27 вересня 2018

Допомога родинам загиблих Героїв АТО від ТОВ «Юрія-Фарм»

У вересні 2018 року на розподільчий рахунок Громадської платформи «Люди допомагають Людям», від ТОВ «Юрія-Фарм» надійшло 120 тис. грн. За рішенням координаційної ради, кошти, були розподілені між родинами – учасниками платформи:


  1. Родина Шелепуна Олександра Миколайовича (Вінницька область). Залишились дружина Оксана та четверо дітей: Олена, Наталія, Діана, Владислава.  Отримали 2000 грн.
  2. Родина Суслопарова Олександра Олександровича (Дніпропетровська область). Залишились дружина Любов та четверо дітей: Марко, Лев, Вероніка та Матвій.  Отримали 2000 грн.
  3. Родина Софієнка Олександра Сергійовича (Дніпропетровська область). Залишились дружина Людмила та троє дітей: Євгеній, Єлізавета та Катерина. Отримали 2000 грн.
  4. Родина Король Юрія Васильовича (Закарпатська область). Залишились дружина Ольга та троє дітей: Тетяна, Оксана та Ольга. Отримали 2000 грн.
  5. Родина Бабича Ярослава  Леонідовича (м. Київ). Залишились дружина Лариса та троє дітей: Святослав, Владислава, Дарина. Отримали 3000 грн.
  6. Родина Вдовича Святослава Петровича (м. Київ). Залишились дружина Ганна та троє дітей: Олексій, Ілля, Федір. Отримали 2000 грн.
  7. Родина Бочарова Романа Олександровича (Київська область). Залишились дружина Ірина та троє дітей: Марія, Амалія та Анна. Отримали 2000 грн.
  8. Родина Гуменюка Олександра Леонідовича (Київська область). Залишились дружина Олена та троє дітей: Святослав, Максим, Олег. Отримали 2000 грн.
  9. Родина Кушнірука Сергія Євгеновича (Київська область). Залишились дружина Олена та троє дітей: Іван, Єгор, Олександра. Отримали 2000 грн.
  10. Родина Тихолоза Андрія Павловича (Херсонська область). Залишились дружина Інна та троє дітей: Катерина, Ангеліна та Олександр. Отримали 2000 грн.
  11. Родина Корпача Олега Івановича (м. Київ). Залишились дружина Олена та четверо дітей: доньки Аліна і Каріна та сини Іван та Тимофій. Отримали 3000 грн.
  12. Родина Момота Володимира Миколайовича (Київська область). Залишились дружина Ірина та троє дітей: Владислав, Аліна та Карина. Отримали 2000 грн.
  13. Родина Коношенка Руслана Сергійовича (Хмельницька область). Залишились дружина Людмила та троє дітей: Олексій, Максим та Каріна. Отримали 2000 грн.
  14. Родина Тарасенка Юрія Геннадійовича (Черкаська область). Залишились дружина Ольга та четверо дітей: Дмитро, Шота, Марат та Домініка. Отримали 2000 грн.
  15. Родина Зулінського Сергія Миколайовича (Вінницька область). Залишилася дружина Катерина та донька Злата. Отримали 2000 грн.
  16. Родина Бурлаки Сергія Івановича (Вінницька область). Залишилася дружина Тетяна та двох дітей: Марія та Анатолій. Отримали 2000 грн.
  17. Родина Леонтія Іллі Корнелійовича (Чернівецька область). Залишились дружина Світлана та четверо дітей: Михайло, Назар, Мар’ян та Крістіна. Отримали 2000 грн.
  18. Родина Балога Василя Васильовича (Закарпатська область).  Залишилася дружина Інна та двоє дітей: Василь та Кирило. Отримали 2000 грн.
  19. Родина Волянюка Михайла Петровича (Закарпатська область). Залишилася дружина Ганна та двоє дітей: Денис та Анастасія. Отримали 2000 грн.
  20. Родина Лавкая Василя Васильовича (Закарпатська область). Залишилася дружина Вікторія та донька Аріна. Отримали 2000 грн.
  21. Родина Семчище Руслана Степановича (Закарпатська область).  Залишилася дружина Наталія та двоє дітей: Іван та Мирослав. Отримали 2000 грн.
  22. Родина Кондратюка Олександра Івановича (Вінницька область). Залишилася дружина Мирослава та донька Ангеліна. Отримали 2000 грн.
  23. Родина Третяка Петра Анатолійовича (Запорізька область). Залишилися дружина Оксана і троє дітей: Андрій, Тетяна і Юлія. Отримали 2000 грн.
  24. Родина Юлдашева Тємура Даміровича (Харківська область). Залишились дружина Віолета та четверо дітей: Маргарита, Георгій, Аристарх та Аглая. Отримали 2000 грн.
  25. Родина Тимуша Андрія Васильовича (Вінницька область). Залишилася дружина Тетяна та дві доньки: Анна і Софія. Отримали 2000 грн.
  26. Родина Гуртова Олексія Анатолійовича (Закарпатська область). Залишилася дружина Ліліана та Артем та Ілля. Отримали 2000 грн.
  27. Родина Жука Миколи Вікторовича (Закарпатська область). Залишилася дружина Олена та донька Анастасія. Отримали 2000 грн.
  28. Родина Кіс Роберта Петровича (Закарпатська область). Залишилася дружина Андріана та син Денис. Отримали 2000 грн.
  29. Родина Новіцького Віктора Павловича (Закарпатська область). Залишилася дружина Наталія та син Богдан. Отримали 2000 грн.
  30. Родина Чорнобая Романа Богдановича (Закарпатська область). Залишилася дружина Тетяна та син Матвій. Отримали 1000 грн.
  31. Родина Григораша Гліба Миколайовича (Миколаївська область). Залишились дружина Наталія та двоє дітей: Анна та Ксенія. Отримали 2000 грн.
  32. Родина Реготуна Олега Петровича (Закарпатська область). Залишились дружина Надія син Тарас та дочка Анастасія.  Отримали 2000 грн.
  33. Родина Барана Юрія Миколайовича (Івано-Франківська область). Залишились дружина Марія та двоє дітей: Володимир і Анастасія. Отримали 2000 грн.
  34. Родина Семанюка Василя Васильовича (Івано-Франківська область). Залишились Анна та донька Анастасія. Отримали 2000 грн.
  35. Родина Лисенчука Володимира Васильовича (Івано-Франківська область). Залишились дружина Світлана та двоє дітей: Діана і Віталій. Отримали 2000 грн.
  36. Родина Безпалька Петра Васильовича (Івано-Франківська область). Залишились дружина Наталія та двоє дітей: Анастасія і Євген. Отримали 2000 грн.
  37. Родина Ковальчука Віктора Сергійовича (Миколаївська область). Залишились дружина Ірина та донька Лілія. Отримали 2000 грн.
  38. Родина Сергієнка Костянтина Павловича (Миколаївська область). Залишились дружина Валентина та донька Дарія. Отримали 2000 грн.
  39. Родина Руснака Миколи Анатолійовича (Миколаївська область). Залишились дружина Альона та донька Злата. Отримали 2000 грн.
  40. Родина Білоуса Андрія Михайловича (Івано-Франківська область). Залишились дружина Людмила та син Андрій. Отримали 2000 грн.
  41. Родина Павлюк Олександра Альбертовича (Закарпатська обл.) Залишились дружина Світлана , донька Олександра та син Максим. Отримали 2000,00 грн.
  42. Родина Білінського Зоряна Михайловича (Івано-Франківська область). Залишились дружина Оксана та донька Анжеліка. Отримали 2000 грн.
  43. Родина Файфури Владислава Омеляновича (Івано-Франківська область). Залишилися дружина Надія та син Дмитро. Отримали 2000 грн.
  44. Родина Бабича Олександра Володимировича (Закарпатська область). Залишилася дружина Олена та двоє дітей: Вікторія та Артем. Отримали 2000 грн.
  45. Родина Шемегінського Михайла Михайловича (Івано-Франківська область). Залишились дружина Світлана і син Іван. Отримали 2000 грн.
  46. Родина Коханого Артема Миколайовича (Закарпатська обл.). Залишилася дружина Людмила та донька Мілана. Отримали 2000 грн.
  47. Родина Андріюка Василя Васильовича (Івано-Франківська обл.). Залишилася дружина Ярослава та син Андрій. Отримали 2000 грн.
  48. Родина Бакунова Євгена Валерійовича (Миколаївська обл.). Залишилася дружина Емма та син Тимур. Отримали 2000 грн.
  49. Родина Арциленка Дмитра Юрійовича (Харківська обл.). Залишилася дружина Емма та син Тимур. Отримали 2000 грн.
  50. Учасник бойових дій Степанова Світлана Валеріївна (м.Київ). Отримала 5000 грн.
  51. Родина Харченка Євгена Борисовича (м. Київ). Залишилася мати Наталія Олексіївна. Отримала 5000 грн.
  52. Родина Вашеняка Віталія Петровича (Житомирська область). Залишилась дружина Валентина та двоє дітей: син Тимофій та донька Ірина. Отримали 5000 грн.
  53. Родина Аболмасова Андрія Вікторовича (м. Київ). Залишилася мати Тамара Степанівна. Отримала 5000 грн.

Від імені Громадської платформи «Люди допомагають людям» та родин загиблих, висловлюємо подяку ТОВ «Юрія-Фарм» за підтримку родин, які втратили найдорожче: чоловіка та батька. Закликаємо й інших представників бізнесу підтримати благодійну ініціативу ТОВ «Юрія-Фарм» та долучитися до підтримки родин наших захисників.

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?

Ми у ЗМІ

Всі статті
«Донька була для нього його маленьким сонечком…»

«Донька була для нього його маленьким сонечком…»

«Віктор був надзвичайним батьком. Донька була для нього його «Маленьким сонечком». А ще був дуже цілеспрямованим, завжди готовий вчитися новому. Сім‘я для Віті була понад усе» - розповідає про свого чоловіка Ольга.

Вони побачили одне одного перший раз на святкуванні дня народження спільного знайомого, на який Олю привела її сестра. Віктор одразу сподобався дівчині, бо був веселим, балакучим, високим, гарним хлопцем – як то кажуть «душа компанії». Віктор ще змолоду вирішив стати військовим, та й було з кого приклад брати, старший брат також був військовим, тож підтримав Віктора й допоміг. Молоде подружжя одразу стало жито самостійним життям. Кохали одне одного й чекали на дитину. Майбутній тато дуже хотів сина, але коли дізнався що буде донечка, то дуже зрадів. Він кохав свою донечку над усе. Кожну хвилину намагався бути з нею, возив на екскурсії в інші міста. В три роки Вероніка вже вільно читала і це завдяки йому. Він залюбки навчав її читати, а їй це дуже подобалося. Коли дочці був лише місяць, Оля захворіла, всі турботи на себе взяв Віктор. Купав її, годував, гуляв з нею. Родина була дуже дружньою. Коли хтось хворів, інший брав на себе всі обов’язки, всі хатні клопоти та турбувався про хворого. Часто відвідували батьків. Віктор працював у військовій частині військовим-хіміком, отже постійно був на службі. Але коли на вихідні він бував вдома, всі разом ходили гуляти.

Вже перебуваючи в зоні проведення АТО щовечора намагався телефонувати додому і побажати своєму Сонечку спокійної ночі. У рідкі моменти, коли з війни випадала відпустка додому – намагався зробити якомога більше справ по господарству. Займався ремонтом в квартирі та проводив багато часу з дочкою. Востаннє вони бачилися у переддень від’їзду в зону АТО. Він прийшов і сказав що їде в Десну – тренувати молодих бійців. Сім’я до останнього думала, що він там…В день від’їзду пообіцяв дочці, що поїде влітку з нею на море. Але не судилося…

Віктор загинув 15 лютого 2015 року. 14 та 15 числа він не виходив на зв'язок, хоча до цього кожного вечора телефонував. Ми теж до нього додзвонитися не могли. Але оскільки вважали що він знаходиться у Десні, то особливо не хвилювалися, думали щось із зв’язком – згадує Ольга, 16 лютого до мене подзвонила дружина брата Віктора і запитала де Вітя. На моє запитання «В чому справа? вона повідомила, що є інформація що насправді він перебував у зоні проведення АТО і їхню машину розстріляли із гранатомета.

Вероніці тоді було 7 років, вона вже все розуміла, і від неї не стали приховувати цю страшну новину. Дитина дуже болісно переживала втрату, як і вся сім’я. Життя змінилося, Оля з донькою вчаться жити з думкою, що тата вже ніколи не буде поряд. «Починаєш більше цінувати людей, що знаходяться поруч. Приходить розуміння, що життя – найцінніше що є в людини. Все інше – просто дрібниці» - ділиться думками Оля.

Козак Віктор загинув 15 лютого 2015 року під час супроводу колони, яка йшла польовою дорогою з смт. Луганське до міста Дебальцеве, потрапивши у засідку поблизу села Нижнє Лозове. Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Держава надала родині загиблого однокімнатну квартиру, тож потрібні гроші на ремонт. Також потрібен сезонний одяг та взуття для Вероніки.

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?

Джерело: Левый Берег - LB.UA


Саша є прикладом справжнього чоловіка, люблячого батька, відданого сина та патріота своєї Батьківщини

Саша є прикладом справжнього чоловіка, люблячого батька, відданого сина та патріота своєї Батьківщини

«Познайомили нас друзі. Перше що запало в душу, Сашкові чорні очі та по дитячому щирий сміх. Потім почали спілкуватися, i згодом зрозуміли, що не можемо один без одного. Так - вирішили створити сім’ю» - ділиться спогадами Ірина, дружина Олександра Гордійчука.

Одразу після весілля вони з Сашком почали жити окремо, разом робили ремонт, коли дізналися про вагітність з нетерпінням чекали на появу дитини. Коли з’явилася Катруся, Саша сказав, що це найкращий день в його житті. Донька росла неймовірно схожою на тата i він, коли дивився на неї, казав що дивиться в дзеркало.

Саша дуже поважав своїх батьків, завжди радився з ними, про все розповідав. Велику цінність для нього мали родинні зв'язки загалом, тому підтримував теплі стосунки з усіма родичами, незалежно від віку. До вибору професії військового, батьки віднеслись з повагою та розумінням.

Олександр був професійним військовим, тричі перебував з миротворчою місією в Косово, де набував досвiду в своїй професiї. Поки чоловік був у відрядженнях, дружина з донькою лишалися самi та чекали його повернення. «Хочу сказати, що Саша настільки любив нас, що не було жодного дня аби не зателефонував до нас, запитати як пройшов наш день. Мені дуже бракує цього» - згадує Ірина.

Повернувшись з Косово, де Саша пробув рік, як миротворець, пробув дома лише 5 днiв, і потiм з бойовим завданням був направлений до зони проведення АТО. За час його служби, в нього була лише одна відпустка, також 5 днів, а згодом ми дізналися про нашу другу вагітність.

13 серпня 2014 року Саші не стало. Хоча про це стало відомо лише через 3 тижні. Пошуки серед полонених, поранених, загиблих тривали три безкінечно довгих, нестерпно болісних тижні. А потім страшна звістка, Саші немає…

Гордійчук Олександр загинув 13 серпня 2014 року під час наступу частин супротивника здовж російсько-українського кордону та артилерійського обстрілу, що супроводжував його. Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Я не хотiла вiрити i не вiрила, на впiзнання я не їздила, адже була на третьому мiсяцi вагітності. Впiзнали Сашу його сестра Наташа та дядько Микола. Волонтери допомогли доправити тiло додому – згадує Ірина, - це перiод найстрашніший у моєму житті.

Катрусинi слова, коли вона дiзналась про смерть тата: «Мамо ми ж ще не награлись, не наобіймались! Краще б я вмерла!» Чути таке вiд дiвчинки 5-ти років було страшно. Я зрозумiла, що моя дiвчинка змiнилась, що вона вже не така, як інші дiти. Повiрте, це дуже боляче.

Ми назавжди втратили дорогу людину. Я самотня жiнка, яка сумує за минулим. Моя старша донька й досi просить повернути батька, а менша Тата нiколи його не бачила. Не знаю, чи можливо оговтатись вiд цього.

Саша є, на мою думку, прикладом справжнього чоловiка, люблячого батька, вiдданого сина та патрiота своєї Батькiвщини. Це була дуже порядна, щира та добра людина.

Вiд держави отримала одноразову допомогу на половину з батьками, отримую пенсію по втраті годувальника.

Наразі роблю ремонт, частину вже подужала, та лишилась ще половина, намагаюсь збирати грошi, але з нинiшнiми цiнами, виходить погано, буду рада будь-якій допомозi.
 

ГОРДІЙЧУК ІРИНА МИКОЛАЇВНА (Райффайзен банк «Аваль»)

4188 3700 2325 8976


Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?

Джерело: Левый Берег - LB.UA

"Боженька, віддай мені татка!"

"Боженька, віддай мені татка!"

Владислава виховувала мати. Батька він не знав. Рідний дядько, професійний військовий, приймав участь у вихованні племінника, тож і Владислав вирішив стати військовим.

У 2005 році до військової частини містечка Делятин, де працювала Надя, приїхав служити старший лейтенант-психолог Владислав Файфура. Ввечері, у місцевому барі, запросив дівчину на танець, став заходити в гості і познайомився з її двома донечками від 1 шлюбу. Дівчатка добре прийняли Владислава і раптом почали називати його татом. Згодом стали жити разом – однією сім’єю. Коли посаду, яку займав Владислав скоротили він почав їздити на заробітки закордон.

Одного разу, коли Владислав збирався на заробітки, запитав у мене, що мені привезти, я відповіла – "Привези мені те, що кожна жінка мріє носити до смерті". І коханий зрозумів мене - подарував обручку. Владислав хотів мати міцну сім’ю і мріяв про сина. Лише в червні 2012 року вони одружилися, а в 2013 році народився довгоочікуваний синочок - Дмитрик. "Коли розписувався, таким щасливим не був, як тоді, коли дізнався з УЗД що в нього буде син" - з посмішкою згадує дружина.

Чоловік все робив для своєї коханої, якій після пологів дуже важко було відновити здоров’я. Більшість турбот взяв на себе, варив каші, міняв памперси синові. Був ніжним, люблячим батьком. Готував, випікав власноруч смачний хліб. Дуже любив бувати на природі, ходити по гриби. Мріяв колись привести всю родину на чарівну галявинку, що знайшов у лісі, і чекав доки підросте синочок. Залюбки допомагав батькам своєї дружини, разом з ними копав колодязь.

"Ми були як дві половинки, що зійшлися разом" - так відчували вони одне одного. Одного разу я була на насосній станції, де працювала тоді. Падали сильні дощі і навкруги все було затоплено. Я опинилась ніби на острівку, вибратися звідти самій було не можливо. Поставила свічку і вже не очікувала на порятунок, як у дверне вічко побачила, що не зважаючи на перешкоди, велосипедом по бездоріжжю, до мене добирається Владислав. Він міцно обійняв і сказав - "З тобою більше нічого не станеться", - згадує Надя.

Мобілізували Владислава 9 квітня 2014 року. Тільки один раз потому він приїжджав додому. Це було 1 травня і тільки на одну ніч. Привіз синові м’яку іграшку Телепузика - тепер це наш талісман. Нічого дружині не розказав, а 8 травня його перевели в Миколаїв, далі на Одесу. Аж потім признався що їде до міста Луганська. Дуже просила берегти себе, хвилювалася. Він як міг заспокоював. Тільки коли вже знаходився у м. Щастя не зміг приховати, що дуже непроста і страшна ситуація.

16 червня чоловік сказав, що буде вночі чергувати на блокпості, і буде змога поспілкуватися. Вранці побачила смс, відправлене вночі: "Ти сама краща жінка на світі, яку я дуже кохаю". Стала телефонувати, бо хотіла почути голос коханого і подякувати за такі теплі слова, але він слухавку не брав. Того ж дня побачила в новинах, що загинули 10 буковинців. Мені подзвонила родичка Владислава Альона, і повідомила що з Владом погано. Що саме погано? – не могла зрозуміти я, відірвало руку, ногу? – допитувалася. "Немає твого Владислава…" відповіла вона. Він разом із побратимами на трьох БТР їхали на допомогу Айдарівцям, що потрапили у засідку. Хлопців врятували, але куля снайпера потрапила Владиславу у шию.

Коханого поряд немає, але його допомогу й досі відчуваю. Сниться постійно. Одного разу уві сні, присів поряд зі мною на ліжко, взяв за руку сказав: "Кохана, візьми себе в руки". На цвинтарі військові поставили йому пам’ятну стелу. Дімочка бачить зображення батька і не може зрозуміти, чому тато має літака і БТР, а досі не їде додому. Вдома вдивляється в татову фотографію і каже: "Татко я тебе дуже люблю! Боженька віддай мені татка!"


Держава надала родині Владислава 2 кімнатну квартиру у м. Івано-Франківськ. За допомогою коштів, що отримала по втраті годувальника, від платформи "Люди допомагають людям" та волонтерську допомогу зробила в тій квартирі ремонт.

Життя триває. Дімочка росте. Він ходить у дитсадок, та вже захоплюється вивченням комп’ютера.

Давайте разом підтримаємо родину загиблого в АТО Владислава Файфуру!

 

ФАЙФУРА НАДІЯ РОМАНІВНА 4188370021251783 (Райффайзен банк "Аваль")

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?


Джерело: «Обозреватель»