Матеріальна допомога родині загиблого
6 лютого 2015

Допомога родині Олександра Козолія загиблого в АТО: дружині і донці


Фото сім'ї

СІМ'Я

«Час не лікує. Ти просто звикаєш жити заради дитини»

«Саша – це тато! Який понад усе на світі любив свою донечку. Для неї він старався робити усе можливе, аби дитинка мала щасливе дитинство і життя», - говорить, згадуючи свого загиблого в АТО чоловіка, бійця 25-ої бригади транспортної авіації Олександра Козолія його дружина Оксана.    

Жінка розповідає, що з майбутнім чоловіком вона познайомилася у 2005 році. На той час, він вже служив у війську в Мелітополі і приїхав у планову відпустку до батьків в Коломию, де, власне, і трапилася їхня зустріч. Згодом, виявилося, що Оксана та Олександр разом навчалися в одній школі, з різницею у 3 роки, тож один одного вони не пам’ятали.

«Так сталося, що після нашого знайомства, через 5 днів, Саша повинен був їхати на місце служби в Мелітополь, оскільки термін відпустки закінчувався. Ці 5 днів ми разом гуляли та спілкувалися, не будуючи плани на якісь стосунки, оскільки розуміли, що скоро Саша поїде за більше ніж тисячу кілометрів від Коломиї. Однак, після того як Саша поїхав, ми продовжили щодня спілкуватися телефоном, так почалися наші відносини…Здебільшого ми знаходилися на відстані один від одного, бачилися, коли Саша приїздив в Коломию, або коли я їздила до нього в гості. Так ми «разом прожили» 3,5 роки, після чого в 2008 році я прийняла Сашину пропозицію вийти за нього заміж і вже разом ми переїхали в Мелітополь. І тепер, коли мені кажуть, що відстань руйнує відносини, я можу на власному досвіді сказати, що якщо люди насправді хочуть бути разом, то жодна відстань не зруйнує відносини, а навпаки - лише покаже справжнє бажання справитися із усіма труднощами та прийти до цілі, щоб бути поряд один із одним», - ділиться своїми спогадами Оксана Козолій.

Дружина загиблого каже, що на вибір Олександра стати військовим, вплинув приклад його батька, який також все життя віддав армії.

Після весілля, молода родина почала облаштовувати спільний побут. «Для нас це не склало жодних труднощів, адже ми досить добре розумілися. Завжди вважала, що цього нас навчило те, що у нас були відносини на відстані протягом 3,5 років і ми змогли зберегти та укріпити свої почуття. Ми не розподіляли сімейні обов’язки, все звикли робити разом.  Зазвичай, з понеділка по п’ятницю - на роботі, у суботу – прибирання, а у неділю - відпочинок, зазвичай, виїжджали гуляти та зустрічалися із друзями», - розповідає Оксана.

Через декілька років у подружжя народилася донечка Вероніка, на яку вони дуже чекали. «Ми вирішили, що в нашій сім’ї не вистачає когось дуже важливого та свідомо прийшли до цього рішення. Донечка стала для Саші найціннішим у житті. Весь свій вільний час він намагався проводити із нею, от наприклад, купав донечку лише Саша, він дуже любив її купати, після чого був змушений робити прибирання у ванній, оскільки цей процес у них проходив дуже весело і у ванній кімнаті потім був невеличкий потоп. Саша загинув за 5 днів до того, як Веронічці виповнилося 1,5 року», - із сумом говорить Оксана Козолій.   

У розмові, жінка не раз наголошує, наскільки зараз їй не вистачає поряд коханого, його поради, підтримки, допомоги, надійного плеча і любові: «Бували випадки, коли я затримувалася на роботі, їду додому, а по дорозі думаю, щоб такого приготувати, щоб було швидко. Дома ж голодний чоловік після робочого дня. Приїхавши додому, на кухні вже накрито стіл, приготована гаряча вечеря і чую з кухні Сашин голос - давай швиденько, мий руки і на кухню – ось так він про мене піклувався». 

АТО розпочалася для Олександра Козолія 01 березня 2014 року. Цього дня у військовій частині, де він проходив службу, було оголошено «казармений стан» і всі військові мали цілодобово знаходитися на її території. «За декілька днів, Саша прийшов додому, швиденько помився, зібрав речі і полетів у відрядження і наступний раз ми побачилися лише через місяць. Жодного разу Саша не розповідав де він знаходився і що робить. На мої питання казав, що він в Україні, що у нього все добре. Питав за мене і про доньку. Зазвичай, я просто розповідала про донечку, про її досягнення, про синці, які вона постійно набивала, так як була дуже активна дитина. Про себе Саша нічого не розповідав, лише казав, що все в порядку. Думаю, що він намагався мене зберегти, щоб я не хвилювалася за нього. І йому це дуже добре вдавалося, я постійно думала, що в нього все добре, що літають і перебувають там де безпечно! Те що літали в зону АТО я дізналася лише після авіакатастрофи…», - стримуючи сльози говорить жінка.

Олександр Козолій загинув близько першої години ночі у військово-транспортному літаку «Іл-76», який був збитий терористами при заході на посадку в аеропорту Луганська. Указом Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу», чоловік нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). А рішенням Коломийської міської ради від 13 жовтня 2015 р. № 2363-58/2015 «за виняткову мужність і героїзм виявлені у захисті України, жертовне служіння народові» присвоєно звання «Почесний громадянин м. Коломия» (посмертно).

Дружина загиблого говорить, що жодних тривожних передчуттів напередодні аварії літака в неї не було. «Єдине, що за пів години до моменту, коли я дізналася про авіакатастрофу, по стіні дома повзло 2 павучка, на рівні моїх очей. Коли я їх побачила ще промайнула думка, що буде якась новина», - згадує Оксана Козолій. А ранком наступного дня, у її домівці пролунав дзвоник. Це прийшли військові, аби повідомити трагічну новину.

Зараз, доньці загиблого Героя – Вероніці, вже 4,5 роки. Вона знає, що тато зараз дуже далеко і вже ніколи не повернеться назад, але дуже її любить. Це те, що розповіла їй мама. «Із смертю Саші, моя одна половина теж загинула, а інша – живе, з метою виховання та піклування про донечку. Час абсолютно нічого не лікує, ти просто звикаєш жити у тих обставинах, що склалися», - каже дружина загиблого.

Держава допомогла родині загиблого в АТО Олександра Козолія: дружині Оксані та доньці Вероніці, надавши компенсацію, пенсію та житло. Вероніка дуже сумує за татком, постійно про нього згадує. Загалом, дівчинка дуже рухлива, багато грається і пізнає світ. Ходить на танці, та потроху готується до школи. Для неї у нагоді стануть сезонний одяг і взуття, адже дитина швидко росте. Давайте підтримаємо родину Героя.
 

Козолій Оксана Василівна 4188370021640928 (Райффайзен банк «Аваль»)

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ!?

Учасник АТО

Козолій Олександр Володимирович

ЗСУ
Запорізька область
25-а бригада транспортної авіації
30 років
29.05.1984 - 29.06.2014
загинув 30 червня 2014 року в Луганську
Олександр захоплювався футболом, рибальством. Любов до неба і техніки обрав за фах – став борттехніком. Весь вільний час присвячував родині, не міг натішитися донечкою. Організовував відпочинок з друзями на природі, любив збирати гриби. З ним було легко та надійно. Загинув в літаку, який обстріляли при посадці в Луганську.

Другие

Допомога родині загиблого в АТО Петра Третяка : дружині Оксані та трьом дітям: сину Андрію та донечкам Тетяні та Юлії

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 200 грн.
Необхідно: 20 000 грн.

Допомога родині Меружа Мірошниченка, добровольця загиблого в АТО: дружині Таїсії та двом синам Меружу і Спартаку

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 0 грн.
Необхідно: 20 000 грн.

Допомога сім'ї Михайла Даніва, загиблого в АТО: дружина Галина і двоє дітей

ДОКЛАДНІШЕ ДОПОМОГТИ
Зібрано: 0 грн.
Необхідно: 20 000 грн.