Матеріальна допомога родині загиблого
13 липня 2015

Допомога дружині Оксані і доньці Даші (14 років) зниклого безвісти в АТО Віталія Ремішевського


Фото сім'ї

СІМ'Я

Оксана і Віталій познайомились у друзів. Вдруге зустрілись у його старшого брата на дні народження: «У нашому місті є міст закоханих, Віталій повів мене туди. Ми стояли і розмовляли, дивились на зірки. І в цей момент я відчула, що це моя людина - Віталій мені дуже сподобався. І вже через тиждень після знайомства запропонував мені руку і серце. Весілля в нас не було, ми пішли і просто зареєстрували шлюб.
З того часу ми завжди були разом. Хоч і була іноді відстань між нами (Віталій служив у складі миротворчого контингенту у Лівані та Іраку, потім працював на заробітках), але в серці він завжди знаходився поряд.
Згодом у нас народилося троє дітей. Старшому сину 23 роки, Роман залишається за старшого, поки ми чекаємо на повернення батька. Він закінчив військовий ліцей, відслужив в армії і поїхав заробляти на сім’ю. Максиму 18 років, навчається на 4 курсі в коледжі. Він опікується домашнім господарством і дбає про Даринку, свою 11-річну сестричку. Вона в нас дуже чуйна і лагідна, вчиться в 7 класі і відвідує заняття в різних гуртках. Любить Україну і проявляє дорослу твердість характеру: сказала, що заплаче тільки тоді, коли тато повернеться додому.
А пропав наш янгол-охоронець, люблячий чоловік та батько 20.01.2015, в зоні АТО під Пісками. Він з товаришами їхав на допомогу «кіборгам» і потрапив під обстріл.
Останній раз я розмовляла з Віталієм 19.01.2015, десь о 19.30. Він був у гарному настрої, кричав у слухавку, як мене кохає. В цьому році ми хотіли повінчатися 31 серпня, на річницю нашого подружнього життя, і відсвяткувати, нарешті, весілля. Я і діти віримо і чекаємо, що настане момент, коли ми знову будемо разом. Ми не припиняємо пошуків, і хоч не раз стикалися з людською черствістю і байдужістю, але образи в душі не тримаємо. Ми ходимо до церкви, молимось за здоров'я чоловіка та за те, щоб скоріше отримати від нього гарну звістку. Віталій завжди нас оберігав, а тепер ми прагнемо вберегти його нашими молитвами. Тримаємося усі разом кулачком і віримо, що ці переживання скоро закінчаться, і пустота в душі заповниться радістю та спокоєм. Намагаємося створити затишок у оселі, щоб наш тато вернувся і забув всі неприємності, які пережив.
Раніше усім бажала, насамперед, здоров'я, а зараз бажаю спокою та миру кожній родині. Вічна пам'ять полеглим героям! А таким родинам, як наша, бажаю терпіння і віри! Бог вам в поміч! З повагою, дружина зниклого безвісти Віталія Ремішевського, Оксана».

Ця дружна родина виховує трьох дітей: двох повнолітніх синів і доньку. Вони звикли все робити разом, особливо коли батько повертався після рейсу. Гостинний дім був наповнений численними друзями. Та після зникнення батька в зоні АТО сім’я втратила спокій, додалися матеріальні проблеми, була потрібна юридична допомога.

Учасник АТО

Ремішевський Віталій Валентинович

ЗСУ
Хмельницька область
95-та окрема аеромобільна бригада
41 рік
17.07.1974 - 20.01.2015
Зник безвісти 20.01.2015 в с. Піски, Донецька область, Україна.
Він має добру вдачу, безліч друзів. Уважний до людей, ніколи не залишиться осторонь чужої біди. Працьовитий, добрий, відповідальний. Віталій – неперевершений батько, який возив дітей на екскурсії, влаштовував сімейний відпочинок на Дністрі, в Карпатах. Та війна змінила звичний розклад життя родини, і тепер вони всі чекають на звістку про батька.
Він зник безвісти в бою біля с. Піски.
Звання: Солдат Підрозділ: 95-та окрема аеромобільна бригада
Місце проживання: Голосків, Хмельницька область, Україна
Місце зникнення: Піски, Донецкая область, Украина
Сім'я: Дружина, троє дітей

Другие

Допомога родині Коношенко Руслана: трьом дітям Олексію, Максиму, Каріні та дружині Людмилі

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 50 грн.
Необхідно: 30 000 грн.

Допомога сім'ї Сергія Рокіцького, 24-а окрема механізована бригада: батьки загиблого Галина Володимирівна і Дмитро Іванович

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 0 грн.
Необхідно: 0 грн.