Наша Діяльність

Дружини та матері загиблих Героїв АТО пройшлися подіумом у показі-дефіле, що відбувся у Замку-музею «Радомисль», під час ІІІ Всеукраїнського фестивалю «Аристократична Україна»

Дружини та матері загиблих Героїв АТО пройшлися подіумом у показі-дефіле, що відбувся у Замку-музею «Радомисль», під час ІІІ Всеукраїнського фестивалю «Аристократична Україна»

28 липня 2018 року, історико-культурний комплекс Замок-музей «Радомисль» вже втретє гостинно приймав на своїй території свято українського стилю, вікових традицій і сучасних фешн колекцій - Всеукраїнський фестиваль-показ етнічного і стилізованого одягу та аксесуарів Етно-фешн-шоу «Аристократична Україна».

Фестиваль був заснований Ольгою Богомолець ще у 2016 році і з того часу став справжнім осередком, який об’єднує всіх поціновувачів етнографічної та культурної спадщини.

Чоловіки, жінки та дівчатка, що брали участь в дефіле, демонстрували сучасне та старовинне стилізоване українське вбрання та сучасне ісламське вбрання створене майстринею Катрін Кім.

Це свято стало унікальною нагодою для родин, якими опікується Громадська платформа «Люди допомагають Людям», взяти участь у дефіле.


Команда громадської платформи «Люди допомагають Людям» щиро дякує засновнику платформи Ользі Богомолець за чудову можливість, надану  дружинам та матерям загиблих героїв АТО, пройтися подіумом, відпочити,  отримати велике естетичне задоволення, відволіктися від буденності. 


Окрема подяка ТОВ «Юрія Фарм» за постійну фінансову підтримку родинам – набувачам допомоги Громадської платформи «Люди допомагають Людям». Ваша допомога неоціненна, підтримка суттєва і потрібна.

Велика подяка ВБФ «Фармак» за надання комфортних автобусів, завдяки яким дорога з Києва до Радомишлю була легкою, приємною і комфортною для підопічних платформи - моделей та гостей Фестивалю.


Також хочемо висловити подяку спонсору платформи «Люди допомагають Людям» Компанії «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» за надані напої, які були до смаку і дуже доречними для маленьких гостей Фестивалю в спекотний день.

Допомога родинам загиблих Героїв АТО від ТОВ «ЮРІЯ-ФАРМ»

Допомога родинам загиблих Героїв АТО від ТОВ «ЮРІЯ-ФАРМ»

У липні 2018 року на розподільчий рахунок Громадської платформи «Люди допомагають Людям», від ТОВ «ЮРІЯ-ФАРМ» надійшло 120 тис. грн. За рішенням координаційної ради, кошти, були розподілені між родинами - учасниками платформи:


  1. Родина Даніва Михайла Богдановича (Запорізька область). Залишились дружина Галина та двоє дітей: Роман і Вікторія. Отримали 2000 грн.
  2. Родина Козолія Олександра Володимировича (Запорізьска область). Залишилася дружина Оксана та донька Вероніка. Отримали 2000 грн.
  3. Родина Білика Володимира Володимировича (Київська область). Залишилася дружина Ольга та дочка Аліна. Отримали 2000 грн.
  4. Родина Сковородіна Олексія Володимировича (Київська область). Залишилася дружина Ірина та сини Михайло та Артур. Отримали 2000 грн.
  5. Родина Циганка Сергія Анатолійовича (Київська область). Залишилася дружина Тетяна та сини Артем та Антон. Отримали 2000 грн.
  6. Родина Півоваренка Павла Васильовича (Київська область). Залишилася дружина Світлана та сини Євгеній та Максим. Отримали 2000 грн.
  7. Родина Бочарова Романа Олександровича (Київська область). Залишилася дружина Ірина та троє дітей: Марія, Амалія та Анна. Отримали 2000 грн.
  8. Родина Гуменюка Олександра Леонідовича (Київська область). Залишилася дружина Олена та троє дітей: Святослав, Максим, Олег. Отримали 2000 грн.
  9. Родина Кушнірука Сергія Євгеновича (Київська область). Залишилася дружина Олена та троє дітей: Іван, Єгор, Олександра. Отримали 2000 грн.
  10. Родина Софієнка Олександра Сергійовича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Людмила та троє дітей: Євгеній, Єлізавета та Катерина. Отримали 2000 грн.
  11. Родина Вдовича Святослава Петровича (м. Київ). Залишилася дружина Ганна та троє дітей: Олексій, Ілля, Федір. Отримали 2000 грн.
  12. Родина Устименка Олександра Анатолійовича (Київська область). Залишилася дружина Тетяна та дочки Анна та Дар’я. Отримали 2000 грн.
  13. Родина Ваховського Андрія Миколайовича (Сумська область). Залишилася дружина Марина та донька Аліса. Отримали 2000 грн.
  14. Родина Корпача Олега Івановича (м. Київ). Залишились дружина Олена та четверо дітей: доньки Аліна і Каріна та сини Іван і Тимофій. Отримали 2000 грн.
  15. Родина Багірова Ільгара Салеховича (Київська область). Залишилася дружина Тетяна та дочка Євгенія. Отримали 2000 грн.
  16. Родина Мірошниченка Меружа Валентиновича (Запорізька область). Залишилася дружина Таїсія та двоє синів: Меруж і Спартак. Отримали 2000 грн.
  17. Родина Воробйова Владислава Валентиновича (Київська область). Залишилася дружина Анжела та дочки Єлизавета та Катерина. Отримали 2000 грн.
  18. Родина Тарасенка Юрія Геннадійовича (Черкаська область). Залишились дружина Ольга та четверо дітей: Дмитро, Шота, Марат та Домініка. Отримали 2000 грн.
  19. Родина Шелепуна Олександра Миколайовича (Вінницька область). Залишились дружина Оксана та четверо дітей: Олена, Наталія, Діана, Владислава.  Отримали 2000 грн.
  20. Родина Костюченка Олександра Андрійовича (Київська область). Залишилася дружина Тетяна та син Андрій. Отримали 2000 грн.
  21. Родина Чупилки Анатолія Михайловича (Черкаська область). Залишився син Тарас. Отримав 2000 грн.
  22. Родина Юлдашева Темура Даміровича (Харківська область). Залишились дружина Віолета та четверо дітей: Маргарита, Георгій, Аристарх та Аглая. Отримали 2000 грн.
  23. Родина Леонтія Іллі Корнелійовича (Чернівецька область). Залишились дружина Світлана та четверо дітей: Михайло, Назар, Мар’ян та Крістіна. Отримали 2000 грн.
  24. Родина Корчовного Романа Михайловича (м. Київ). Залишились дружина Ірина та син Дмитрій. Отримали 2000 грн.
  25. Родина Короля Юрія Васильовича (Закарпатська область). Залишились дружина Ольга та троє дітей: Тетяна, Оксана та Ольга. Отримали 2000 грн.
  26. Родина Третяка Петра Анатолійовича (Запорізька область). Залишилася дружина Оксана та троє дітей: Андрій, Тетяна та Юлія. Отримали 2000 грн.
  27. Родина Арнаута Дмитра Ілліча (Київська область). Залишилася дружина Ольга та дочки Вікторія та Крістіна. Отримали 2000 грн.
  28. Родина Благовісного Віталія Павловича (Київська область). Залишилася дружина Лариса та дочки Єлизавета та Ангеліна . Отримали 2000 грн.
  29. Родина Коваля Олега Володимировича (Київська область). Залишилася дружина Тетяна та дочка Софія. Отримали 2000 грн.
  30. Родина Черненка Максима Зіновійовича (Київська область). Залишилася дружина Ольга та дочка Міла . Отримали 2000 грн.
  31. Родина Єрмакова Євгенія Сергійовича (Київська область). Залишилася дружина Ольга та син Дмитро. Отримали 2000 грн.
  32. Родина Бурлаки Сергія Вікторовича (Запорізька область). Залишились дружина Юлія та донька Анфіса. Отримали 2000 грн.
  33. Родина Братівника Сергія Васильовича (Івано-Франківська область). Залишилася дружина Марія та троє дітей: Іванна, Василь, Христина. Отримали 2000 грн.
  34. Родина Фіцкалинця Василя Васильовича (Київська область). Залишились дружина Валентина та син Богдан. Отримали 2000 грн.
  35. Родина Гончарука Віталія Михайловича (Київська область). Залишились дружина Світлана та син Владислав. Отримали 2000 грн.
  36. Родина Музики Артура Сергійовича (Київська область). Залишились дружина Тетяна та син Марк. Отримали 2000 грн.
  37. Родина Присяжнюка Руслана  Анатолійовича (Київська область). Залишились дружина Анастасія та син Кирило. Отримали 2000 грн.
  38. Родина Мостіпана Олександра Вікторовича (м.Київ). Залишились дружина Наталія та двоє дітей: Ярослава та Ніка. Отримали 2000 грн.
  39. Родина Грузовенка Олександра Сергійовича (м.Київ). Залишились дружина Ірина та двоє дітей: Олег та Єгор. Отримали 2000 грн.
  40. Родина Бондаря Василя Васильовича (м.Київ). Залишились дружина Наталія та двоє дітей: Ярослав та Ольга. Отримали 2000 грн.
  41. Родина Стрельчука Павла Володимировича (м.Київ). Залишились дружина Юлія син Олексій та дочка Катерина. Отримали 2000 грн.
  42. Родина Войтенка Олега Андрійовича (м.Київ). Залишились дружина Тетяна та донька Діана. Отримали 2000 грн.
  43. Родина Січкаря Юрія Анатолійовича (м.Київ). Залишились дружина Марина та донька Вікторія. Отримали 2000 грн.
  44. Родина Вахнюка Олександра Миколайовича (м.Київ). Залишились дружина Юлія та двоє донечок: Ксенія та Варвара. Отримали 2000 грн.
  45. Родина Воронова Дмитра Станіславовича (м.Київ). Залишились дружина Світлана та син Денис. Отримали 2000 грн.
  46. Родина Толочка Іллі Васильовича (м.Київ). Залишились дружина Олена та дочка Анастасія. Отримали 2000 грн.
  47. Родина Тороповського Георгія Валерійовича  (м.Київ). Залишилась  мати Тетяна Миколаївна. Отримала 2000 грн.
  48. Родина Ольшевського Ярослава Борисовича (м.Київ). Залишився син Олександр. Отримав 2000 грн.
  49. Родина Поповича Дениса Григоровича (м.Київ). Залишилася дружина Юлія та двоє синів: Кирил та Ілля. Отримали 2000 грн.
  50. Родина Степаненка Сергія Євгенійовича (м.Київ). Залишились дружина Ірина та син Павло. Отримали 2000 грн.
  51. Родина Вашеняка Віталія Петровича (Житомирська область). Залишилась дружина Валентина та двоє дітей: син Тимофій та донька Ірина. Отримали 5000 грн.
  52. Родина Аболмасова Андрія Вікторовича (м. Київ). Залишилася мати Тамара Степанівна. Отримала 5000 грн.
  53. Учасник бойових дій Степанова Світлана Валеріївна (м.Київ). Отримала 5000 грн.
  54. Родина Харченка Євгена Борисовича (м. Київ). Залишилася мати Наталія Олексіївна. Отримала 5000 грн.

Від імені Громадської платформи «Люди допомагають людям» та родин загиблих, висловлюємо подяку ТОВ «ЮРІЯ-ФАРМ» за підтримку родин, які втратили найдорожче: чоловіка та батька. Закликаємо й інших представників бізнесу підтримати благодійну ініціативу ТОВ «ЮРІЯ-ФАРМ» та долучитися до підтримки родин наших захисників.

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?


 

Митці продовжують допомагати родинам загиблих Героїв

Митці продовжують допомагати родинам загиблих Героїв

На початку червня, у приміщенні Музею історії Києва відбувся благодійний аукціон живопису. Захід організований ВГО «Спілка християнських письменників України».

Організатори аукціону та художники, які виставляли свої лоти, вирішили, що всі виручені кошти спрямують родинам, які втратили на війні свого чоловіка та батька. Так, згідно їх рішення, зібрані 30 тис. гривень були розподілені рівними частинами (по 7 500 тисяч гривень) між 4 родинами підопічними нашої платформи (за вибором організаторів):

  1. Родина Момота Володимира Миколайовича (Київська область). Залишились дружина Ірина та троє дітей: Владислав, Аліна і Каріна. Отримали 7500 грн.
  2. Родина Коношенка Руслана Сергійовича  (Хмельницька область). Залишились дружина Людмила та троє дітей: Олексій, Максим і Каріна. Отримали 7500 грн.
  3. Родина Бабича Ярослава Леонідовича  (м. Київ). Залишились дружина Лариса та троє дітей: Владислава, Дарина і Святослав. Отримали 7500 грн.
  4. Родина Суслопарова Олександра Олександровича (Дніпропетровська область). Залишились дружина Любов та четверо дітей: Марко, Лев, Вероніка і Матвій. Отримали 7500 грн.

Від імені Громадської платформи «Люди допомагають Людям» висловлюємо подяку організаторам аукціону та художникам за їх жест доброї волі, активну громадську позицію та бажання допомогти тим родинам, які втратили на війні найдорожче: чоловіка і батька.


Фестиваль-показ «Аристократична Україна» втретє запрошує до Замку-музею «Радомисль»

Фестиваль-показ «Аристократична Україна» втретє запрошує до Замку-музею «Радомисль»

28 липня, о 12 00 в Замку-музею «Радомисль» відбудеться ІІІ Всеукраїнський фестиваль-показ етнічного та стилізованого одягу та аксесуарів «Аристократична Україна».

Фестиваль відбувається з метою відродження національних традицій України, розвитку культурної дипломатії між етносами й національними меншинами, що вважають своєю батьківщиною Україну та представниками народів, що проживають на території України. 

Моделями для демонстрації українського стилізованого одягу в цей день стають не професійні моделі, а дружини загиблих захисників - героїв АТО. 

Фестиваль заснований доктором медичних наук, професором фундатором Замку Радомисль Ольгою Богомолець у 2016 році.

Під час етнофешншоу на території історико-культурного комплексу Замок-музей Радомисль відбувається ярмарок-продаж робіт українських дизайнерів та народних майстринь, а у перервах між показами - презентації виставок сучасного мистецтва у виставкових залах Замку.

Етнофешншоу «Аристократична Україна» - це свято української краси, яке щороку збирає всіх, хто палко любить Україну. В цей день ви зможете відчути і зрозуміти Україну та її національні традиції краще ніж будь коли.

БЛАГОДІЙНИЙ ЯРМАРОК ДЛЯ ДОПОМОГИ РОДИНАМ ЗАГИБЛИХ В АТО

БЛАГОДІЙНИЙ ЯРМАРОК ДЛЯ ДОПОМОГИ РОДИНАМ ЗАГИБЛИХ В АТО

За підтримки громадської платформи «Люди Допомагають Людям» 23-24 червня 2018 року відбувся V Міжнародний фестиваль «Музика Шопена просто неба», що проходив в історико-культурному комплексі  «Замок-музей Радомисль».

Фестиваль за останні роки став одним з найбільш масштабних заходів такого роду в країні та традиційно проводиться в рамках культурного проекту «Віа Регіа» під патронатом Посольства Республіки Польща в Україні. Особливу популярність він заслужив серед творчої інтелігенції, представників дипломатичних місій іноземних держав, поціновувачів класичної музики з різних країн.

За словами ініціатора фестивалю, засновниці історико-культурного комплексу «Замок-музей Радомисль» Ольги Богомолець, «Музика Шопена просто неба» — один з елементів розвитку культурної дипломатії — єднання країн та народів навколо вічних цінностей, одною з яких, без сумніву, є і класична музика.


Проведення таких заходів, на її думку, покращує імідж України в дипломатичних колах, допомагає в дружній, неформальній обстановці шукати шляхи розв’язання спірних моментів та протиріч, які неминуче виникають навіть між найбільш близькими та дружніми державами.

Через погодні умови перший день фестивалю відбувся у концертній залі Замку-музею,  але це не завадило насолодитися віртуозним виконанням творів великого композитора. А другого дня концертна програма виконувалась у ландшафтному парку на Острові закоханих. Сам фестиваль проходив у форматі марафону. Перед поважними гостями виступили як відомі віртуози, так і юні таланти – діти-піаністи з усієї України – Луцька, Краматорська, Вінниці, Харкова, Києва, Житомира.

Також, цього року у фестивалі взяли участь солісти Національної філармонії України – Інна Порошина, Лариса Деордієва, лауреат та призер міжнародних конкурсів Тетяна Шафран.

Послухати геніальні вальси, полонези, сонати і ноктюрни приїхали посли багатьох держав, політики, діячі культури та мистецтва, спортсмени та журналісти.

На благодійному ярмарку було зібрано 1201 грн., які за рішенням Координаційної ради, були передані родині Софієнка Олександра. Його дружина, Людмила, зараз сама виховує трьох дітей: сина Євгенія та донечок Єлизавету і Катерину.

 

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?

«Свято Янголів у білих халатах»

«Свято Янголів у білих халатах»

16 червня 2018 року у Маріїнському парку на Літній естраді відбулося «Свято Янголів у білих халатах». 


Урочисті нагородження працівників медичної сфери знаками народної пошани – «за самовіддану працю, мужність, професіоналізм та милосердя» – «Знання, душу, серце людям», «За милосердя та турботу», «За врятовані життя» відбулися  за ініціативи Ольги Богомолець – Голови парламентського комітету з питань охорони здоров`я,  Вадима Свириденка – Уповноваженого Президента України з питань реабілітації учасників антитерористичної операції, які одержали поранення, контузію, каліцтво або інші захворювання під час участі в АТО, ГС «Асоціація ветеранів війни, учасників АТО, членів сімей загиблих (померлих) та інвалідів війни м. Києва», Громадської платформи «Люди Допомагають Людям», ГО «Асоціація медиків Революції Гідності», ГО «Київська крайова організація «ВУЛТ», Національної ради спортивної реабілітації захисників України, Всеукраїнський жіночий рух " За вільну Україну", а також за підтримки Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.


«Свято Янголів у білих халатах» було ініційоване задля підтримки медиків, які щодня рятують сотні людських життів, у тому числі життя захисників України, що боронять нашу незалежність та нині продовжують свою гуманну справу із захисту життя і здоров’я наших громадян, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії  Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та працюючи з ветеранами АТО.


З нагоди професійного свята для всіх гостей відбувся концерт за участю оркестру Національної гвардії  України та ветеранів та учасників АТО, а також частування стравами польової кухні.

«Розмови з дружинами» - історія Світлани Гончарук

«Розмови з дружинами» - історія Світлани Гончарук

Ніколи не відмовлявся бути, де найбільш важко…

Знайомство та сімейне життя

Ми познайомилися у 2002 році, у нас було кохання з першого погляду. Я пішла служити до армії, щоб бути поряд із чоловіком. До того працювала бухгалтеркою.

Віталій завжди казав, що не має бачити наші сльози. «Світлано, усміхайся. І все буде добре». Неможливо було довго на нього ображатися, бо приходив із квітами та словами: «Сонечко, все добре». Усіх балував сюрпризами. Уночі перед днем народження доньки прикрашали кімнату: кульками, квітами, подарунками. Раптово збиралися в кінотеатр, відміняли всі інші плани.

Пам’ятаю історію ще до війни. Я була у госпіталі в Харкові, бо сильно захворіла, а чоловік у Донецьку. Він подзвонив, поцікавився як я. Пам’ятаю сказала, що погано, бо дуже самотньо. Віталій пообіцяв подзвонити після обіду, як відпочине після чергування. Коли він телефонував, я якраз вийшла прогулятися на вулиці. «Ну що ти сонечко, прокинулася, все добре?», – дивлюся – переді мною чоловік із квітами. Мені жодного слова не сказав. Хотів зробити сюрприз.  

Кур’єром хтось відправив шикарний букет квітів, коли я відпочивала на день народження в санаторії в Трускавці. Спочатку не могла зрозуміти від кого вони. Чоловік у зоні АТО – він не зміг би. Виявилося зміг. Сказала чоловікові, що отримала від когось букет, але не знаю від кого. Віталій ще жартував, як це я не на нього відразу подумала.

Взаємини із дітьми

Чоловік був доброю людиною та сім’янином. Доньку любив як свою рідну (ред. донька від першого шлюбу Світлани) і з сином мав добрі стосунки. Завжди старався проводити з ними більше часу: допомагав із уроками, влаштовував шопінг. Але часу постійно не вистачало, бо були чергування, відрядження...

Син сказав, що хоче бути військовим як тато, тому після 9 класу піде в суворовське. Єдине, хочеться, щоб займався фінансами. Наприклад, став військовим бухгалтером.

Про службу та АТО

У 2006 році мене призвали до армії, а наступного року частину передислокували до Донецька. Ми служили там до початку війни. Як почалися заворушення в Донецьку, був наказ тримали оборону частини, яка була в оточенні «Донецьк-Авдіївка». Віталій і я 2 місяці були в Авдіївці, згодом його направили до Волновахи – на 2 місяці. Через деякий час нас направили далі від Донецька. Завдання мого полку – збивати безпілотники.

Як почалася заворуха в Криму, нам наказали вивести всю техніку, щоб зберегти її. Ніхто не здогадувався, що буде на стільки погано. Думали, буде тихе і спокійне захоплення. А вийшло все навпаки.

У Віталія поранень не було. У травні 2014 я привезла йому бронежилет, який отримала від волонтерів. У хлопців не було ні касок, ні автоматів, ні бронежилетів. Вони по черзі одягали його на пости. Донецький аеропорт був за 2 кілометри від частини. Хлопцям увесь час доводилося ховатися в бункер, коли починався обстріл, бо не було чим відбиватися. Ми були в оточенні, ніхто не міг дібратися, окрім волонтерів. Міністерство оборони нічим не допомагало.

Про загибель

Чоловік загинув 2015 року. У нього було завдання: забрати в Авдіївці апаратуру. В «уазику» був він та водій, їм зробили «коридор», щоб спокійно проїхали. По дорозі потрапили в ДТП. Аварія не з нашої вини, їхали п’яні з  «Правого сектора» і врізалися в нашу машину. У ній були боєприпаси, які вибухнули після зіткнення. Машина згоріла повністю. Усі згоріли. Наказ не виконали…

Він пройшов бої в Авдіївці, а за якихось обставин постраждав. Віталій постійно казав: «Я не герой». Але ніколи не відмовлявся бути там, де найбільш важко. В Авдіївці залишився бо: «Хто як не я? Я не можу кинути своїх хлопців».

Про підтримку та сприйняття

Спочатку підтримували рідні та близькі. Потім я звернулася до «Люди допомагають людям». Допомагають і фінансами, і речами, і подарунками. Я вдячна їм.

Підтримує син, підтримую я сина. Так само підтримує дочка. Вона вийшла заміж за рік після загибелі чоловіка. Віталій хотів побачити, як вона виходить заміж. Казав: «Свєта, я дуже переживаю, що не зможу вальс з дочкою станцювати. Бо не вмію. Треба терміново вчитися». Як відчував… Так і не побачив, що у нас тепер ще внучка є.

Коли Віталій загинув, син мені сказав: «Мама, я уявив, що тато поїхав у відрядження. Просто у нього немає телефону. Він не може нам подзвонити, не може до нас приїхати». Йому напевно так легше сприймати. Перший час, Владислав завжди приносив до фотографії цукерку або печиво. Їв та пив поряд із фотографією протягом року. Потрошки звик, що тата немає. Син каже: «Ми повинні бути сильними, бо тато не любив, коли ми плачемо. Ми маємо завжди усміхатися». Ми стараємося.

Я відчуваю внутрішню підтримку чоловіка. Знаю, що він завжди поряд. Він дуже часто мені сниться. Розумію, що він за нами спостерігає, тому намагаюся робити все так, щоб не було соромно.

Про квартиру від міністерства

Я ж не одна така, тому було важко. Треба було про себе нагадувати, щотижня привозити документи. Протягом року я боролася за квартиру. Дякую міністерству, що почули. Треба стукатися в кожні двері, просто так не допоможуть.

За 20 років служби чоловіка не «заслужив» квартиру. У нас не було квартири, ми завжди знімали. Як каже свекруха: він зробив усе, щоб ми не залишилися на вулиці. Але сам так і не пожив у власній квартирі.

Про поради дружинам

Головне завжди підтримувати та розуміти. Там просто так не вижити. Любити і чекати. Бути з ними до кінця. Дай Бог, щоб всі повернулися. Не хочеться війни, не хочеться, щоб гинули. Скоріше б усі були вдома разом.

Хочеться, щоб усе було як раніше. Коли бачиш у реальності, що відбувається, то це дуже страшно. Хотілося б, щоб наші діти, внуки, тільки бачили мир та добро.

Про життя зараз

Ми залишилися з сином удвох. Я перевелася до Києва. Свекруха запропонувала бути разом, щоб якось одна одну підтримувати.  У нас з нею прекрасні взаємини. Щиро дякую їй за все. Ми разом переживаємо втрату. Хоча вже пройшло більше 2 років, біль не зникає, просто звикаєш із ним жити.

Синові дуже важко. І мені було дуже важко їхати у відрядження, залишати його. Розумію, що потрібна йому. Але я дала присягу, тому маю виконувати накази. Син казав: «Мама, я розумію, що ти не можеш відмовитися». Як чоловік казав: «Мені треба їхати. Я маю бути там, де всі хлопці». Так само і я. Якщо мені сказали, що треба їхати – я їду. Було самотньо та сумно без дітей. Але коли знаєш, що на тебе чекають – ти повертаєшся.

Складно фінансово, бо працюю одна.  Зарплата не дуже висока, хоча і військові службовці. Все одно це копійки. Головне, щоб було здоров'я, а все інше заробимо. Треба йти тільки вперед, не опускати руки, бо хто як не я? Я продовжую жити та служити.

Мої 14 років заміжнього життя були дуже хорошими. З чоловіком завжди було весело, не мали часу сумувати. Дуже позитивна та добра людина була, його всі любили та поважали. Чомусь гинуть саме такі. Я сподіваюся, що син буде схожий на Віталія. Бо за характером схожий на батька: такий же добряк.

 

Євгенія Луценко

У неділю в Києві, відбулася Хода присвячена Матерям України

У неділю в Києві, відбулася Хода присвячена Матерям України

У неділю, 13 травня, відбулася Хода Матерів, присвячена Матерям України. В ній взяли участь матері та дружини загиблих воїнів зі всієї України, ветерани та бійці разом з матерями, багатодітні сім'ї, сім'ї з онкохворими дітками, іноземні гості та інші. Захід розпочався на Михайлівській площі біля пам’ятника княгині Ольги. Згодом було урочисте покладання квітів до “Народної Стіни Пам’яті”, панахида за загиблими воїнами у дворі Михайлівського Золотоверхого Собору.

А потім — з метою вшанування пам'яті загиблих героїв України, що віддали своє життя, захищаючи незалежність нашої держави у війні на Сході, — відбулася Хода матерів від собору до Пам’ятного Хреста біля Каплиці Героїв Небесної сотні.

Після -  відбулася історична подія - проведена Міжнародна Асамблея Матерів. Серед делегатів були учасники Революції Гідності, ветерани АТО, матері й дружини загиблих на фронті військовослужбовців і добровольців, а також дітей, хворих на онкологію та інші небезпечні захворювання. Українські жінки зібралися, щоб привернути увагу суспільства до проблем, які турбують матерів загиблих бійців АТО, дітей, хворих на онкологію та інші небезпечні захворювання, багатодітних матерів та іншіх жінок, які позбавлені сьогодні підтримки держави.

Вони втомилися спостерігати за тим, як Україна нищиться війною, псевдореформами та корупцією і висунули до вищого керівництва держави 10 ключових вимог, зазначених у резолюції Асамблеї:

  1. Активізувати переговори у Мінську щодо звільнення українських полонених та допущення українських пошукових груп на непідконтрольну територію Донбасу для повернення тіл загиблих українських воїнів, а також звернутися до міжнародної спільноти з вимогою посилення санкцій проти Російської Федерації за утримання українських заручників та військовополонених на непідконтрольній частині Донбасу та у самій Росії;
  2. Надати добровольцям, що боронили країну на початку війни на Сході України та загинули — статус учасника бойових дій;
  3. Припинити імітацію реформ та розпочати реальну боротьбу з корупцією, негайно прийняти закон про Антикорупційний суд з урахуванням рекомендацій міжнародних інституцій;
  4. Вжити ефективних заходів з відновлення вітчизняної економіки і створення робочих місць, спрямувати всі зусилля на проведення нової індустріаліації та розвиток високотехнологічних галузей з високою доданою вартістю;
  5. Припинити згортання соціальних програм та відновити соціальний захист для незахищених категорій населення;
  6. Встановити мораторій на підвищення тарифів на комунальні послуги до зростання мінімальної зарплати до рівня, еквівалентного $400;
  7. Відновити державне регулювання цін на товари першої необхідності, яке було скасоване у 2017 році;
  8. Зупинити розвал медицини та впровадити європейську соціальну модель системи охорони здоров’я на основі загальнообов’язкового державного медичного страхування;
  9. Прийняти закони, спрямовані на покращення здоров’я українців — про боротьбу з тютюнопалінням, алкоголізмом, наркоманією, про трансплантацію, про відкриття результатів клінічних досліджень ліків та інших, що потребують негайного розгляду;
  10. Прийняти нове виборче законодавство на основі пропорційної системи, відкритих списків та праймеріз, що дозволить оновити владу та дати Україні шанс на розвиток.
Резолюцію Міжнародної Асамблеї Матерів вже найближчим часом буде передано Президенту України, прем’єр-міністру та голові Верховної Ради.
 

В організації заходів з нагоди Дня матері взяли участь Громадська платформа Люди допомагають людям, ГО «Спілка матерів загиблих учасників АТО», ГС «Асоціація ветеранів війни, учасників АТО, членів сімей загиблих (померлих) та інвалідів війни м.Києва», ГО «Родини Героїв Небесної Сотні», ГО «Асоціація медиків Революції гідності»,Соціальна Справедливість "Совість" Громадська організація, ГО Всеукраїнський Жіночий Рух "За вільну Україну", ГО Крила 8 сотні, ГО Серця Кіборгів, Благодійний Фонд допомоги онкохворим дітям "Краб", ГО Асоціація ветеранів АТО УкраїниКоординаційний Центр Допомоги, а також за підтримки депутата Київради Алла ШлапакДержавна служба України у справах ветеранів війни та учасників АТОКиївська міська державна адміністрація - КМДАКиївський Військовий Ліцей ім. Богуна, Київського центрального військомату та Київська Лікарська Рада.

 

«Розмови з дружинами» - історія Анастасії Шишко

«Розмови з дружинами» - історія Анастасії Шишко

«Якщо не я, то хто?»

Анастасія втратила чоловіка у 2014 році, залишившись з малою донькою. Зараз вона отримала другу вищу освіту, багато подорожує і розповідає дитині про  батька, що  «на небі».  

  - Як ви познайомилися зі своїм чоловіком?

Ми працювали в одній  організації, але на роботі його ніколи не було. Він був водієм. Хоч ми рідко з ним бачилися, ці зустрічі були особливими. Спочатку спілкувалися як друзі, потім зрозуміли, що стосунки вже достатньо швидко розвиваються і не помітили, як почали жити разом. Приблизно 2-3 місяці по тому я завагітніла і ми одружилися.

  - Чи очікували знайти на роботі своє кохання?

Ні, я взагалі не хотіла йти на цю роботу. Коли була на 5 курсі, дідусь сказав, що є вакансія. Це було посеред навчального року. Я вже не могла перейти ні на заочну форму навчання, ні на індивідуальний графік, тому і не хотіла йти на цю роботу. Зовсім не очікувала, що так станеться, бо взагалі контингент там – люди пенсійного віку.

  - Чим він вас привабив, завоював?

Він був дуже цілеспрямований, мужній і наполегливий. Я ще не встигала прийти на роботу, як вже дзвонив телефон, він казав, що чекає, щоб я виходила. Тобто він постійно був ініціатором наших побачень. Моїм колегам по відділу це не дуже подобалося, але вони розуміли, що це діло молоде (сміється).

  - Він сам прийняв рішення піти на фронт?

Нам в березні 2014 року почали приходити повістки. Він спочатку проходив медичну комісію, а основна повістка, після якої він був мобілізований, прийшла в травні. Я була шокована, бо на той момент, коли він збирався йти, доньці нашій було 5 місяців. Я говорила йому: «Куди ти зібрався? В тебе щойно донька народилася, в тебе сестра з інвалідністю і мати хвора». Мені здається, йому було легко, як то кажуть «відмазатись». Але він казав, що якщо він не піде, то хто? Так взяв і пішов. Я залишилася одна з такою маленькою дитиною, це важко було.  Батьки допомагали, підтримували. Потім, з часом, звикла. Він намагався телефонувати кожен день, завжди казав, що в нього все добре, просив передати мамі, що все гаразд, намагався знайти момент, коли було тихо, без обстрілів. Він надсилав багато фотографій, казав, що вже пам’яті на телефоні недостатньо від великої кількості фотографій.

  - Він розповідав вам про своїх нових друзів?

До складу його батальйону потрапили друзі та однокласник, тобто він одразу приїхав туди не один. Розказував, що вони знайшли там маленьке цуценя, хотів його забрати додому, але не встиг.

  - Чи було у вас погане передчуття, інтуїція?

Та постійно, ще з початку, коли ми з його матір’ю спілкувалися, нам разом було неспокійно. Навіть коли він ще вдома був. Сни погані були, але коли я йому дзвонила, то він заспокоював завжди, говорив, що в них все добре. Як всі напевно.

Одного разу подзвонила його мати моїм батькам і сказала що їй зателефонував командир батальйону і сказав що він загинув і знаходиться у харківську госпіталі. В нашій сім’ї багато родичів з Харкова. Мій батько спочатку говорив, що це неправда, що це хтось знайшов його телефон і  почав мамі телефонувати. Батько подзвонив родичам, попросив поїхати, перевірити. Коли інформація підтвердилася, тоді всі надії перестали існувати. Мене підтримували і друзі його, і хлопці з батальйону. В ту ніч, коли він загинув, було поранено 7 бійців обстрілом з «граду» і його також. Як нам розказували пізніше, у них не було обладнання для зупинки крові, вони довго чекали на вертоліт, потім чоловіка перевезли з Луганської області до харківської лікарні, встигли йому зробити ще два переливання крові, а на третє помер.

  - Як спілкувалася з дочкою в той час?

На той момент їй було 8 місяців, тому я якось уникала цих розмов. Зараз вона подорослішала і знає, що її батько на небі, «на небі,на луні», як вона говорить.  Мені здається, що вона не розуміє ще такого. Знає, що він десь є. Вона відвідує садочок. Ходимо разом на гімнастику, дуже спортивна, непосидюча дівчинка. Вдома більше шкоди робить, ніж допомагає. Я зараз не виходжу на роботу, вийду, коли вона подорослішає.

  - Можливо, у вас хобі, захоплення?

Взагалі я люблю подорожувати. З самого малечку я її з собою беру і їдемо. Не можу сидіти на одному місці, мені потрібно постійно щось робити. Коли їй було 10 місяців, я вирішила вступити на 2 вищу освіту, щоб себе зайняти чимось. Це допомогло. Тепер у мене ще й юридична освіта. Взагалі мені дитина допомогла впоратися з цим горем. Ми вже, напевно, всю Західну Україну об’їздили. Мені дуже подобається Львів, були з нею там декілька разів, на Закарпатті також були. Їздимо поїздом або з батьками на автомобілі. Донька з самого малечку звикла до дороги. Вона кожного дня після садочку питає: «мамо, куди ми сьогодні їдемо?»

Спілкувалася Ірина Пельц

 

Свято «Писанки»  у Замку-музею «Радомисль»

Свято «Писанки» у Замку-музею «Радомисль»

У середу, 4 квітня, на території історико-культурного комплексу Замку-музею «Радомисль» відбулося Свято «Писанки» для учнів КЗ «Радомишльської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату I-III ступенів».

Святкування розпочалося з екскурсії по казковому Замку, де діти змогли побачити і відчути різноманітні предмети побуту українських хат,  побували у справжній Замковій вежі та папірні, де виготовляється папір за технологією 400-річної давнини.  Саме до свята Пасхи  екскурсовод та талановита майстриня   Ольга Ткаченко провела цікавий майстер-клас по писанкарству. Школярі  змогли власноруч оздобити великодні яйця кольоровими візерунками за технікою декупаж.

У Концертній залі Замку разом з діточками заспівала господиня Замку – Ольга Богомолець і дитяча письменниця, співачка Світлана Касьяненко. На останок всіх чекали символи свята Великодня – смачненькі чарівні пасочки.

Від імені Громадської платформи «Люди допомагають Людям» висловлюємо подяку Замку-музею «Радомисль» та особисто Ользі Богомолець, ВБФ «Фармак» за допомогу в створенні свята!

Показувати по