Матеріальна допомога родині загиблого
7 липня 2016

Допомога Марті, доньці Валерія Боняківського загиблого в АТО

Тільки діти тримають вдів на цьому світі, заради них і хочеться жити..

Валерій Боняківський пішов на війну добровольцем. Будучи офіцером запасу, він, лишаючись вірним присязі, як і сотні кращих синів українського народу, не зміг спокійно спостерігати за подіями у країні. Тож аби зупинити російську агресію та зберегти мир на рідній землі, Валерій змінив своє звичне життя, теплу родинну атмосферу, піклування про дружину та доньку, на тернистий шлях воїна.

Життя Валерія Боняківського обірвалося 16 жовтня 2014 року внаслідок мінометного обстрілу, поблизу села Нетайлово (Ясинуватський район) під Донецьком. Він, керівник розвідувально-диверсійної групи, разом з бойовими побратимами пішов у черговий бойовий вихід, з якого, на жаль, йому вже не судилось повернутись. Подвиг Валерія навічно закарбувався у людській пам’яті і новітній історії, як приклад незламності, сили духу та служіння своєму народові і країні. Героя посмертно відзначили і на державному рівні - орденом «За мужність» III ступеня, відзнакою "За вірність народу України" І ступеня та медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України».

Але найдорожче, що лишилось у Валерія – це рідні. Його родина відтепер є підопічними благодійної платформи прямої адресної допомоги родинам загиблих в АТО «Люди допомагають людям». «Валерій – людина добра, із великим серцем» - перше, про що говорить про Валерія його дружина, тепер уже вдова Галина Боняківська. Жінка розповідає, що із майбутнім чоловіком познайомила її сестра, ще за часів шкільного навчання. Вже тоді Валерій відрізнявся тим, що завжди мав власну думку, був справедливим та йшов на допомогу. Відтоді зав’язалась дружба, яка у майбутньому переросла у сімейне життя.

З самого дитинства Валерій мріяв літати, тому після закінчення школи вступив до Луганського льотного училища. Його військова база дислокувалась на той час у Грозному. Саме тоді він вперше відчув на собі чеченську гостинність, коли вдень чеченці привітно посміхалися, а вночі «пригощали» обстрілами. Вдова Галина пригадує, що за розповідями чоловіка і на Донбасі були чеченці у складі найманих груп.

«З дитинства Валерій любив малювати, це заняття стало йому у нагоді у важкі часи перебудов. Через розформування військовий частин, кар’єра льотчика повною мірою не реалізувалась, проте це не стало на заваді. Валерій влаштувався художником, малював картини, навіть членом спілки художників був, робив татуювання відомим полтавчанам», - розповідає вдова Галина.

Тоді ж у подружжя народилась донечка, яку назвали Марта. Донька дуже пишається своїм батьком. Пригадує як відпочивали на морі, забавки, малювання та прогулянки з татком на природі. Марта успадкувала від батька життєві орієнтири та впевненість у своїх силах. І зовнішністю дуже схожа. Зараз вона продовжує навчання у школі, також, як і батько, дуже любить малювати. Для цього відвідує школу малювання. А мама Галина, згадуючи свого чоловіка відчуває, що він не загинув, його просто немає поряд. Уявляє, як би було добре, аби вони, так як раніше, утрьох раділи життю…якби не війна, що забрала найцінніше - життя та батька Мартусі.


Фото сім'ї

СІМ'Я

Сьогодні Галина Боняківська опановує нову для себе професію, адже розуміє, що тепер тільки від неї залежить, яким буде майбутнє її доньки. Звісно, батька вже не повернути. Все, що ми можемо з вами зробити – це спробувати допомогти сім’ї Боняківських. Подарувати гарні емоції та необхідні речі. Адже Марта потребує ліжка з ортопедичним матрацом та планшет.

Громадська платформа «Люди допомагають людям» закликає всіх людей доброї волі не бути байдужими допомогти Марті. «Адже тільки діти тримають вдів на цьому світі, заради них і хочеться жити», - каже Галина Боняківська вдова загиблого Героя.

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?!

Учасник АТО

Боняківський Валерій Євгенович

МВС
Полтавська область
Старшина міліції. Полк патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1» ГУ МВС
44 роки
14.04.1970 - 16.10.2014
Загинув 16 жовтня 2014 р. в районі села Нетайлово під Донецьком, потрапивши під мінометний обстріл
Старшина міліції. Полк патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1» ГУ МВС України у Дніпропетровській області ГУ МВС України у Дніпропетровській області.
Загинув 16 жовтня 2014 р. в районі села Нетайлово (Ясинуватський район) під Донецьком потрапивши під мінометний обстріл.

Указом Президента України № 838/2014 від 31 жовтня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно).

Нагороджений відзнакою "За вірність народу України" І ступеня (посмертно).

Другие

Допомога родині Дениса Лесняка: дружині Тетяні та донечці Ладі

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 2 740 грн.
Необхідно: 10 000 грн.

Допомога родині Усса Степана: дружині Світлані та сину Данилу

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 3 000 грн.
Необхідно: 17 000 грн.