««Люди допомагають людям» підтримали нас тоді, коли ми зустрілися із горем»
«Щирий, тактовний і справедливий, а ще – дуже товаристський і добрий. Завжди старався допомогти, якщо до нього зверталися. Найкращий батько і чоловік», - такими словами згадує свого загиблого в АТО чоловіка, добровольця 2-ого батальйону спеціального призначення НГУ «Донбас» Михайла Даніва його дружина Галина.
11 місяців, поки не було відомо, що із Михайлом Данівом, адже чоловік рахувався зниклим безвісти, його родина: дружина та двоє дітей, жили виключно на допомогу від платформи Люди допомагають Людям. Історія їх життя – це історії родин, які втратили свого батька і чоловіка, але не втратили сили жити далі і вірити у людей, які у важкі хвилини розпачу і жалю підтримують і допомагають.
«Наше подружнє життя було легким і щасливим. Михайло був людиною гарної вдачі. Він багато працював, не боявся вчитися новому. Спочатку працював на АЕС, а потім перейшов у приватний бізнес. А незабаром у нас народився син Роман. Михайло завжди і всьому мені допомагав. Появі сина радів як дитина. Вони разом дуже багато часу проводили: гуляли, співав колискові Ромчику, годував, бавив, робив все те, що і належить найкращому батькові. А коли Роман підріс, то Михайло ходив із ним на риболовлю, футбол, вчив його «чоловічій роботі». Також і всі втрьох ми любили відпочивати на вихідних, коли випадала нагода. Їздили на каховське водосховище, на природу», - згадує дружина загиблого.
Так і тривало життя родини Данів. А одного дня Галина порадувала нової звісткою – жінка була вдруге вагітна. «Михайло дуже зрадів, особливо коли стало відомо, що буде дівчинка. Він вирішив поїхати на заробітки, адже не міг жити із думкою, що його дітям і нашій родині буде чогось не вистачати», - говорить Галина. Приїхавши із заробіток та вперше побачивши доньку Вікторію, Михайло дуже хотів побути чим більше часу разом з родиною, але саме тоді вже тривала Революція Гідності. «Михайло без роздумів зібрав речі і хотів їхати на Майдан, але щоразу його спроби не завершувалися успіхом, наче щось заважало. Приміром, він купив квиток через Інтернет, поїхав на вокзал у Запоріжжя, аби звідти рушити у Київ, а виявилося, що квиток не дійсний і місць більше немає. А наступного разу, коли чоловік хотів їхати, то цього дня у його бабусі стався інсульт, тож поїздку у столицю вирішено було відкласти. Але сидіти просто вдома чоловік не зміг. Він допомагав місцевій патріотичній громаді та їздив у Запоріжжя під облдержадміністрацію, адже тоді патріоти захищали будівлю від можливого її захоплення сепаратистами», - згадує Галина Данів.
А потім почалася АТО. «Михайло тоді зібрався і сказав мені, що їде на роботу на АЕС до Білорусі. Я навіть не могла собі уявити, що насправді він їде на війну. Ми дізналися правду про його перебування на війні лише через декілька місяців після його від’їзду. Як зараз пам’ятаю, вмикаємо телевізор, а там чоловік у балаклаві і військовій формі дає інтерв’ю. Одразу ж упізнала свого Михайла. Зателефонувала і він все розповів, тільки попросив не говорити це його мамі, боявся, що старенька не витримає хвилювань», - розповідає Галина.
За короткий час перебування в АТО, Михайло Данів зміг стати хорошим бійцем. Він бував у найгарячіших точках. Брав участь у звільненні Слов’янська та Краматорська – встановлював в цих містах українські прапори. «Телефонував він не часто. Розмови були короткими і особливих подробиць не розповідав. Казав, що все добре і питав про дітей, просив їх берегти і передати, що тато їх дуже любить. Так було і того дня, коли Михайло зателефонував і сказав, що вони оточенні в Іловайську і він не уявляє, як зможуть звідти вийти», - стримуючи сльози говорить Галина.
Всі ці 11 місяців родина Михайла Даніва жила на допомогу, яку надавала Громадська платформа «Люди допомагають людям», а це більше 24 тис. грн. Загалом, з 2015 року, від Платформи родина отримала майже 60 тис. грн. Ще допомагала місцева волонтерка. «Хочеться подякувати всім небайдужим людям, які в такий складний момент підтримали нашу родину. Адже, якщо б не платформа, не знаю, щоб ми робили.
Станом на сьогодні, держава допомогла родині загиблого в АТО добровольця Михайла Даніва: дружині Галині та двом дітям: 17-річному Роману та 4-річній Вікторії надавши компенсацію та призначивши пенсію. На черзі – отримання житла.
Жінка розповідає, що не минає й дня без спогаду про Михайла. Діти дуже сумують за татом. Роман у всьому на нього схожий, він лишився єдиним чоловіком у родині. Зараз хлопець навчається на першому курсі університету на юридичному факультеті, а Вікторія ходить до дитячого садка. Дівчинка, спостерігаючи за іншими дітками, дуже хоче, аби і за нею приходив тато, якого вона знає тільки із світлин. Давайте підтримаємо родину загиблого в АТО добровольця 2-ого батальйону спеціального призначення НГУ «Донбас» Михайла Даніва та дамо їм підтримку і розуміння того, що вони не самі.
