Матеріальна допомога родині загиблого
6 вересня 2016

Допомога родині Сергія Бурлаки, загиблого учасника АТО, добровольця батальону "Азов": дружині Юлії та донечці Анфісі


Фото сім'ї

СІМ'Я

«Розумний, стриманий, завжди усміхнений, мав надзвичайне почуття гумору.  Людина з великим та добрим серцем. Прекрасний чоловік, батько і син. Завжди захищав слабкіших і допомагав людям» - так згадує свого загиблого чоловіка Юлія.

Познайомилось майбутнє подружжя в спортивному комплексі. Дружина розповідає: «Подруга запросила мене на перегляд матчу з футболу. В одній з команд грав Сергій. Красивий, високий, з глибоким поглядом і щирою посмішкою… Відразу звернула на нього увагу, як і він на мене. Не вагаючись він вирішив познайомитись і запросив мене у кіно, на що отримав відмову) Але це його не зупинило і через декілька тижнів ми все-таки пішли на перегляд фільму. Надзвичайно уважний, милий та веселий, таким він був на першому побаченні та у подальшому щасливому сумісному житті.

Перед тим як офіційно одружитись, ми прожили в громадянському шлюбі 5 років.  На весіллі нашій донечці вже був 1 рік та 8 місяців. Вона, як і мама, була в білій та красивій сукні. Сергій завжди хотів, щоб у мене було справжнє, казкове весілля. І він це зробив! Життя до і після весілля нічим не відрізнялось, бо ми завжди вважали себе сім’єю, а штамп в паспорті лише формальністю. З народженням донечки я зрозуміла, що доля подарувала мені найкращого чоловіка  та тата на світі. Навіть рідні дивувались наскільки він турботливий та люблячий батько, таких рідко зустрінеш. Коли Анфіса плакала вночі, він забирав її, йшов в іншу кімнату, клав собі на груди і сидячи спав, інколи навіть на підлозі біля неї. Приходячи додому, скидав взуття та летів до неї в кімнату, щоб скоріше помилуватись нею та сказати: «привіт, моя дівчинко». Це щастя неможливо описати словами, як і боляче  згадувати …

Ми були не тільки чоловіком та дружиною, але й найліпшими друзями. Завжди радились, обговорювали проблеми, давали поради та підтримували один одного. Цех, в якому Сергій працював знаходився в п’яти хвилинах від дому, але якщо я чи він були чимсь засмучені чи хотіли поділитись якоюсь гарною новиною, обов’язково дзвонили один одному, інколи по двадцять разів на день) …» - ділиться спогадами Юлія. 

Батьки заклали в характер Сергія найважливіші риси, притаманні чоловікові. Це насамперед чесність, мужність, повагу, любов до рідних та країни. Тож Сергій з дитинства завжди сам приймав рішення, був дуже самостійною та розумною дитиною. Сергій мав невеличку справу по виробу дзеркал та нарізання скла, яка приносила йому неабияке задоволення та натхнення. Був дуже сміливим та мужнім, намагався бачити в усьому тільки позитивні сторони, вірив в долю та справедливість.

З початком війни ледь стримував себе, щоб не піти одразу, але в нас тільки народилась донечка. Тому він вступив до лав Хортицького полку і раз в неділю чергував на блокпосту. Через рік Сергій добровільно вступив до батальйону «Азов». Мати і я вмовляли його не йти, але його рішення було незмінне. Бойові друзі розповідають, що він ні хвилини не сидів без діла, завжди знаходив чим зайнятись, не мав страху та був сильним духом.

Чоловік часто приїжджав у відпустку з квітами та подаруночками для донечки. Ми завжди багато розмовляли, тому він розповідав майже все, що мені можна було знати. Але перейшовши у розвідку, намагався оберегти нас від хвилювань, тому деякі моменти все ж таки залишалися для нас таємницею.  Востаннє він приїхав за три тижні до того, як його з нами не стало назавжди. В цю короткострокову відпустку він вперше охрестив дівчинку. Тоді я помітила, що його погляд змінився, він мало розмовляв і був дуже замислений. Через два дні він мав поїхати, але вперше за весь час перебування в зоні АТО подзвонив командирові і попросив дати ще один день. Тоді він сказав, що не встиг все зробити… 

Останній раз ми розмовляли ввечері за сім вісім годин до трагедії. Все було як звичайно, ніяких тривожних думок чи передчуттів. Наша розмова була дуже короткою. Зв'язок був поганий і Сергій сказав, що їм вже треба йти, як завжди впевнивши, що все добре. . . Поклавши слухавку, ми лягли спати, а вночі мені наснився страшний сон, Анфіса постійно плакала і я не могла зрозуміти чому. Пізніше мені розповідали, що того дня вона кликала у садочку тата і плакала, але ми тоді ще не знали, що вона відчувала, що сталось щось страшне.

Чотири доби телефон Сергія був відключений. Ми дзвонили сотні разів, в надії, що ось ось він візьме слухавку і пояснить, чому так довго був без зв’язку. Та на п’ятий день цієї невідомості подзвонив його командир і сказав, що нам треба зустрітись. Поклавши слухавку, я не могла стримувати сльози, хоч до останнього вірила, що це якийсь жарт чи непорозуміння, намагалась не думати про погане. Та в голову лізли страшні речі. Через годину очікування на порозі з’явились хлопці і повідомили, що його вже немає. Туман. Крик. Біль. 

 На той час донечці було 2 роки та 4 місяці.  Через деякий час я хотіла їй розповісти,  але тільки починала розмову про батька, вона відразу втікала та намагалась змінити тему, не даючи змоги мені проговорити ці страшні слова. Тому я вирішила зачекати того часу, коли вона буду готова мене почути та сприйняти реальність. Анфіса завжди брала наш сімейний альбом, йшла в іншу кімнату та на самоті його передивлялась, не питаючи ні про що. 

Та коли їй виповнилось чотири, питання все ж таки пролунали. «Мамо, коли приїде тато?»... Коли дитина почула правду, дуже плакала, та мені здається, що вона завжди її знала.. Їй було легше вважати, що він на роботі. Тепер для неї тато зірка і вона чекає, коли зірочка впаде і вона зможе побігти на те місце, побачити її та сказати: - «Привіт». Часто голосно гукає і дивиться в небо, щоб татусь її почув. Незважаючи на те, що їй було тільки 2 роки, Анфіса дуже добре пам’ятає тата. Дуже його любить та сумує без нього. Бо вони були одним цілим.

Через рік після втрати Сергія ми переїхали в інше місце. Вчимося жити без нього, хоч це і неймовірно складно. Інколи мрії про те, що цей страшний сон скінчиться і він знову з’явиться на порозі все ж таки лунають у голові. Він дуже хотів, щоб ми були щасливі, тому не маю права складати руки. Донька росте і потребує величезної уваги, і я маю дарувати їй не тільки свою любов та турботу, а й батька» - згадує Юлія.

Держава виплатила компенсацію та придбала житло. Анфіса росте, тому одяг - це найперша потреба, і хоча їй тільки чотири роки, вона вже дуже хоче відвідувати спортивні секції. Захоплень у неї дуже багато: ролики, ковзани, танці, басейн. Прагне розвиватись, а для цього потрібні немаленькі кошти. 

Учасник АТО

Бурлака Сергій Вікторович

НГУ
Запорізька область
Окремий загін спеціального призначення "Азов", Східне ОТО Національної Гвардії України
39 років
08.09.1977 - 28.03.2016
Загинув у ніч на 25 березня 2016 р. поблизу с. Павлопіль, Волноваський район, Донецька область, підірвавшись на міні.
Дата та місце народження: 8 вересня 1977 р., м. Новоселиця, Чернівецька область.

Дата та місце загибелі: 25 березня 2016 р., с. Павлопіль, Волноваський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Стрілець.

Підрозділ: Окремий загін спеціального призначення "Азов", Східне ОТО НГУ.

Обставини загибелі: Під час проведення аеророзвідки поблизу села Павлопіль (Волноваський район Донецька область), впав безпілотник. У ніч на 25 березня 2016 р. група прикриття вирушила за ним, зранку вона досягла району падіння. Територія була щільно замінована, і «Француз» підірвався на одній з мін, поранення виявились несумісними з життям.

Сімейний стан: Залишилися мати, дружина та дві доньки.

Місце поховання: с. Василівка, Вільнянський район, Запорізька область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 216/2016 від 18 травня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Другие

Допомога родині загиблого в АТО Петра Третяка : дружині Оксані та трьом дітям: сину Андрію та донечкам Тетяні та Юлії

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 5 940 грн.
Необхідно: 18 000 грн.

Допомога родині Меружа Мірошниченка, добровольця загиблого в АТО: дружині Таїсії та двом синам Меружу і Спартаку

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 300 грн.
Необхідно: 60 000 грн.

Допомога родині Олександра Козолія загиблого в АТО: дружині і донці

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 0 грн.
Необхідно: 6 000 грн.

Допомога сім'ї Михайла Даніва, загиблого в АТО: дружина Галина і двоє дітей

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 0 грн.
Необхідно: 27 600 грн.