Залишившись без батьків, Людмила Володимирівна знайшла опору у своєму чоловікові. Це було справжнє велике почуття: 5 років вони зустрічалися, 43 прожили у шлюбі. Працювали, ростили двох синів, будували дім. Згодом втіхою стали онуки. І коли здавалося, що все є для спокійної старості, трапилася перша страшна втрата - зненацька, в 33 роки, помер старший син. В 2010 році після важкої хвороби пішов з життя чоловік. А загибель Сергія в АТО стала останньої краплею в чаші невимовного горя, яке розриває серце матері. «Була родина – і нема…» - підводить гіркий підсумок Людмила Володимирівна. Сил жити далі та боротися з високим тиском і онкологічним захворюванням їй надають онуки та друзі синів-соколів, що так рано відлетіли у небесний вирій.