Матеріальна допомога родині загиблого
24 липня 2018

Допомога матері загиблого Тороповського Георгія, Тетяні


Фото сім'ї

СІМ'Я

Мені є про кого пам’ятати і ким пишатися, і є тепер для кого жити.

Ще й досі важко повірити в реальність втрати.  Сльози і невщухаюча біль від того,  що нашим минулим стають ті, хто повинен був стати нашим майбутнім.

Немає страшнішого випробування для матері, аніж втратити власну дитину, бо це втратити себе, втратити сенс життя. Кожен із нас задається питанням - як жити далі? І кожен знаходить свою відповідь. Але головне - знайти в собі сили і жити далі – жити, а не існувати.

Моя історія  почалася в січні 2014 року. Протистояння було уже в самому розпалі, коли 22 січня мій син Георгій  втік на Майдан; був на першій лінії барикад на Грушевського.  Це був його життєвий вибір, громадянська позиція. І, хоча йому було всього 17 років, він розмірковував не як дитина. Георгій завжди був борцем за справедливість,  тому іншого вибору я від нього і не очікувала.  Жора є обличчям виставок, присвячених Майдану.

Коли закінчилися активні дії на Майдані, Георгій з побратимами організували свою «Залізну сотню». Але там вони довго не пробули, бо зрозуміли, що Майдан тут закінчився, треба просуватися далі. Їздили з Авто-Майданом до Дніпропетровська.

Потім - тренувальний табір на Десні. Він мене перед фактом поставив, зупиняти його не було сенсу, це рішення обговоренню не підлягало. Я, звісно ж, просила його повернутися додому, говорила, що треба про вступ до університету задуматися. Але у відповідь я почула досить лаконічну відповідь: «А хто ж тоді буде контролювати ситуацію?».

Наприкінці квітня Жора уже був під Слов’янськом, їздив туди як раз в той час, коли там  події тільки починалися.

Після останнього екзамену ЗНО в червні 2014 р. він знову повернувся на Десну, а через два дні подзвонив і повідомив, що їде на Схід. Я не хотіла, аби мій син туди їхав, просила повернутися додому. Жора відповів, що саме жахливе тільки починається, сказав, що не буде сидіти у Києві.

Слов’янськ,  Карлівка, Благодатне, Новий Світ,  Маринівка, Амвросіївка,  Савур-Могила, Старобешево, контрснайперські операції на околицях Іловайська (село Покровське, село Віноградне), Грабське, Кутейнікове,  Іловайськ….. Поранення під Маринівкою і лікування в Дніпропетровському військовому шпиталі, врятовані  ним життя хлопцям. 21 липня свої 18 років він зустрів у шпиталі…

«Цей боєць довго в клініці не пробуде». – так сказав мені лікар і мав рацію – Жора отримав виписку із воєнного шпиталю і одразу помчався на Схід, навіть додому не заїхавши.

Бригада Жори від Правого Сектора згодом просто оформилася як група добровольців при 40-му криворізькому батальйоні. Я багато спілкувалася з керівництвом батальйону, мені всі говорили, що до цієї бригади ніколи претензій не було: завдання поставлене – завдання виконане. Та головна їх заслуга полягала не в тому, що завдання чітко виконували, а в тому, що виконували їх без жодних втрат – це дуже важливо.

Він з дитинства обожнював авіацію – і в серпні 2014 р. Жора став студентом НАУ (заочна ф.н.) за спеціальністю «Авіа-та ракетобудування».

Після Іловайська він повернувся додому, але повернувся розгубленим, зніяковілим, перші дні намагався звикнути до обстановки, адаптуватися до цивільного життя. Вдома син пробув 4 дні, потім сказав, що більше не може тут знаходитись, хоче повернутися на фронт, навіть не дивлячись на увесь той жах, що там побачив і пережив.

В вересні 2014 р. Георгій разом з іншими побратимами почали оформлювати документи в одному із райвіськоматів м.Дніпропетровська. Загинув 17 вересня у потязі "Київ-Дніпропетровськ",  коли їхав у військовій формі з  шевронами "Кривбас",  "Збройні сили України".   Командир групи тоді сказав мені: «Його прибрали. Він був цінним бійцем».  На  сайті "Трибунал" (база даних ДНР)  Тороповський Г.В. зазначений як "каратель" - "ликвидирован".

Бог дає сили, Бог дає розум… Для себе я розслідування провела, зробила свої висновки і прийняла рішення – жити далі і з гордістю нести пам’ять про свого сина.

Час летить, ми не молодшаємо… У мене не було більше дітей, і я розуміла, що потрібно якось шукати себе в цьому житті. Тим паче Жора був не просто сином, він був справжнім Другом. Мій син завжди знаходив для мене правильні слова, підіймав настрій, коли я переживала чи засмучувалася, – не давав мені плакати, казав, що треба йти вперед, боротися і жити, а не існувати.  Тільки  світлі спогади про сина, його оптимізм і гумор,  молитви  дали мені сили жити.

Одна моя близька подруга сказала мені слова, які я запам’ятала на все життя: «Діти – це не наша власність, це власність Бога. Це потрібно зрозуміти! Бог дав – Бог забрав. Але ти повинна дякувати Богу за те, що він познайомив тебе з Жорою, подарував тобі сина». Неможливо передати, наскільки важливими були ці слова в той момент. Прийшло розуміння, що нічого змінити вже не можна, сталося те, що сталося, – цей факт треба прийняти, жити з цим далі.

Я зважилась на другу вагітність в свої 47 років. І ось в пам’ять про Жору та про інших хлопчиків, хто  не встиг стати батьком -  на світ з’явилися дві крихітки – Герман і Лізонька, два сонечка, які наповнили моє життя щастям, привнесли в нього нове дихання. Я завжди казала, що діти – це творчість, а материнство – це покликання.

Жора – це рана і біль назавжди в моєму серці. Однак, коли дивляться на мене пара великих оченят - моя душа наповнюється безмежним щастям. І як би боляче не було в житті, потрібно шукати сили, брати себе в руки, боротися і… жити далі. З гордістю нести пам’ять про своїх Героїв. І молитися…Це, напевне, найкращий спосіб вшанувати пам’ять тих, хто пожертвував власним життям заради нашого майбутнього.

Не раз я чула зневажливе «Не треба було відпускати його  на Схід».  Не раз я стикалася з принизливими словами чи діями. Але світла пам’ять про сина, підтримка людей надає силу.  Ми дякуємо нашим дітям – нашим небесним Янголам,  що вони  подарували нам тут,  в Києві, в Харкові, у Львові, Кривому Розі, Чернігові …..  мирне небо.  Гордість за мужність наших дітей рятує  нас і надає сенс  життю.

По теперішній час  питання   щодо визначення офіційного  статусу  мого  сина на державному рівні не вирішено.   На  даний момент я маю довідки  про  його безпосередню участь в зоні  бойових дій, письмові свідчення  військових, довідку про поранення з Дніпропетровського  військового  шпиталю, витяг  з  наказу Антитерористичного центру при СБУ про залучення мого сина до проведення  антитерористичної операції,  є нагороди (посмертно) від  40 БТрО "Кривбас"  за участь  мого сина в бойових  операціях. Указом  Президента України №57/2016 від 17.02.2016 р. "За громадянську мужність, самовіддане відстоювання конституційних засад демократії,  прав і свобод людини,  виявленні під  час Революції Гідності" Тороповський Г.В.  був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ  ступеня (посмертно).

ТОРОПОВСЬКА ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА (TETIANA TOROPOVSKA) 4188 3701 0048 1483 (Райффайзен банк «Аваль»)

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?!

Учасник АТО

Тороповський Георгій Валерійович

ЗСУ
Київська область

40-й батальйон територіальної оборони "Кривбас". Солдат
18 років
21.07.1996 – 17.09.2014

Загинув 17 вересня у потязі "Київ-Дніпропетровськ",  коли їхав у військовій формі з  шевронами "Кривбас",  "Збройні сили України".   




Дата та місце народження: 21.07.1996 Київська обл., м. Бориспіль.

Дата та місце загибелі: 17 вересня у потязі "Київ-Дніпропетровськ",  коли їхав у військовій формі з  шевронами "Кривбас",  "Збройні сили України".

Звання: солдат

Підрозділ: 40-й батальйон територіальної оборони "Кривбас".

Указом  Президента України №57/2016 від 17.02.2016 р. "За громадянську мужність, самовіддане відстоювання конституційних засад демократії,  прав і свобод людини,  виявленні під  час Революції Гідності" Тороповський Г.В.  був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ  ступеня (посмертно).

Нагороджений відзнакою 40-го батальйону "Мужність. Честь. Закон." (посмертно).

Другие

Допомога родині Сергія Степаненко: дружині Ірині та сину Павлу

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 2 500 грн.
Необхідно: 5 000 грн.

Допомога родині Альберта Падюкова: дружині Ользі та сину Артуру

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 0 грн.
Необхідно: 1 400 грн.

Допомога родині Дмитра Арнаута : дружині Ользі та двом донькам Вікторії та Крістіні

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 0 грн.
Необхідно: 19 000 грн.

Допомога родині Олександра Грузовенка загиблого учасника АТО: дружині Ірині й двом синам: Олегу та Єгору

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 500 грн.
Необхідно: 20 900 грн.

Допомога родині Іллі Толочка загиблого в АТО: дружині Олені та донечці Анастасії

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 1 000 грн.
Необхідно: 6 600 грн.

Допомога родині Володимира Момота загиблого в АТО: дружині Ірині та трьом дітям: сину Владиславу та донькам Аліні та Карині.

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 7 400 грн.
Необхідно: 41 800 грн.

Допомога родині Віталія Гончарука, загиблого в АТО: дружині Світлані та сину Владиславу

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 0 грн.
Необхідно: 9 600 грн.

Допомога родині Дмитра Воронова, загиблого учасника бойових дій: дружині Світлані та сину Денису

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 0 грн.
Необхідно: 7 200 грн.

Допомога родині Олександра Вахнюка, загиблого учасника АТО: дружині Юлії та двом донькам Ксенії та Варварі

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 0 грн.
Необхідно: 24 000 грн.

Допомога родині Святослава Вдовича , загиблого в АТО: дружині Ганні та трьом синам: Олексію 12, Іллі 10 та Федору 5

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 5 000 грн.
Необхідно: 104 400 грн.

Допомога родині Павла Стрельчука, загиблого учасника АТО: дружині Юлії та сину Олексію

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 0 грн.
Необхідно: 26 280 грн.

Допомога родині Півоваренко Павла, загиблого учасника АТО: дружині Світлані та двом синам - Євгенію та Максиму

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 0 грн.
Необхідно: 19 200 грн.

Допомога родині Олега Коваля, загиблого учасника АТО: дружині Тетяні та донечці Софії

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 0 грн.
Необхідно: 10 800 грн.

Допомога родині загиблого Олега Войтенка, учасника АТО: дружині Тетяні та доньці Діані

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 2 000 грн.
Необхідно: 12 000 грн.

Допомога родині Олександра Мостіпана загиблого учасника бойових дій в АТО: дружині Наталії та дочкам Ярославі і Ніки

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 0 грн.
Необхідно: 24 000 грн.