласти. Але сидіти просто вдома чоловік не зміг. Він допомагав місцевій патріотичній громаді та їздив у Запоріжжя під облдержадміністрацію, адже тоді патріоти захищали будівлю від можливого її захоплення сепаратистами", - згадує Галина Данів.

А потім почалася АТО. "Михайло тоді зібрався і сказав мені, що їде на роботу на АЕС до Білорусі. Я навіть не могла собі уявити, що насправді він їде на війну. Ми дізналися правду про його перебування на війні лише через декілька місяців після його від’їзду. Як зараз пам’ятаю, вмикаємо телевізор, а там чоловік у балаклаві і військовій формі дає інтерв’ю. Одразу ж упізнала свого Михайла. Зателефонувала і він все розповів, тільки попросив не говорити це його мамі, боявся, що старенька не витримає хвилювань", - розповідає Галина. 

За короткий час перебування в АТО, Михайло Данів зміг стати хорошим бійцем. Він бував у найгарячіших точках. Брав участь у звільненні Слов’янська та Краматорська – встановлював в цих містах українські прапори. "Телефонував він не часто. Розмови були короткими і особливих подробиць не розповідав. Казав, що все добре і питав про дітей, просив їх берегти і передати, що тато їх дуже любить. Так було і того дня, коли Михайло зателефонував і сказав, що вони оточенні в Іловайську і він не уявляє, як зможуть звідти вийти", - стримуючи сльози говорить Галина.

Михайло Данів загинув під час виходу з Іловайського котла, внаслідок потрапляння ворожого снаряду у пожежні машину, що рухалася в автоколоні батальйону "Донбас" з с. Многопілля до с. Червоносільське, в якій перебував чоловік. Указом Президента України № 573/2015 від 10 жовтня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", Михайло Данів  нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Дружина та діти героя дізналися про смерть чоловіка та батька лише через 11 місяців за аналізом проведеної ДНК експертизи. "Протягом усіх цих днів, у нас ще жевріла надія, адже Михайло був у списках зниклих безвісти. А тепер ми лишилися одні і надії на якесь диво більше немає", - говорить дружина загиблого.
Всі ці 11 місяців родина Михайла Даніва жила на допомогу, яку надавала Громадська платформа "Люди допомагають людям", а це більше 24 тис. грн. Загалом, з 2015 року, від Платформи родина отримала майже 60 тис. грн. Ще допомагала місцева волонтерка. "Хочеться подякувати всім небайдужим людям, які в такий складний момент підтримали нашу родину. Адже, якщо б не платформа, не знаю, щоб ми робили. Я була вдома з маленькою Вікторією, працювати не могла, була виснажена, як фізично, так і морально. Пенсії нараховано ще не було, а потрібно було підготуватися до шкільного випускного Романа, та й Вікторію відвести у садок. Хочу подякувати всім небайдужим за допомогу і підтримку, не знаю, що б ми робили без Вас", - говорить Галина Данів.

Станом на сьогодні, держава допомогла родині загиблого в АТО добровольця Михайла Даніва: дружині Галині та двом дітям: 17-річному Роману та 4-річній Вікторії надавши компенсацію та призначивши пенсію. На черзі – отримання житла. 

Жінка розповідає, що не минає й дня без спогаду про Михайла. Діти дуже сумують за татом. Роман у всьому на нього схожий, він лишився єдиним чоловіком у родині. Зараз хлопець навчається на першому курсі університету на юридичному факультеті, а Вікторія ходить до дитячого садка. Дівчинка, спостерігаючи за іншими дітками, дуже хоче, аби і за нею приходив тато, якого вона знає тільки із світлин. Давайте підтримаємо родину загиблого в АТО добровольця  2-ого батальйону спеціального призначення НГУ "Донбас" Михайла Даніва та дамо їм підтримку і розуміння того, що вони не самі. 

Данів Галина Василівна 6762160033291425 (Райффайзен банк "Аваль")

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?

Джерело: https://www.obozrevatel.com/society/39185-koli-mi-zustrilisya-z-gorem-nas-pidtrimali.htm 
«Він не казав, що на війні. Але, мабуть, не міг вчинити інакше. Ми пишаємося нашим татом»

«Він не казав, що на війні. Але, мабуть, не міг вчинити інакше. Ми пишаємося нашим татом»

«Шляхетний, мужній та самовідданий. Честь та гідність не були для нього просто словами. Вони були його життєвими орієнтирами. Микола завжди відстоював справедливість, де б він не був. Сім’я та Батьківщина – це те, за що він ладен був віддати життя, власне, так і трапилося», - не приховуючи емоцій, розповідає про свого загиблого чоловіка, учасника АТО, бійця 2-го батальйону спеціального призначення НГУ «Донбас» Миколу Балакшея його дружина Ніна Осіпова.

Їхнє знайомство переросло у службовий роман, а потім – міцну та щасливу родину. Ніна і Микола разом працювали у мережі супермаркетів побутової техніки. Там, власне, і познайомилися. «Микола постійно розвивався. Він добре знав комп’ютерні технології, а я на той час цікавилася мобільною телефонією, вона тоді якраз набувала свого розповсюдження. Тож ми об’єднували наші зусилля і пропозиції та доносили їх до керівництва. Пізніше почали спілкуватися ближче та жити разом. А через рік одружилися», - говорить дружина загиблого.

Жінка розповідає, що свій вільний час вони з Миколою найчастіше проводили у прогулянках та різноманітних екскурсіях. Їздили на річку, екскурсії у ліс. «А коли народилася наша Софійка, то гуляли вже втрьох. Микола дуже мені завжди в усьому допомагав із дитинкою. Любив з нею проводити час: бавитися, купати, читати казки. Не забував і про свої чоловічі обов’язки. Постійно шукав додатковий підробіток. Він багато чого вмів робити своїми руками. Лагодив сантехніку, любив і творчу працю», - згадує Ніна Осіпова.

Але найбільшим захопленням Миколи Балакшея були автомобілі. Чоловік міг сам зібрати автомобіль, вмів все лагодити. Його мрією було започаткування власної справи пов’язаної із ремонтом авто. І мрія здійснилася. Микола відкрив у Первомайську СТО. «Він буквально все туди вкладав. Звісно, я його у цьому підтримувала. Адже що може бути краще для чоловіка та і будь якої людини, коли улюблена справа приносить і задоволення і кошти для життя», - говорить дружина загиблого.

Але щастя і добробут молодої родини зруйнували події у країні. З початком Революції Гідності, Микола не міг думати ні про що інше, як про людей, які тоді вийшли на Майдани своїх міст за кращу долю і майбутнє свої дітей. «Усі його думки були на Майдані. Ми жили у Луганську і тоді, думали, що нарешті стане краще, зміни прийдуть. Але замість цього, всіх, хто були за Україну почали переслідувати, почався тиск. Микола збирав і возив допомогу на Майдан, розмовляв із сусідами, знайомими, намагався переконати їх. А потім, коли вже почалося АТО, нікому нічого не сказавши, мій чоловік записався добровольцем і поїхав на фронт», - розповідає Ніна Осіпова.

Микола Балакшей, перебуваючи в зоні проведення АТО, коли телефонував додому, говорив, що влаштувався на нову роботу, що у нього все добре. «Звісно, я не дуже цьому вірила, знаючи свого чоловіка, передчувала, що він на війні, намагалася якось його розговорити, але марно. Він мене переконував, що потрібно якомога швидше виїздити з Луганська, але я ще певний час не наважувалася, адже дуже важко отак просто все покинути і з дитиною їхати невідомо куди. Але одного дня, я все ж прийняла рішення, і не даремно. Адже потяг, яким ми із Софійкою виїжджали, був останнім з Луганська. Ми поїхали до Одеси, там я вперше за цей час зустрілася із Миколою. Він виглядав занепокоєним, але старався себе не видати», - говорить дружина загиблого.

Жінка разом із Софійкою оселилися в Одесі, де мешкають дотепер. Ніна перевелася на роботу до одеського супермаркету мережі побутової техніки, у якому вона працювала у Луганську. А Софійка ходить до школи, вже у 4 клас.

Про загибель свого чоловіка Ніна Осіпова дізналася, коли їй зателефонували з частини. «Для мене це був невимовний біль. Я здогадувалася і знала, що Микола на війні. І пізніше, він зізнався, що він там, але казав, що не в зоні бойових дій, а їздить на автомобілі. Декілька днів Микола не відповідав на телефонні дзвінки, а потім зв'язок взагалі було втрачено. А насправді це був – Іловайський котел. Ми навіть не знали де його тіло. Лише через півроку після загибелі Миколу було впізнано за результатами ДНК», - стримуючи сльози розповідає дружина загиблого.

Микола Балакшей загинув під час виходу з Іловайського котла. У його машину влучив снаряд з протитанкового ракетного комплексу «Фагот», ще один снаряд потрапив у двигун вантажівки. Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Микола Балакшей нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Держава допомогла родині загиблого в АТО Миколи Балакшея: дружині Ніні та 10-річній доньці Софійці, надавши компенсацію та призначивши пенсію. Зараз родина перебуває на квартирному обліку на черзі отримання житла. Софійка дуже сумує за своїм татом. Дівчинка багато малює, ходить на курси з інформатики, багато грається та швидко росте. Тож у нагоді стануть сезонні речі: одяг та взуття. Давайте на лишати родину загиблого в АТО добровольця Миколи Балакшея сам на сам із своїми проблемами. Їх чоловік та батько загинув, захищаючи кожного з нас. Попіклуємося про його Софійку.

ОСІПОВА НІНА СЕРГІЇВНА NINA OSIPOVA 4188370021767382 (Райффайзен банк «Аваль»)

Джерело: https://lb.ua/blog/people_help_people/366445_vin_kazav_shcho_viyni_ale.html 
«Щодня молю Господа, щоб швидше закінчилася війна і жодна мати не пізнала горя ховати свого сина»

«Щодня молю Господа, щоб швидше закінчилася війна і жодна мати не пізнала горя ховати свого сина»

Щороку, у другу неділю травня, в Україні відзначається День матері. Цей день, ще один привід, аби зателефонувати своїй мамі, або приїхати до неї у гості, щоб подякувати за подароване життя, турботу і підтримку. Якою б дорослою не була людина, для мами вона завжди лишається дитиною.

Мама – це найдорожча та найрідніша для кожного людина. Так як і для мами – її діти. Але є мами, яким цього дня їх син не подзвонить і не приїде. Вони більше не почують його голос, не обіймуть, не подякують за турботу, не посидять разом за столом на кухні…Життя їхніх синів обірвала війна - АТО, що триває на Сході вже більше трьох років. Найважче для матері – ховати свого сина. Сина – Героя, який загинув, захищаючи кожного з нас. А яке життя далі у цих мужніх жінок, після розпачу, болю і виплаканих сліз ? Про долі цих сильних та мужніх жінок-матерів, які є підопічними Громадської платформи «Люди допомагають людям» ми розповідатимемо в цих невеликих історіях. Матері наших загиблих Героїв заслуговують на нашу увагу, підтримку і гідне життя у тій країні, за яку віддали життя їхні сини.

Людмила Павлівна Бурко – мати загиблого в АТО, бійця 3-го окремого полку спеціального призначення Євгена Бурка. Зараз жінка мешкає у селі на Кіровоградщині, пенсіонер, інвалід 3-ої групи. Після похорону сина перенесла мікроінсульт. «Думала, що піду слід за ним. Але Бог дав сили жити далі, аби допомогти Аліні (дружині Євгена) із дитиною, моєю онучкою», - говорить Людмила Павлівна.

Жінка розповідає, що для неї перевернувся цей світ, коли у слухавці вона почула, що її рідний єдиний син загинув. Такого не чекав ніхто. Мрія Олега була стати офіцером. І хто, як не найрідніша людині в світі – його мама, підтримували синові починання, хвалила його і, мабуть, переживала ще більше за нього невдачам та раділа успіхам. «9 червня була наша остання телефонна розмова, а 12 - мій Женя загинув. В мене 9 червня був День народження. Син завжди мені намагався зробити якийсь сюрприз. Зазвичай, він намагався приїхати до мене, а того дня не зміг. Він був у самісінькому пеклі війни, а ми про це нічого не знали. Пам’ятаю, того дня ми із невісткою їхали на УЗД, і нам сказали, що буде дівчинка. Женя, звісно ж, хотів хлопця. Але цій новині також зрадів і сказав, що раз буде дівчинка, хай буде Маринка. А через 20 хвилин мого Жені вже не стало. Аліна так і назвала свою донечку Мариною, яка народилася через чотири місяці. Вона дуже схожа на мого Женьку, а зараз, як підростає, то все більше помічаю у ній рис свого сина», - плачучи розповідає Людмила Павлівна.

Мати загиблого згадує, що перебуваючи у горнилі АТО, Євген Бурко казав своїм рідним, що несе службу у Миколаївському аеропорту. До останнього дня, ні його батьки, ні дружина не знали, де насправді їх син та чоловік. «Аліна навіть їздила до нього у Миколаїв, де він орендував квартиру, а насправді, він там був всього чотири дні, якраз, коли була у них ротація», - говорить Людмила Павлівна.

«Після похорону Жені, я не хотіла нічого, але згадала його слова, він мені постійно казав – мамуль, ти в мене сильна, - я взяла себе у руки, і розуміла, що Аліна не повинна бачити моїх сліз і Марині потрібно допомагати ставати на ноги», - говорить мати загиблого.

Жінка каже, що після загибелі сина, її чоловік також хотів йти на фронт, однак через проблеми зі спиною, у військкоматі йому відмовили. Тож він став волонтером. «Володимир (батько Євгена Бурка) ось вже два роки їздить у зону АТО. Збирає допомогу нашим солдатам, співає авторських пісень. Каже, що не хоче, аби онучка запитала, де ж він був і що робив, коли її батько загинув. А в мене серце болить. Знаєте, це такі ж самі відчуття і чекання, як я свого Женю чекала. Телефоную часом, а слухавку ніхто не бере. Найгірше це відчуття – чекання. Знаєте, я і зараз часом виглядаю свого Женю, а раптом прийде, а раптом подзвонить», - стримуючи сльози мовить Людмила Павлівна.

Зараз Людмила Павлівна живе у старому сільському будиночку, а той, де вони жили разом з сином віддала невістці, вони у гарних і теплих стосунках, підтримують одна одну. Компенсацію від держави вони розділили порівну між собою. Так і живуть. «Я стараюся ні в кого нічого не просити, дякую людям, які допомагають. Недавно завершили добудову ванної і туалету у своїй хаті, бо до того був фундамент, Женя мав завершити та не судилося. А так живу на пенсію, допомагаю онучці. Та і здоров’я мене час від часу підводить. Перехворіла на онко, стрибає тиск», - розповідає мати загиблого Євгена Бурка.
А ще, Людмила Павлівна просить людей бути більш душевними, допомагати нашим захисникам: «Ніхто не знає, як їм там, рідненьким, важко. Я і саме, як десь виходжу чи їду у місто і бачу людину у формі, завжди підходжу, питаю чи нічого не треба. Щодня молюся Богові, аби війна закінчилася і щоб жодна мати більше ніколи не пізнала горя ховати свого сина».

Давайте разом допоможемо цій мужній жінці, яка пережила найважче горе втрати рідного сина.

БУРКО ЛЮДМИЛА ПАВЛІВНА LIUDMYLA BURKO 4188370025880165 (Райффайзен банк «Аваль»)

Джерело: https://lb.ua/blog/people_help_people/366018_shchodnya_molyu_gospoda_shchob_shvidshe.html 

ЗРОБЛЕНО

Все
Тут знаходяться родини, які зібрали необхідну кількість коштів на рік