«Татусь відлетів у небо і тепер - він наш янгол-охоронець…» 

Олег та Тетяна знали один одного ще із шкільних часів. Разом навчалися та дружили. Потім, дружба і спілкування переросли у кохання і молоді вирішили шлюбом пов’язати свої життя. Олег Коваль з дитинства, мріяв стати військовим. Йому завжди подобались однострої і виправка, а особливо – рідний дядько, який був військовим та на якого хлопець хотів бути схожим. Хоча його батьки і не були особливо раді вибору сина, все ж одноголосно його підтримали. «Олег, вступив до академії Сухопутних військ, а я на той час вже завершувала навчання у школі, тож він забрав мене до себе, ми одружились і з того часу живимо разом», - розповідає дружина Тетяна. 

Жінка говорить, що Олег дуже хотів дитину. І коли в подружжя народилась дівчинка, яку назвали Софійкою, Олег був неймовірно щасливим. «Він буквально сяяв від щастя. Старався побільше часу побути з донькою. Любив її бавити, допомагав мені з усім», - розповідає Тетяна.

З початком проведення АТО, Олег Коваль просив, аби його відрядили на Схід, адже вважав, що першочергово всі, хто перебувають на службі та присягали українському народові, мають чимшвидше вирушити зупиняти російський наступ. «Я, звичайно, не дуже раділа з такого рішення. Але розуміла, що інакше бути не може. А Олег мене заспокоював, казав, щоб не переживала, і що все буде добре», - розповідає дружина загиблого. 

Олег Коваль, у складі своєї бригади, був дислокований в районі Дебальцеве, що на Донеччині. «Він мені телефонував і завжди казав, що у нього все гаразд, хоча я постійно чула постріли», - говорить Тетяна. 

Олег Коваль загинув від кулі ворожого снайпера. Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Держава допомогла родині загиблого героя компенсацією та житлом. Але це ніколи не поверне коханого чоловіка та батька 4-річній Софійці, яка досі на нього чекає. «Донька в мене часто питає, чи я залишила ключі для татка, біля квартири, адже переживає, що коли він прийде, то не зможе відкрити двері. Я їй сказала, що татусь полетів на небо, і що він тепер наш янгол-охоронець. Але дитині дуже важко. Софійка завжди його чекає і хоче, щоби тато забирав її із дитячого садочку», - ледь стримуючі сльози розповідає Тетяна Коваль. Зараз маленькій Софійці потрібні іграшки та дитячий одяг, а ще її мама хоче зробити ремонт у її кімнаті. Не залишайтесь осторонь і допоможіть дитині загиблого Героя.