Матеріальна допомога родині загиблого
26 жовтня 2016

Допомога родині Олександра Софієнка, загиблого учасника АТО: дружині Людмилі та трьом дітям Євгенію, Єлізаветі та Катерині


Фото сім'ї

СІМ'Я

«Чому ти від нас пішов?»

«Чудова людина і гарний батько. Завжди знаходив час для дітей, а вони – завжди тягнулися до нього», - перше, що розповідає про свого чоловіка, учасника АТО, бійця 1-ої танкової бригади Олександра Софієнка його дружина Людмила.

Чоловік був гарним сім’янином і батьком для своїх трьох дітей: 13-річного Євгенія, 8-річної Єлизавети та 6-річної Катерини. Повернувся з АТО, де був у гарячих точках. Але не зміг далі жити. Про причини, що змусили Олександра Софієнка піти із життя, його родина лише може здогадуватися і робити припущення. Та проблеми, з якими вони зіштовхнулися після втратити годувальники вирішувати доводиться лише їм самим. Адже зараз триває їх боротьба, аби довести, що вчинене самогубство Олександра – наслідок від пережитого в АТО.

Майбутнє подружжя познайомилося один з одним на День Валентина, у спільних друзів. Людмила зізнається, що Олександр їй сподобався за відмінне почуття гумору та готовність завжди прийти на допомогу, якою б складною не була життєва ситуація. Це підтверджують і друзі чоловіка з локомотивного депо, де він працював. До слова, Людмила також працювала на залізниці. Потрапила туди через сімейну традицію, адже уся родина протягом багатьох десятків років працювала на залізниці. А от для Олександра робота машиністом була заповітною дитячою мрією. Для цього чоловік робив все необхідне: закінчив школу машиністів, потім курси.

«З того святкування Олександр провів мене додому, а наступного дня зайшов у гості. Так і почалося наше спілкування. А вже через шість місяців вирішили одружитися. Попервах жили у батьків. То в його, то в моїх. Потім батьки мої допомогли із житлом, тож перебралися у своє гніздечко, яке почали потроху облаштовувати. Старалися все робити разом. Мріяли, відпочивали, ходили на прогулянки. От тільки з дитинкою не щастило. Через важкий стан здоров’я і загрозу життю, вагітність довелося переривати. Олександр дуже переживав, постійно мене підтримував. Тож наше перше дитя з’явилося на світ лише через 5 років. Так народився Євген. Мій чоловік неабияк зрадів і майже одразу сказав, що хоче ще дітей. Далі вже я так не переживала, як він», - говорить Людмила Софієнко.

Жінка розповідає, що увесь вільний час Олександр проводив із дітьми, грав, гуляв, ходив на риболовлю, вчив їх новому. «Коли народилися наші дві донечки, то чоловік мені багато допомагав по господарству. Вчив дітей допомагати і підтримувати одне одного, не кривдити слабших, бути чесними. Він їх і у садочок відводив і до школи, і на батьківські збори ходив», - пригадує дружина Олександра Софієнка.

З початком АТО Олександр Софієнко прийняв рішення їхати захищати країну. Він до останнього нікому не казав про своє рішення. Не хотів зайвий раз переконувати, що це йому дійсно потрібно та не хотів передчасно наражати на хвилювання близьких. «У нас було троє дітей, то йти в АТО було зовсім необов’язково. Але Олександр казав, що йому боляче дивитися на те, як на Сході гинуть молоді хлопці, у яких ще нічого немає, ні дітей ні власного самостійного життя. Та і він, як батько, має бути прикладом для дітей, а який же то батько, що відсиджується вдома. Я однозначно була проти його рішення, намагалася переконувати не їхати, але марно. Сказав мені про проїздку, лише після того, як вже пройшов комісію у військкоматі», - говорить Людмила.

Із зони бойових дій Олександр часто телефонував додому. Зазвичай питав про дітей. Дружина каже, що про особливості несення служби не говорив: «Не хотів, аби я хвилювалася. Казав, що у секторі Б і все нормально. Через декілька місяців приїхав у відпустку. Цей час ми також провели разом. Ходили у гості, гуляли з дітьми. А потім – туга розставання і знову чекання», - каже Людмила.

На деякий час зв'язок Людмили із чоловіком обірвався. Жінка почала шукати, як через знайомих дізнатися, що трапилося з Олександром. Виявилося, що цей час він перебував у Маріупольському психоноврелогічному диспансері. «Я не могла збагнути, що трапилося. А потім мені подзвонили і сказали, аби я зустріла свого чоловіка. Це не можливо передати словами. Олександр мав вигляд зомбі. Сивий, худий, з віддаленим поглядом. Постійно казав, що війна нас всіх повбиває. Від їжі відмовлявся. Був апатичним. Коли бачив дітей, трохи оживав, якщо можна це так назвати. Так тривало десь близько півроку. Я хотіла, аби він побув у мирному середовищі, зі мною, дітьми. Поступово ставало трохи краще. А того дня (коли Олександр вчинив самогубство), він навів порядок у кімнаті, відвіз мене на роботу і сказав що поїде з дітьми до моїх батьків. Увечері того дня, він мене не зустрів, хоча зазвичай забирав мене з роботи, на телефон не відповідав, тож я поїхала до батьків, адже і ключів від хати не було в мене. Потім ми поїхали додому всі разом відчинили двері і побачили тіло Олександра. В мене не було слів. Ніхто не чекав такого. Дітям я сказала, що в тата не витримало серце. Їм зараз дуже важко», - розповідає Людмила Софієнко.

Родина Олександра Софієнка: дружина Людмила та троє дітей 13-річний Євгеній, 8-річна Єлизавета та 6-річна Катерини є підопічними платформи «Люди допомагають Людям» вже протягом майже року. Держава, крім мінімальної пенсії по втраті годувальника їм нічим не допомогла. Тому фактично, допомога, яку родина отримує на платформі є для них основною і дуже важливою. «Хочу подякувати всім добрим людям і платформі за допомогу і турботу про моїх дітей. Сподіваюся, що ми зможемо домогтися гідної допомоги від держави і діти не будуть переживати, як їм жити далі», - каже Людмила Софієнко.

Зараз Євген завершив 7 клас. Хлопець добре навчається та займається спортом, зокрема футболом. Вже починає думати над майбутньою професією і хоче вступати на юридичний факультет. Єлизавета завершила 3 клас. Дівчинка також дуже рухлива. Ходить на художню гімнастику, проте можливості займатися більш професійно в неї немає, через відсутність професійної школи у їхньому населеному пункті. А Катерина цього року вперше піде до школи. Тож її мама дуже переживає і хоче, аби у дівчинки були всі необхідні для цього речі. Тому допомога одягом, взуттям, зошитами й іншим інвентарем стане у нагоді. Родина не відмовиться від будь якої допомоги. Їм дуже важко жити без батька, ветерана АТО, який передчасно пішов з життя. Давайте разом допоможемо цій мужній родині.

 

Софієнко Людмила Володимирівна 4188370026884661 (Райффайзен банк «Аваль») 

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?!

Учасник АТО

Софієнко Олександр Сергійович

ЗСУ
Дніпропетровська область
Солдат, водій-заправник, 1-а танкова бригада
37 років
11.06.1978 – 03.11.2015
Життя обірвалось 03.11.2015 р.
Народився в с. Красноіванівка П’ятихатського району Дніпропетровської області.

Закінчив Фастівський сільськогосподарський технікум. Опісля навчався в Дніпропетровській школі машиністів залізничного транспорту. Працював в П’ятихатському локомотивному бюро машиністом електровозу.

Проходив службу у 1-й танковій бригаді. Був водієм-заправником. Завжди був готовий прийти на допомогу. Життя обірвалось 03.11.2015.

Другие

Допомога родині Ткаченко Сергія: дружині Марині та дочці Евеліні

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 3 000 грн.
Необхідно: 12 000 грн.

Допомога родині Ігоря Терещука, загиблого учасника АТО: дружині Тетяні та сину Давиду

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 5 602 грн.
Необхідно: 6 000 грн.

Допомога родині Максима Іванова, загиблого учасника АТО: донечці Євгенії

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 3 007 грн.
Необхідно: 10 800 грн.

Допомога сім’ї Андрія Крилова, загиблого учасника АТО: дружині Людмилі та донці Валерії

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 3 007 грн.
Необхідно: 16 800 грн.

Допомога дружині та дочці Сороченка Олега, загиблого в АТО

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 3 017 грн.
Необхідно: 12 000 грн.

Допомога родині Андрія Ременюка, загиблого в АТО: дружині Тетяні та сину Кирилу

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 5 000 грн.
Необхідно: 12 000 грн.

Допомога сім'ї Сергія Подорожнього, загиблого бійця АТО, 93-я окрема механізована бригада: дружина Ірина і донька (12 років)

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 3 007 грн.
Необхідно: 14 400 грн.

Допомога матері Олега Сороченко, загиблого в АТО, Луганський прикордонний загін. Мати загиблого Ірина Миколаївна

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 1 000 грн.
Необхідно: 31 220 грн.

Допомога батькам Руслана Кулібаби, учасника бойових дій загиблого в зоні АТО

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 1 000 грн.
Необхідно: 63 480 грн.

Допомога родині Дениса Томіловича, загиблого учасника АТО, полк "Дніпро-1": Дружина Юлія і двоє дітей (10 і 6 років)

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 207 грн.
Необхідно: 2 160 грн.