У середу, 12 жовтня 2016 року, о 18:00, у приміщенні Золотої зали старовинної садиби графині Уварової (вул. Липська, 16), в рамках проекту «ARTvsWAR», відбудеться відкриття виставки творчих робіт ветеранів АТО - «Мистецтво проти війни». Ініціатором її проведення є громадська спілка Лiга ветеранiв АТО та бойових дій «Карпатська Земля», за підтримки ГС «Орфанні захворювання України» та ГО «Асоціація хворих на легеневу гіпертензію». Своїми виступами на відкритті проект підтримають Народна артистка України Ніна Матвієнко та фронтмен гурту «Без обмежень» Сергій Танчинець.

- Більшості хлопців, які повертаються із зони бойових дій додому, складно призвичаїтися до мирного життя - вони перебувають у морально важкому стані, і без підтримки не завжди можуть впоратися із новою реальністю. Ми хочемо їм у цьому допомогти, заохотивши творити. Саме творчість може звільнити від думок, що рвуть душу, і наповнити її новими змістом, додати життю яскравих, вже мирних, фарб, - говорить керівник проекту «ARTvsWAR», представник Лiгиветеранiв АТО та бойових дiй «Карпатська Земля» Анатолій Готько.

Наразі вже відомо, що поряд із ветеранами війни свої роботи в проекті презентують й інші особливі митці - підопічні громадської спілки «Орфанні захворювання України». Зокрема, свої картини представить художниця Марія Прокоф'єва, яка страждає на тяжку і рідкісну хворобу - легеневу гіпертензію. А її чоловік, до слова, теж є учасником бойових дій на сході України.

- Раптом опинитися за межами звичного раніше життя, в колі нерозуміння оточуючих, буквально наодинці зі своєю хворобою і часто без надії - це те, з чим стикаються пацієнти, хворі на рідкісні недуги. Для багатьох із них життя - це щохвилинна боротьба. Щось схоже, очевидно, відбувається із військовими та волонтерами після повернення із зони бойових дій, - розповідає голова Асоціації хворих на легеневу гіпертензію Оксана Александрова. - У такі моменти багато хто із наших пацієнтів раптом розкриває у собі дивовижні таланти, і творчість часто допомагає їм здолати труднощі. Саме тому, ми вирішили підтримати цю ініціативу.

В рамках виставки творчих робіт ветеранів АТО - «Мистецтво проти війни», пройде благодійний аукціон представлених робіт. Виручені кошти, організатори спрямують на допомогу дітям і родинам загиблих під час бойових дій на Сході країни, які є підопічними Громадської платформи «Люди допомагають людям».

- «Платформа «Люди допомагають людям» - громадська ініціатива, яка опікується сьогодні понад 200 дітей загиблих захисників України. І кожен українець за її допомогою може надати пряму адресну допомогу родинам наших героїв. Добре, що ветерани  не забувають піклуватися про дітей загиблих побратимів (https://lpl.com.ua/)», - говорить Ольга Богомолець, співзасновник платформи. 

«Неймовірно важко та боляче вчитись жити без Ярослава. З ним, я відчувала себе мов за кам’яною стіною – у безпеці та впевненості. Найстрашніше було пережити перші місяці після його смерті, я просто не сприймала реальність, не уявляла як зможу впоратись з усім сама», - розповідає дружина Ярослава Бабича, Лариса.

 

 

Ярослав Бабич «Балканець» - відомий київський адвокат, активний учасник Революції Гідності та один із засновників полку спеціального призначення Національної Гвардії України «Азов». Як розповідає його дружина Лариса, чоловік всього себе віддавав роботі, заради майбутнього нашої держави та молоді: «Він завжди казав, що потрібно, аби кожен, окрім піклування про свій добробут та добробут родини, робив щось і для країни. Ярослав був дуже чуйним до чужого горя, тому не раз допомагав безкоштовно людям у наданні юридичної допомоги. Звичайно, я його в усьому підтримувала, бо знала - інакше і бути не може».

Лариса і Ярослав познайомились на Різдво, а через два з половиною роки – одружились. «У нас були спільні погляди на життя, тому спілкування завжди було в радість і цікавим. Ярослав був дуже уважним до мене, завжди і в усьому допомагав. Я сміливо можу сказати, що кращого чоловіка, друга та батька немає в цілому світі», - говорить дружина Лариса.

З дитячих років в Ярослава Бабича було загострене відчуття справедливості, саме це і стало визначальним у його подальшій професійній діяльності. Юнак закінчив Національний університет ім. Шевченка за спеціалізацією військовий юрист. Працював за фахом у Збройних силах України. Коли лишив лави армії, розпочав власну юридичну практику. Мав Ярослав і свій кодекс честі: ніколи не брався за справи, де б потрібно було ставати на захист людей пов’язаних із наркотиками та торгівлею людьми.

Коли в подружжя народилася перша дитина, Ярослав був безмежно щасливим. «Як тільки з’являвся вільний час, він завжди біг до нашого Святослава. Я повністю могла на нього покластися. Знаєте, мабуть, кожна жінка відчуватиме себе радісно і щасливо, коли бачить наскільки сильно чоловік піклується про дитину», - згадує Лариса Бабич.

До початку Революції Гідності, Ярослав Бабич працював директором юридичного департаменту однієї з київських фірм. Паралельно займався і громадською діяльністю. Тому, з початку активних подій на Майдані, він не лишився осторонь, а активно брав участь у всіх подіях. «Одного вечора чоловік прийшов додому і сказав, що не може просто сидіти і працювати, коли у центрі міста б’ють і вбивають людей. Він сказав, що потрібно і йому зробити внесок заради кращого майбутнього і займатись тим, що вміє найкраще – надавати юридичну допомогу та захищати людей у судах», - розповідає дружина. Тоді ж, Ярослав Бабич став одним з перших захисників політичних в’язнів.

Під час Революції Гідності, Ярослав Бабич очолив юридичний напрямок Правого Сектору та увійшов до Ради Майдану. А з початком окупації Росією Криму та бойових дій на Сході країни, очолив навчально-мобілізаційний центр батальйону «Азов». Опісля - став керівником юридичної служби військового підрозділу. За словами дружини Ярослава, у чоловіка було велике бажання допомагати всім, хто цього потребував. Під час Широкинської наступальної операції - організовував евакуацію цивільного населення та поранених побратимів, за що був нагороджений медаллю «За оборону Маріуполя».

Згодом, повернувшись до юриспруденції, Ярослав Бабич зініціював та став автором низки поправок до законів України, по захисту учасників АТО та членів їх сім’ї. «Ярослав постійно повторював, що загинуло багато людей і кожен, має докласти зі свого боку зусиль, аби їх смерті не були марними. Він не дуже сподівався, що зміни на краще застанемо ми, але хотів і мріяв, аби хоч діти жили у кращій державі. У нього було багато планів, різноманітних проектів», - говорить Лариса Бабич.

Та одного липневого дня (25 липня 2015 року) родину Бабичів спіткала трагедія. Ярослава знайшли мертвим у його власній квартирі. «Коли я про це дізналась (зателефонували його побратими) просто не могла повірити. Вважаю, що мого чоловіка вбили та інсценували самогубство», - говорить дружина Лариса. Жінка каже, що дітям ще декілька місяців не говорила правду, що батька більше немає, бо сама не могла це усвідомити. «Діти його дуже любили, зараз нам страшенно важко, потрібно все робити самій і працювати, і виховувати дітей, а ще підводить здоров’я, постійно стрибає тиск», - продовжує Лариса.

Поки триває розслідування загибелі Ярослава Бабича, його родина: дружина Лариса та троє дітей – Святослав, Дарина та Влада, вчаться жити без чоловіка та батька, який був для них всім. Тож давайте знайдемо можливість допомогти родині Ярослава Бабича, як і він допомагав нам, своєю працею та служінню народові і Батьківщині.

Допомогти сімї'ї загиблого учасника АТО Ярослава Бабича можна за посиданням lpl.com.ua/ua/needersato/profile/346, або за реквізитами нижче:

БАБИЧ ЛАРИСА ІВАНІВНА LARYSA BABYCH 4188370026693583 (Райффайзен банк «Аваль»)

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?

Джерело: http://blogs.lb.ua/people_help_people/347123_mayu_virostiti_vihovati.html

«Сейчас я как будто потеряла часть себя, почти 22 года вместе, и только дети помогают жить дальше...»

Они познакомились через газетную рубрику «Закарпатского калейдоскопа», всегда и во всем были вместе, воспитывали двух прекрасных детей и планировали свое будущее, но этим планам так и не пришлось воплотиться - в дверь постучала война.

Александр Павлюк работал фрезеровщиком на Мукачевском «Электроне», Светлане он понравился своей простотой и доброжелательностью. На свидание никогда не приходил без сюрпризов. После свадьбы Александр решил сменить работу, ведь завод к тому времени уже прекратил свое существование. Помогли советы и пример отца и брата, которые были кадровыми военными, поэтому и Александру предложили подписать контракт. Тогда же у супругов родилась дочь Александра и начался новый этап жизни.

Александр Павлюк проходил службу в составе 128-й отдельной горно-пехотной бригады. Практически с начала АТО находился на востоке страны. Сначала был под Счастьем, ездил на бензовозе к блокпостам. Потом - Дебальцевский котел, откуда вывез и спас 40 бойцов. За это время несколько раз приезжал в краткосрочный отпуск, один из которых стал последним.

«Александр чувствовал, что уже не вернется домой. Он мог и не возвращаться в АТО, ведь начали прогрессировать хронические болезни, однако на мои возражения отвечал, что и речи быть не может о том, что он не поедет, ведь все его побратимы остались там, да и в глаза своим детям после этого он бы не смог смотреть. Уезжая, он со всеми нами попрощался, даже завещал сыну гараж в кооперативе», - вспоминает последние минуты свидания с мужем Светлана Павлюк.

Августовским утром у женщины зазвонил телефон, это был любимый, который в тот день много звонил, как будто зная, что это последняя возможность услышать голос родной жены и детей. «Было как раз 2 августа - Ильи. У меня папа Илья, поэтому Александр попросил его поздравить и потом еще целый день мне звонил. Уже вечером в трубке были слышны выстрелы и взрывы, последнее, что я услышала, что Саша сказал, что он в блиндаже, а потом - взрыв и связь оборвалась. Я еще несколько раз пыталась дозвониться, но в трубке была только тишина», - сдерживая слезы, говорит Светлана Павлюк. Рядом с Александром разорвался вражеский снаряд, который оборвал жизнь мужа, отца и патриота своей страны, который до последнего был верным военной присяге.

Указом Президента Украины № 722/2015 от 25 декабря 2015 года, «за личное мужество и самоотверженность, проявленные в защите государственного суверенитета и территориальной целостности Украины, высокий профессионализм, верность военной присяге», Александр Павлюк награжден орденом «За мужество» III степени (посмертно).

«Папа очень нас любил и не хотел, чтобы так произошло...» 

«Надежный, честный, хозяйственный и очень ответственный. Кажется, что те шесть лет, которые мы прожили вместе, были настоящей сказкой», - рассказывает о своем муже, подполковнике Дмитрие Головко, его жена Юлия.

Дмитрий был профессиональным военным. Окончил Киевский институт сухопутных войск по специальности «Боевое применение подразделений специального назначения», был начальником службы воздушно-десантной техники - полк специального назначения МОУ, в звании майора. Участвовал в боевых действиях на территории Ирака заместителем командира разведывательной роты. По возвращении был направлен из Кировограда (ныне Кропивницкого), где проходил службу, в Харьков, изучать английский, который был необходим для его дальнейшего участия в миротворческих операциях. Там офицер и встретил Юлию, с которой связал свою дальнейшую жизнь.

С началом развертывания АТО Дмитрию позвонили родители и сообщили, что пришла повестка. Муж без проволочек решил идти защищать страну. «Тогда я еще не понимала, что это Димин долг, он к тому времени уже был «на гражданке», работал в строительстве, у нас было двое маленьких детей, я не хотела чтобы он подвергал себя опасности. Однако муж сказал, что просто не сможет себе этого простить и не хочет, чтобы его сын потом упрекал его и спрашивал, почему ты, да еще и военный с опытом, не пошел защищать страну», - вспоминает Юлия. 

С апреля по август 2014 Дмитрий Головко был в горячих точках на Востоке страны. Жене, в телефонных разговорах все время говорил, что он в Запорожской области, что ничего страшного не происходит, все хорошо и уже скоро вернется домой. И только вернувшись, он сказал всю правду. «Тогда он пришел в отпуск, был очень уставшим. Рассказывал, что на войне не так, как о ней говорят. Есть люди, которые хотят быстрее все закончить и профессионально выполнить свой долг, а есть люди, из числа руководства, которые мешают этому. Поэтому мой муж решил досрочно уволиться, но не смог жить гражданской жизнью», - говорит жена погибшего.

Дмитрий Головко имел мечту детства, быть пограничником, но из-за большого конкурса не смог поступить на учебу. Поэтому он решил пойти на контракт именно к пограничникам, собрал и подал все необходимые документы. «Их рассматривали почти полгода. Дима очень долго ждал, и когда пришел ответ, что ему можно выезжать, он очень обрадовался, ведь сбылась его мечта. Отправляясь на службу в Старобельск, Луганская область, он словно прощался с нами, даже заплакал. Сегодня я уже думаю, что возможно чувствовал, что больше нас не увидит», - рассказывает жена погибшего.

А через десять дней Юлию Медак ждала страшная весть: Дмитрий Головко погиб при выполнении боевого задания. «Помню, что мы в тот день утром разговаривали. Дима сказал, что еще позвонит вечером, но вечером звонка не было. Я еще подумала, может, занят. А уже на следующий день позвонила его мать и скала, что Димы больше нет», - едва сдерживаясь, говорит жена погибшего.

Сейчас семья Дмитрия Головко - жена Юлия и двое маленьких детей Вероника и Михаил - проживают на съемной квартире, детки быстро растут, нужна одежда и предметы ежедневного обихода. От государства семья пока никакой помощи не получила, продолжаются уточнения обстоятельств смерти.

Оказать материальную помощь семье погибшего участника АТО можно на странице семьи Дмитрия Головко или по реквизитам ниже:
МЕДАК ЮЛІЯ СЕРГІЇВНА YULIIA MEDAK 4188370026517485 (Райффайзен банк "Аваль")

ЛЮДИ ПОМОГАЮТ ЛЮДЯМ! КОМУ ПОМОГАЄШ ТЫ?

Источник: http://obozrevatel.com/blogs/57608-tato-duzhe-nas-lyubiv-i-ne-hotiv-schob-tak-stalos.htm

«Нашей дочери был 1 год и 2 месяца. Он просто обожал ее. В кратковременный отпуск всегда приезжал с цветами и подарками. Каждую свободную минуту проводил с дочкой, смотрел на нее, брал на руки и радостно улыбался», - рассказывает Юлия Бурлака.

Вот и в тот день Юлия и Анфиса ждали, когда Сергей приедет. «Четверо суток мы не могли дозвониться до Сергея... Такое уже бывало раньше, поэтому мы верили, что вот-вот раздастся звонок, потому что он планировал приехать домой и привезти дочери свинку Пеппу. Мой муж всегда выполнял свои обещания и приезжал вовремя. Но вместо Сергея приехали его боевые побратимы со словами: «Примите наши соболезнования... Ваш муж Герой!»», - едва сдерживая слезы вспоминает Юлия.

Участник АТО, доброволец батальона "Азов" Сергей Бурлака погиб в зоне АТО, подорвавшись на мине, во время проведения аэроразведки вблизи с. Павлополь, что в Донецкой области. Полученные ранения оказались несовместимыми с жизнью. Указом Президента Украины № 216/2016 от 18 мая 2016 года, "за личное мужество и высокий профессионализм, проявленные в защите государственного суверенитета и территориальной целостности Украины, верность военной присяге", Сергей Бурлака награжден орденом «За мужество» III степени (посмертно).

Сейчас жена героя Юлия Бурлака и маленькая Анфиса проживают в съемной квартире, им нужны средства на уплату аренды и коммунальных, а дочь быстро растет, поэтому нужна одежда и игрушки. Давайте поможем семье Сергея Бурлаки решить проблемы и позаботимся о них.

Материальную помощь семье погибшего участника АТО можно на странице семьи Сергея Бурлаки, или по реквизитам ниже:

Важко, коли найрідніша і близька тобі людина йде на війну. Йде для того, аби захистити тебе та країну. Йде, тому що відчуває свою відповідальність за майбутнє своєї дитини. І найстрашніше – усвідомлювати, що більш ви можете ніколи не побачитись один з одним. Саме так трапилось у житті родини Володимира Білика – добровольця батальйону «Айдар».

«До сих пор не могу поверить, что Александра уже нет. Просто не верю... Все думаю, что вскоре вернется», - говорит жена закарпатца Александра Тербана, участника АТО, погибшего в районе Дебальцево. С тех пор прошло уже более полутора лет. Но боль и печаль от потери до сих пор не утихает. Женщина вспоминает, что ее муж, уезжая в зону АТО после недельного отпуска, говорил, что обязательно вернется, а через неделю на семью ждала трагическая весть...

«Лучший повар, мастер своего дела, была даже очередь, чтобы пригласить его обслуживать свадьбы, а кафе и рестораны хотели, чтобы Саша работал именно у них», - вспоминает Наталья Тербан. Александр работал шеф-поваром, имел профессиональное образование.

Соседи так говорили об их семье - жили как в сказке. Создателем этой сказки был Александр. Наталья Тербан говорит, что муж всегда уделял все свободное время семье. Поездки на отдых, прогулки, разнообразные сюрпризы.

Александр очень хотел сына, но первой родилась дочь - Кристина. «Вы знаете, он ничуть не расстроился, наоборот - сразу начал мне помогать с ребенком, учил ее первым буквам, играл вместе ходили гулять. А через четыре года, у нас родился Вадим и мечта любимого осуществилась. Он даже сказал, что у него: дочь и сын, а значит - он самый счастливый отец на свете», - рассказывает жена героя АТО.

Александр планировал, что осуществит еще одну мечту жены и детей - отвезет их на море, а затем - поведет Вадима в школу, в первый класс. Но этим мечтам так и не удалось осуществиться...

Тогда в районе Дебальцево шли постоянные обстрелы, один из них и унес жизни Александра. Говорят, что вражеский снаряд попал прямо в кухню, где он в тот момент находился.

Указом Президента Украины № 282/2015 от 23 мая 2015 года, «за личное мужество и высокий профессионализм, проявленные в защите государственного суверенитета и территориальной целостности Украины, верность военной присяге», Александр Тербан награжден орденом «За мужество» III степени (посмертно).

Сейчас семья Александра Тербана - жена Наталья и двое детей: 8-летний Вадим и 12-летняя Кристина - учатся жить без мужа и отца. Дети очень тяжело перенесли потерю. Наталья Тербан говорит, что дочь все держит в себе, а Вадим плачет и часто убегает на кладбище, чтобы побыть с папой. Жена погибшего героя АТО живет с детьми в доме, который начал строить Александр, он не успел доделать ремонт комнат, а еще - нужны средства на приобретение детской мебели. Поможем жене и детям ощутить нашу заботу и попечение.

Помочь семье погубшего участника АТО можно перейдя по ссылке https://lpl.com.ua/ru/needersato/profile/341

ТЕРБАН НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА NATALIIA TERBAN 4188370026300890 (Райффайзен банк «Аваль»)

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?