13 лютого 2017

Дякуємо нашому постійному партнеру ТОВ «Юрія-Фарм» та іншим благодійникам за надану допомогу родинам загиблих учасників АТО

У січні 2017 року на розподільчий рахунок Громадської платформи «Люди допомагають Людям», ТОВ «Юрія-Фарм» перерахувало 120 тис. грн. За рішенням координаційної ради, кошти, що надійшли, були розподілені між 21 родиною з дітьми загиблих учасників АТО:

  1. Родина Бабича Ярослава Леонідовича, полк спеціального призначення Національної Гвардії України «Азов». В родині залишилося  3 дітей – Владислава, Дарина, Святослав.  Отримали 8 000,00 грн.
  2. Родина Вдовича Святослава Петровича. Рядовий, батальйон «Айдар».  В родині залишилося троє дітей – Олексій, Ілля, Федір. Отримали 8 000,00 грн.
  3. Родина Бочарова Романа Олександровича. Старший солдат. 3-й окремий полк спеціального призначення. В родині залишилося троє дітей – Анна, Марія, Амалія. Отримали 8000,00 грн.
  4. Родина Гуменюка Олександра Леонідовича. Полковник (посмертно). Командир батальйону. 11-й батальйон територіальної оборони «Київська Русь». В родині залишилося троє дітей – Святослав, Максим, Олег. Отримали 6000, 00 грн.
  5. Родина Кушнірука Сергія Євгеновича. Розвідник батальйону «Айдар».  В родині залишилося троє дітей – Іван, Єгор, Олександра. Отримали 5000,00 грн.
  6. Родина Юлдашева Тємура Даміровича. Старший прапорщик. Стрілець. 42-й батальйон територіальної оборони "Рух Опору".  В родині залишилося 4 дітей – Маргарита, Георгій, Аглая, Аристарх. Отримали 7000,00 грн.
  7. Родина Тихолоза Андрія Павловича. Майор (посмертно). Бортовий авіаційний технік вертолітної ескадрильї. 11-й окремий полк армійської авіації. В родині залишилося 3 дітей – Катерина, Ангеліна, Олександр. отримали 7000,00 грн.
  8. Родина Коношенка Руслана Сергійовича. Старший солдат. 81-ої окремої аеромобільної бригади (90-й окремий аеромобільний батальйон). В родині залишилося 3 дітей – Олексій, Максим, Каріна. Отримали – 7000,00 грн.
  9. Родина Тарасенка Юрія Геннадійовича. Молодший сержант. Зенітник. 79-а окрема аеромобільна бригада. В родині залишилося 4 дітей – Дмитро, Шота, Марат, Домініка. Отримали 6000,00 грн.
  10. Родина Леонтія Іллі Корнелійовича. Солдат. 80-а окрема десантно-штурмова бригада. В родині залишилося 4 дітей – Михайло, Крістіна, Назар, Мар’ян. Отримали – 8000,00 грн.
  11. Родина Семчище Руслана Степановича.  Старший солдат. Електрик оператор. 128-а окрема гірсько-піхотна бригада. В родині залишилося 2 дітей – Іван, Мирослав. Отримали  4000,00 грн.
  12. Родина Реготуна Олега Петровича. Старший прапорщик. Головний сержант взводу.  15 ОГПБ у складі 128 бригади. В родині залишилося 2 дітей – Тарас, Анастасія. Отримали 4000,00 грн.
  13. Родина Тербана Олександра Васильовича. Сержант. Старший кухар. 128-а окрема гірсько-піхотна бригада. В родині залишилося 2 дітей – Крістіна, Вадим. Отримали 4000,00 грн.
  14. Родина Павлюк Олександра Альбертовича. Старший прапорщик. Технік роти. 128-а окрема гірсько-піхотна бригада. В родині залишилося 2 дітей – Олександра, Максим. Отримали 4000,00 грн.
  15. Родина Волянюка Михайла Петровича. Прапорщик. Командир відділення взводу забезпечення Ужгородський ЗВ ВСП. В родині залишилося 2 дітей – Денис, Анастасія. Отримали 4000,00 грн.
  16. Родина Даніва Михайла Богдановича. НГУ. Солдат резерву. Розвідник. 2-й батальйон спеціального призначення НГУ «Донбас». В родині залишилося 2 дітей – Денис, Анастасія. Отримали 4000,00 грн.
  17. Родина Мірошниченка Меружа Валентиновича. Доброволець. ДУК ПС.  В родині залишилося 2 дітей – Меруж, Спартак. Отримали 6000,00 грн.
  18. Родина Міхнюка Олега Івановича. Старший сержант. Сержант з МТЗ. 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар». В родині залишилася 1 дитина – Анна. Отримали 5000,00 грн.
  19. Родина Макідона Михайла Вікторовича. Прапорщик міліції. Міліціонер. Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Миротворець» ГУМВС України в Київській області. В родині залишилася 1 дитина – Михайло. Отримали 5000,00 грн.
  20. Родина Вашеняка Віталія Петровича. Майор медичної служби. Начальник медичної служби. 169-й навчальний центр Сухопутних військ. В родині залишилося 1 дитина – Тимофій. Отримали 5000,00 грн.
  21. Родина Корпача Олега Івановича. Сержант ДСПУ. В родині залишилося 4 дітей – Аліна, Каріна, Іван, Тимофій. Отримали 5000,00 грн. 
42 тис. 696 грн. - підопічні нашої платформи, отримали від невідомих благодійників безпосередньо на свої карткові рахунки. 
Громадська платформа «Люди допомагають Людям» висловлює подяку ТОВ «Юрія-Фарм» та небайдужим людям, які продовжують підтримувати і допомагати родинам загиблих захисників. Завдяки Вашій добрій справі, родини загиблих відчувають турботу про них, а свої слова вдячності висловлюють у телефонних дзвінках на номери «гарячої» лінії платформи та у відгуках на сторінці ЛПЛ на Фейсбуку
Так, дружина загиблого бійця 28-окремої механізованої бригади Олександра Мостіпана - Наталя, яка виховує 2 дітей: 13-річну Ярославу і 11-річну Ніку пише: «Благодарим организаторов проекта и всех, кто помогает, поддерживает и заботится о семьях!!! Только в моменты горя, осознаем, как много добрых и сопереживающих людей вокруг. Чувствуем, что не одни!».
«Ми з синочком щиро вдячні проекту та всім людям за допомогу та підтримку. Те, що ви робите для наших родин, це велика справа. Ви надаєте нам сил і допомагаєте пережити цей важкий період. ДЯКУЄМО!» - пише Марина Гордієнко, дружина загиблого в АТО Сергія Гордієнка, яка виховує 11-річного сина Єгора.
Віримо, що об’єднавшись навколо допомоги дітям, які втратили свого батька на війні, ми зможемо зробити світ кращим та добрішим. Давайте разом допомагати родинам наших загиблих захисників.
 
ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?

Ми у ЗМІ

Всі статті
«Донька була для нього його маленьким сонечком…»

«Донька була для нього його маленьким сонечком…»

«Віктор був надзвичайним батьком. Донька була для нього його «Маленьким сонечком». А ще був дуже цілеспрямованим, завжди готовий вчитися новому. Сім‘я для Віті була понад усе» - розповідає про свого чоловіка Ольга.

Вони побачили одне одного перший раз на святкуванні дня народження спільного знайомого, на який Олю привела її сестра. Віктор одразу сподобався дівчині, бо був веселим, балакучим, високим, гарним хлопцем – як то кажуть «душа компанії». Віктор ще змолоду вирішив стати військовим, та й було з кого приклад брати, старший брат також був військовим, тож підтримав Віктора й допоміг. Молоде подружжя одразу стало жито самостійним життям. Кохали одне одного й чекали на дитину. Майбутній тато дуже хотів сина, але коли дізнався що буде донечка, то дуже зрадів. Він кохав свою донечку над усе. Кожну хвилину намагався бути з нею, возив на екскурсії в інші міста. В три роки Вероніка вже вільно читала і це завдяки йому. Він залюбки навчав її читати, а їй це дуже подобалося. Коли дочці був лише місяць, Оля захворіла, всі турботи на себе взяв Віктор. Купав її, годував, гуляв з нею. Родина була дуже дружньою. Коли хтось хворів, інший брав на себе всі обов’язки, всі хатні клопоти та турбувався про хворого. Часто відвідували батьків. Віктор працював у військовій частині військовим-хіміком, отже постійно був на службі. Але коли на вихідні він бував вдома, всі разом ходили гуляти.

Вже перебуваючи в зоні проведення АТО щовечора намагався телефонувати додому і побажати своєму Сонечку спокійної ночі. У рідкі моменти, коли з війни випадала відпустка додому – намагався зробити якомога більше справ по господарству. Займався ремонтом в квартирі та проводив багато часу з дочкою. Востаннє вони бачилися у переддень від’їзду в зону АТО. Він прийшов і сказав що їде в Десну – тренувати молодих бійців. Сім’я до останнього думала, що він там…В день від’їзду пообіцяв дочці, що поїде влітку з нею на море. Але не судилося…

Віктор загинув 15 лютого 2015 року. 14 та 15 числа він не виходив на зв'язок, хоча до цього кожного вечора телефонував. Ми теж до нього додзвонитися не могли. Але оскільки вважали що він знаходиться у Десні, то особливо не хвилювалися, думали щось із зв’язком – згадує Ольга, 16 лютого до мене подзвонила дружина брата Віктора і запитала де Вітя. На моє запитання «В чому справа? вона повідомила, що є інформація що насправді він перебував у зоні проведення АТО і їхню машину розстріляли із гранатомета.

Вероніці тоді було 7 років, вона вже все розуміла, і від неї не стали приховувати цю страшну новину. Дитина дуже болісно переживала втрату, як і вся сім’я. Життя змінилося, Оля з донькою вчаться жити з думкою, що тата вже ніколи не буде поряд. «Починаєш більше цінувати людей, що знаходяться поруч. Приходить розуміння, що життя – найцінніше що є в людини. Все інше – просто дрібниці» - ділиться думками Оля.

Козак Віктор загинув 15 лютого 2015 року під час супроводу колони, яка йшла польовою дорогою з смт. Луганське до міста Дебальцеве, потрапивши у засідку поблизу села Нижнє Лозове. Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Держава надала родині загиблого однокімнатну квартиру, тож потрібні гроші на ремонт. Також потрібен сезонний одяг та взуття для Вероніки.

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?

Джерело: Левый Берег - LB.UA


Саша є прикладом справжнього чоловіка, люблячого батька, відданого сина та патріота своєї Батьківщини

Саша є прикладом справжнього чоловіка, люблячого батька, відданого сина та патріота своєї Батьківщини

«Познайомили нас друзі. Перше що запало в душу, Сашкові чорні очі та по дитячому щирий сміх. Потім почали спілкуватися, i згодом зрозуміли, що не можемо один без одного. Так - вирішили створити сім’ю» - ділиться спогадами Ірина, дружина Олександра Гордійчука.

Одразу після весілля вони з Сашком почали жити окремо, разом робили ремонт, коли дізналися про вагітність з нетерпінням чекали на появу дитини. Коли з’явилася Катруся, Саша сказав, що це найкращий день в його житті. Донька росла неймовірно схожою на тата i він, коли дивився на неї, казав що дивиться в дзеркало.

Саша дуже поважав своїх батьків, завжди радився з ними, про все розповідав. Велику цінність для нього мали родинні зв'язки загалом, тому підтримував теплі стосунки з усіма родичами, незалежно від віку. До вибору професії військового, батьки віднеслись з повагою та розумінням.

Олександр був професійним військовим, тричі перебував з миротворчою місією в Косово, де набував досвiду в своїй професiї. Поки чоловік був у відрядженнях, дружина з донькою лишалися самi та чекали його повернення. «Хочу сказати, що Саша настільки любив нас, що не було жодного дня аби не зателефонував до нас, запитати як пройшов наш день. Мені дуже бракує цього» - згадує Ірина.

Повернувшись з Косово, де Саша пробув рік, як миротворець, пробув дома лише 5 днiв, і потiм з бойовим завданням був направлений до зони проведення АТО. За час його служби, в нього була лише одна відпустка, також 5 днів, а згодом ми дізналися про нашу другу вагітність.

13 серпня 2014 року Саші не стало. Хоча про це стало відомо лише через 3 тижні. Пошуки серед полонених, поранених, загиблих тривали три безкінечно довгих, нестерпно болісних тижні. А потім страшна звістка, Саші немає…

Гордійчук Олександр загинув 13 серпня 2014 року під час наступу частин супротивника здовж російсько-українського кордону та артилерійського обстрілу, що супроводжував його. Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Я не хотiла вiрити i не вiрила, на впiзнання я не їздила, адже була на третьому мiсяцi вагітності. Впiзнали Сашу його сестра Наташа та дядько Микола. Волонтери допомогли доправити тiло додому – згадує Ірина, - це перiод найстрашніший у моєму житті.

Катрусинi слова, коли вона дiзналась про смерть тата: «Мамо ми ж ще не награлись, не наобіймались! Краще б я вмерла!» Чути таке вiд дiвчинки 5-ти років було страшно. Я зрозумiла, що моя дiвчинка змiнилась, що вона вже не така, як інші дiти. Повiрте, це дуже боляче.

Ми назавжди втратили дорогу людину. Я самотня жiнка, яка сумує за минулим. Моя старша донька й досi просить повернути батька, а менша Тата нiколи його не бачила. Не знаю, чи можливо оговтатись вiд цього.

Саша є, на мою думку, прикладом справжнього чоловiка, люблячого батька, вiдданого сина та патрiота своєї Батькiвщини. Це була дуже порядна, щира та добра людина.

Вiд держави отримала одноразову допомогу на половину з батьками, отримую пенсію по втраті годувальника.

Наразі роблю ремонт, частину вже подужала, та лишилась ще половина, намагаюсь збирати грошi, але з нинiшнiми цiнами, виходить погано, буду рада будь-якій допомозi.
 

ГОРДІЙЧУК ІРИНА МИКОЛАЇВНА (Райффайзен банк «Аваль»)

4188 3700 2325 8976


Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?

Джерело: Левый Берег - LB.UA

"Боженька, віддай мені татка!"

"Боженька, віддай мені татка!"

Владислава виховувала мати. Батька він не знав. Рідний дядько, професійний військовий, приймав участь у вихованні племінника, тож і Владислав вирішив стати військовим.

У 2005 році до військової частини містечка Делятин, де працювала Надя, приїхав служити старший лейтенант-психолог Владислав Файфура. Ввечері, у місцевому барі, запросив дівчину на танець, став заходити в гості і познайомився з її двома донечками від 1 шлюбу. Дівчатка добре прийняли Владислава і раптом почали називати його татом. Згодом стали жити разом – однією сім’єю. Коли посаду, яку займав Владислав скоротили він почав їздити на заробітки закордон.

Одного разу, коли Владислав збирався на заробітки, запитав у мене, що мені привезти, я відповіла – "Привези мені те, що кожна жінка мріє носити до смерті". І коханий зрозумів мене - подарував обручку. Владислав хотів мати міцну сім’ю і мріяв про сина. Лише в червні 2012 року вони одружилися, а в 2013 році народився довгоочікуваний синочок - Дмитрик. "Коли розписувався, таким щасливим не був, як тоді, коли дізнався з УЗД що в нього буде син" - з посмішкою згадує дружина.

Чоловік все робив для своєї коханої, якій після пологів дуже важко було відновити здоров’я. Більшість турбот взяв на себе, варив каші, міняв памперси синові. Був ніжним, люблячим батьком. Готував, випікав власноруч смачний хліб. Дуже любив бувати на природі, ходити по гриби. Мріяв колись привести всю родину на чарівну галявинку, що знайшов у лісі, і чекав доки підросте синочок. Залюбки допомагав батькам своєї дружини, разом з ними копав колодязь.

"Ми були як дві половинки, що зійшлися разом" - так відчували вони одне одного. Одного разу я була на насосній станції, де працювала тоді. Падали сильні дощі і навкруги все було затоплено. Я опинилась ніби на острівку, вибратися звідти самій було не можливо. Поставила свічку і вже не очікувала на порятунок, як у дверне вічко побачила, що не зважаючи на перешкоди, велосипедом по бездоріжжю, до мене добирається Владислав. Він міцно обійняв і сказав - "З тобою більше нічого не станеться", - згадує Надя.

Мобілізували Владислава 9 квітня 2014 року. Тільки один раз потому він приїжджав додому. Це було 1 травня і тільки на одну ніч. Привіз синові м’яку іграшку Телепузика - тепер це наш талісман. Нічого дружині не розказав, а 8 травня його перевели в Миколаїв, далі на Одесу. Аж потім признався що їде до міста Луганська. Дуже просила берегти себе, хвилювалася. Він як міг заспокоював. Тільки коли вже знаходився у м. Щастя не зміг приховати, що дуже непроста і страшна ситуація.

16 червня чоловік сказав, що буде вночі чергувати на блокпості, і буде змога поспілкуватися. Вранці побачила смс, відправлене вночі: "Ти сама краща жінка на світі, яку я дуже кохаю". Стала телефонувати, бо хотіла почути голос коханого і подякувати за такі теплі слова, але він слухавку не брав. Того ж дня побачила в новинах, що загинули 10 буковинців. Мені подзвонила родичка Владислава Альона, і повідомила що з Владом погано. Що саме погано? – не могла зрозуміти я, відірвало руку, ногу? – допитувалася. "Немає твого Владислава…" відповіла вона. Він разом із побратимами на трьох БТР їхали на допомогу Айдарівцям, що потрапили у засідку. Хлопців врятували, але куля снайпера потрапила Владиславу у шию.

Коханого поряд немає, але його допомогу й досі відчуваю. Сниться постійно. Одного разу уві сні, присів поряд зі мною на ліжко, взяв за руку сказав: "Кохана, візьми себе в руки". На цвинтарі військові поставили йому пам’ятну стелу. Дімочка бачить зображення батька і не може зрозуміти, чому тато має літака і БТР, а досі не їде додому. Вдома вдивляється в татову фотографію і каже: "Татко я тебе дуже люблю! Боженька віддай мені татка!"


Держава надала родині Владислава 2 кімнатну квартиру у м. Івано-Франківськ. За допомогою коштів, що отримала по втраті годувальника, від платформи "Люди допомагають людям" та волонтерську допомогу зробила в тій квартирі ремонт.

Життя триває. Дімочка росте. Він ходить у дитсадок, та вже захоплюється вивченням комп’ютера.

Давайте разом підтримаємо родину загиблого в АТО Владислава Файфуру!

 

ФАЙФУРА НАДІЯ РОМАНІВНА 4188370021251783 (Райффайзен банк "Аваль")

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?


Джерело: «Обозреватель»