Офіцер честі

Два роки АТО. Два роки, як українці відстоюють державні кордони на Сході України. Два довгі роки, які в спогадах пролітають в декілька хвилин. І в цих спогадах обличчя мужніх, сильних та відчайдушних воїнів, що стоять на варті нашої тиші вночі та чистого неба зранку. В спогадах герої, які віддали свій найцінніший дар на війні — своє життя. Один із них був Сєнчев Сергій Олексійович. Побратими та знайомі Героя України із захватом та гордістю згадують Сєнчева. Розповідають, що підполковник завжди з відданістю та відвагою ніс військову службу, був людиною слова та вмів знайти підхід до кожного.

Сергій з малечку хотів стати військовим і його мрія збулася. Спочатку він навчався у суворовському училищі, потім був Одеський національний університет ім. І.І Мечникова, м. Одеса та ДВВПУ імені О.О Єпішева м. Донецька. Він був не просто офіцером, а ще й військовим психологом. Мало хто зрозумів його вибір, коли він вирішив піти на війну. Він міг залишитися в полку, при штабі, адже його посада це дозволяла. Але він поїхав на Схід разом із своїми солдатами. Він справжній офіцер. Який полишив дома красуню дружину, донечку та сина. Адже мав захищати свою державу.

Олексій Олексійович Сєнчев, батько загиблого героя АТО розповідає: "Я був курсантом військового училища. Це було на Савур-Могилі на Донбасі, де Сергія мого… вбили. Я ніс почесний караул у 1968 році, ще за 6 років до його народження, на відкритті меморіалу пам’ятника загиблим під час Великої Вітчизняної війни. І хто міг подумати, що саме на тому ж місці потрапить снаряд у мого синочка".

Він був і в Донецькому аеропорту, ще до серйозних боїв на його території. Потім захищав державу в Слов’янську, Краматорську, далі Амвросіївка і Савур–Могила. Я пам’ятаю ту ніч. Десь о двадцять третій годині пролунав дзвінок: "Батьку, ти ж стояв у 68-му році на Савур-Могилі, а скажи під цим меморіалом є якісь бліндажі, окопи, бо звідти б’ють мінометними обстрілами. Ми їх зараз звідти викуримо!" Батько просив сина туди не сунутись. Декілька разів повторював, щоб не йшов…

Його син загинув у бою. Про останні години життя із спогадів побратима: "На Савур-Могилі був серйозний, сильний та жорстокий бій. Ми якраз почали відходити і Сєнчева зачепило осколками від вибуху. Але він продовжував тримати оборону. Підполковник тримався до останнього, поки не відійшли всі хлопці. Він був з нами завжди".