Наша Діяльність

«Свято Янголів у білих халатах»

«Свято Янголів у білих халатах»

16 червня 2018 року у Маріїнському парку на Літній естраді відбулося «Свято Янголів у білих халатах». 


Урочисті нагородження працівників медичної сфери знаками народної пошани – «за самовіддану працю, мужність, професіоналізм та милосердя» – «Знання, душу, серце людям», «За милосердя та турботу», «За врятовані життя» відбулися  за ініціативи Ольги Богомолець – Голови парламентського комітету з питань охорони здоров`я,  Вадима Свириденка – Уповноваженого Президента України з питань реабілітації учасників антитерористичної операції, які одержали поранення, контузію, каліцтво або інші захворювання під час участі в АТО, ГС «Асоціація ветеранів війни, учасників АТО, членів сімей загиблих (померлих) та інвалідів війни м. Києва», Громадської платформи «Люди Допомагають Людям», ГО «Асоціація медиків Революції Гідності», ГО «Київська крайова організація «ВУЛТ», Національної ради спортивної реабілітації захисників України, Всеукраїнський жіночий рух " За вільну Україну", а також за підтримки Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.


«Свято Янголів у білих халатах» було ініційоване задля підтримки медиків, які щодня рятують сотні людських життів, у тому числі життя захисників України, що боронять нашу незалежність та нині продовжують свою гуманну справу із захисту життя і здоров’я наших громадян, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії  Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та працюючи з ветеранами АТО.


З нагоди професійного свята для всіх гостей відбувся концерт за участю оркестру Національної гвардії  України та ветеранів та учасників АТО, а також частування стравами польової кухні.

«Розмови з дружинами» - історія Світлани Гончарук

«Розмови з дружинами» - історія Світлани Гончарук

Ніколи не відмовлявся бути, де найбільш важко…

Знайомство та сімейне життя

Ми познайомилися у 2002 році, у нас було кохання з першого погляду. Я пішла служити до армії, щоб бути поряд із чоловіком. До того працювала бухгалтеркою.

Віталій завжди казав, що не має бачити наші сльози. «Світлано, усміхайся. І все буде добре». Неможливо було довго на нього ображатися, бо приходив із квітами та словами: «Сонечко, все добре». Усіх балував сюрпризами. Уночі перед днем народження доньки прикрашали кімнату: кульками, квітами, подарунками. Раптово збиралися в кінотеатр, відміняли всі інші плани.

Пам’ятаю історію ще до війни. Я була у госпіталі в Харкові, бо сильно захворіла, а чоловік у Донецьку. Він подзвонив, поцікавився як я. Пам’ятаю сказала, що погано, бо дуже самотньо. Віталій пообіцяв подзвонити після обіду, як відпочине після чергування. Коли він телефонував, я якраз вийшла прогулятися на вулиці. «Ну що ти сонечко, прокинулася, все добре?», – дивлюся – переді мною чоловік із квітами. Мені жодного слова не сказав. Хотів зробити сюрприз.  

Кур’єром хтось відправив шикарний букет квітів, коли я відпочивала на день народження в санаторії в Трускавці. Спочатку не могла зрозуміти від кого вони. Чоловік у зоні АТО – він не зміг би. Виявилося зміг. Сказала чоловікові, що отримала від когось букет, але не знаю від кого. Віталій ще жартував, як це я не на нього відразу подумала.

Взаємини із дітьми

Чоловік був доброю людиною та сім’янином. Доньку любив як свою рідну (ред. донька від першого шлюбу Світлани) і з сином мав добрі стосунки. Завжди старався проводити з ними більше часу: допомагав із уроками, влаштовував шопінг. Але часу постійно не вистачало, бо були чергування, відрядження...

Син сказав, що хоче бути військовим як тато, тому після 9 класу піде в суворовське. Єдине, хочеться, щоб займався фінансами. Наприклад, став військовим бухгалтером.

Про службу та АТО

У 2006 році мене призвали до армії, а наступного року частину передислокували до Донецька. Ми служили там до початку війни. Як почалися заворушення в Донецьку, був наказ тримали оборону частини, яка була в оточенні «Донецьк-Авдіївка». Віталій і я 2 місяці були в Авдіївці, згодом його направили до Волновахи – на 2 місяці. Через деякий час нас направили далі від Донецька. Завдання мого полку – збивати безпілотники.

Як почалася заворуха в Криму, нам наказали вивести всю техніку, щоб зберегти її. Ніхто не здогадувався, що буде на стільки погано. Думали, буде тихе і спокійне захоплення. А вийшло все навпаки.

У Віталія поранень не було. У травні 2014 я привезла йому бронежилет, який отримала від волонтерів. У хлопців не було ні касок, ні автоматів, ні бронежилетів. Вони по черзі одягали його на пости. Донецький аеропорт був за 2 кілометри від частини. Хлопцям увесь час доводилося ховатися в бункер, коли починався обстріл, бо не було чим відбиватися. Ми були в оточенні, ніхто не міг дібратися, окрім волонтерів. Міністерство оборони нічим не допомагало.

Про загибель

Чоловік загинув 2015 року. У нього було завдання: забрати в Авдіївці апаратуру. В «уазику» був він та водій, їм зробили «коридор», щоб спокійно проїхали. По дорозі потрапили в ДТП. Аварія не з нашої вини, їхали п’яні з  «Правого сектора» і врізалися в нашу машину. У ній були боєприпаси, які вибухнули після зіткнення. Машина згоріла повністю. Усі згоріли. Наказ не виконали…

Він пройшов бої в Авдіївці, а за якихось обставин постраждав. Віталій постійно казав: «Я не герой». Але ніколи не відмовлявся бути там, де найбільш важко. В Авдіївці залишився бо: «Хто як не я? Я не можу кинути своїх хлопців».

Про підтримку та сприйняття

Спочатку підтримували рідні та близькі. Потім я звернулася до «Люди допомагають людям». Допомагають і фінансами, і речами, і подарунками. Я вдячна їм.

Підтримує син, підтримую я сина. Так само підтримує дочка. Вона вийшла заміж за рік після загибелі чоловіка. Віталій хотів побачити, як вона виходить заміж. Казав: «Свєта, я дуже переживаю, що не зможу вальс з дочкою станцювати. Бо не вмію. Треба терміново вчитися». Як відчував… Так і не побачив, що у нас тепер ще внучка є.

Коли Віталій загинув, син мені сказав: «Мама, я уявив, що тато поїхав у відрядження. Просто у нього немає телефону. Він не може нам подзвонити, не може до нас приїхати». Йому напевно так легше сприймати. Перший час, Владислав завжди приносив до фотографії цукерку або печиво. Їв та пив поряд із фотографією протягом року. Потрошки звик, що тата немає. Син каже: «Ми повинні бути сильними, бо тато не любив, коли ми плачемо. Ми маємо завжди усміхатися». Ми стараємося.

Я відчуваю внутрішню підтримку чоловіка. Знаю, що він завжди поряд. Він дуже часто мені сниться. Розумію, що він за нами спостерігає, тому намагаюся робити все так, щоб не було соромно.

Про квартиру від міністерства

Я ж не одна така, тому було важко. Треба було про себе нагадувати, щотижня привозити документи. Протягом року я боролася за квартиру. Дякую міністерству, що почули. Треба стукатися в кожні двері, просто так не допоможуть.

За 20 років служби чоловіка не «заслужив» квартиру. У нас не було квартири, ми завжди знімали. Як каже свекруха: він зробив усе, щоб ми не залишилися на вулиці. Але сам так і не пожив у власній квартирі.

Про поради дружинам

Головне завжди підтримувати та розуміти. Там просто так не вижити. Любити і чекати. Бути з ними до кінця. Дай Бог, щоб всі повернулися. Не хочеться війни, не хочеться, щоб гинули. Скоріше б усі були вдома разом.

Хочеться, щоб усе було як раніше. Коли бачиш у реальності, що відбувається, то це дуже страшно. Хотілося б, щоб наші діти, внуки, тільки бачили мир та добро.

Про життя зараз

Ми залишилися з сином удвох. Я перевелася до Києва. Свекруха запропонувала бути разом, щоб якось одна одну підтримувати.  У нас з нею прекрасні взаємини. Щиро дякую їй за все. Ми разом переживаємо втрату. Хоча вже пройшло більше 2 років, біль не зникає, просто звикаєш із ним жити.

Синові дуже важко. І мені було дуже важко їхати у відрядження, залишати його. Розумію, що потрібна йому. Але я дала присягу, тому маю виконувати накази. Син казав: «Мама, я розумію, що ти не можеш відмовитися». Як чоловік казав: «Мені треба їхати. Я маю бути там, де всі хлопці». Так само і я. Якщо мені сказали, що треба їхати – я їду. Було самотньо та сумно без дітей. Але коли знаєш, що на тебе чекають – ти повертаєшся.

Складно фінансово, бо працюю одна.  Зарплата не дуже висока, хоча і військові службовці. Все одно це копійки. Головне, щоб було здоров'я, а все інше заробимо. Треба йти тільки вперед, не опускати руки, бо хто як не я? Я продовжую жити та служити.

Мої 14 років заміжнього життя були дуже хорошими. З чоловіком завжди було весело, не мали часу сумувати. Дуже позитивна та добра людина була, його всі любили та поважали. Чомусь гинуть саме такі. Я сподіваюся, що син буде схожий на Віталія. Бо за характером схожий на батька: такий же добряк.

 

Євгенія Луценко

У неділю в Києві, відбулася Хода присвячена Матерям України

У неділю в Києві, відбулася Хода присвячена Матерям України

У неділю, 13 травня, відбулася Хода Матерів, присвячена Матерям України. В ній взяли участь матері та дружини загиблих воїнів зі всієї України, ветерани та бійці разом з матерями, багатодітні сім'ї, сім'ї з онкохворими дітками, іноземні гості та інші. Захід розпочався на Михайлівській площі біля пам’ятника княгині Ольги. Згодом було урочисте покладання квітів до “Народної Стіни Пам’яті”, панахида за загиблими воїнами у дворі Михайлівського Золотоверхого Собору.

А потім — з метою вшанування пам'яті загиблих героїв України, що віддали своє життя, захищаючи незалежність нашої держави у війні на Сході, — відбулася Хода матерів від собору до Пам’ятного Хреста біля Каплиці Героїв Небесної сотні.

Після -  відбулася історична подія - проведена Міжнародна Асамблея Матерів. Серед делегатів були учасники Революції Гідності, ветерани АТО, матері й дружини загиблих на фронті військовослужбовців і добровольців, а також дітей, хворих на онкологію та інші небезпечні захворювання. Українські жінки зібралися, щоб привернути увагу суспільства до проблем, які турбують матерів загиблих бійців АТО, дітей, хворих на онкологію та інші небезпечні захворювання, багатодітних матерів та іншіх жінок, які позбавлені сьогодні підтримки держави.

Вони втомилися спостерігати за тим, як Україна нищиться війною, псевдореформами та корупцією і висунули до вищого керівництва держави 10 ключових вимог, зазначених у резолюції Асамблеї:

  1. Активізувати переговори у Мінську щодо звільнення українських полонених та допущення українських пошукових груп на непідконтрольну територію Донбасу для повернення тіл загиблих українських воїнів, а також звернутися до міжнародної спільноти з вимогою посилення санкцій проти Російської Федерації за утримання українських заручників та військовополонених на непідконтрольній частині Донбасу та у самій Росії;
  2. Надати добровольцям, що боронили країну на початку війни на Сході України та загинули — статус учасника бойових дій;
  3. Припинити імітацію реформ та розпочати реальну боротьбу з корупцією, негайно прийняти закон про Антикорупційний суд з урахуванням рекомендацій міжнародних інституцій;
  4. Вжити ефективних заходів з відновлення вітчизняної економіки і створення робочих місць, спрямувати всі зусилля на проведення нової індустріаліації та розвиток високотехнологічних галузей з високою доданою вартістю;
  5. Припинити згортання соціальних програм та відновити соціальний захист для незахищених категорій населення;
  6. Встановити мораторій на підвищення тарифів на комунальні послуги до зростання мінімальної зарплати до рівня, еквівалентного $400;
  7. Відновити державне регулювання цін на товари першої необхідності, яке було скасоване у 2017 році;
  8. Зупинити розвал медицини та впровадити європейську соціальну модель системи охорони здоров’я на основі загальнообов’язкового державного медичного страхування;
  9. Прийняти закони, спрямовані на покращення здоров’я українців — про боротьбу з тютюнопалінням, алкоголізмом, наркоманією, про трансплантацію, про відкриття результатів клінічних досліджень ліків та інших, що потребують негайного розгляду;
  10. Прийняти нове виборче законодавство на основі пропорційної системи, відкритих списків та праймеріз, що дозволить оновити владу та дати Україні шанс на розвиток.
Резолюцію Міжнародної Асамблеї Матерів вже найближчим часом буде передано Президенту України, прем’єр-міністру та голові Верховної Ради.
 

В організації заходів з нагоди Дня матері взяли участь Громадська платформа Люди допомагають людям, ГО «Спілка матерів загиблих учасників АТО», ГС «Асоціація ветеранів війни, учасників АТО, членів сімей загиблих (померлих) та інвалідів війни м.Києва», ГО «Родини Героїв Небесної Сотні», ГО «Асоціація медиків Революції гідності»,Соціальна Справедливість "Совість" Громадська організація, ГО Всеукраїнський Жіночий Рух "За вільну Україну", ГО Крила 8 сотні, ГО Серця Кіборгів, Благодійний Фонд допомоги онкохворим дітям "Краб", ГО Асоціація ветеранів АТО УкраїниКоординаційний Центр Допомоги, а також за підтримки депутата Київради Алла ШлапакДержавна служба України у справах ветеранів війни та учасників АТОКиївська міська державна адміністрація - КМДАКиївський Військовий Ліцей ім. Богуна, Київського центрального військомату та Київська Лікарська Рада.

 

«Розмови з дружинами» - історія Анастасії Шишко

«Розмови з дружинами» - історія Анастасії Шишко

«Якщо не я, то хто?»

Анастасія втратила чоловіка у 2014 році, залишившись з малою донькою. Зараз вона отримала другу вищу освіту, багато подорожує і розповідає дитині про  батька, що  «на небі».  

  - Як ви познайомилися зі своїм чоловіком?

Ми працювали в одній  організації, але на роботі його ніколи не було. Він був водієм. Хоч ми рідко з ним бачилися, ці зустрічі були особливими. Спочатку спілкувалися як друзі, потім зрозуміли, що стосунки вже достатньо швидко розвиваються і не помітили, як почали жити разом. Приблизно 2-3 місяці по тому я завагітніла і ми одружилися.

  - Чи очікували знайти на роботі своє кохання?

Ні, я взагалі не хотіла йти на цю роботу. Коли була на 5 курсі, дідусь сказав, що є вакансія. Це було посеред навчального року. Я вже не могла перейти ні на заочну форму навчання, ні на індивідуальний графік, тому і не хотіла йти на цю роботу. Зовсім не очікувала, що так станеться, бо взагалі контингент там – люди пенсійного віку.

  - Чим він вас привабив, завоював?

Він був дуже цілеспрямований, мужній і наполегливий. Я ще не встигала прийти на роботу, як вже дзвонив телефон, він казав, що чекає, щоб я виходила. Тобто він постійно був ініціатором наших побачень. Моїм колегам по відділу це не дуже подобалося, але вони розуміли, що це діло молоде (сміється).

  - Він сам прийняв рішення піти на фронт?

Нам в березні 2014 року почали приходити повістки. Він спочатку проходив медичну комісію, а основна повістка, після якої він був мобілізований, прийшла в травні. Я була шокована, бо на той момент, коли він збирався йти, доньці нашій було 5 місяців. Я говорила йому: «Куди ти зібрався? В тебе щойно донька народилася, в тебе сестра з інвалідністю і мати хвора». Мені здається, йому було легко, як то кажуть «відмазатись». Але він казав, що якщо він не піде, то хто? Так взяв і пішов. Я залишилася одна з такою маленькою дитиною, це важко було.  Батьки допомагали, підтримували. Потім, з часом, звикла. Він намагався телефонувати кожен день, завжди казав, що в нього все добре, просив передати мамі, що все гаразд, намагався знайти момент, коли було тихо, без обстрілів. Він надсилав багато фотографій, казав, що вже пам’яті на телефоні недостатньо від великої кількості фотографій.

  - Він розповідав вам про своїх нових друзів?

До складу його батальйону потрапили друзі та однокласник, тобто він одразу приїхав туди не один. Розказував, що вони знайшли там маленьке цуценя, хотів його забрати додому, але не встиг.

  - Чи було у вас погане передчуття, інтуїція?

Та постійно, ще з початку, коли ми з його матір’ю спілкувалися, нам разом було неспокійно. Навіть коли він ще вдома був. Сни погані були, але коли я йому дзвонила, то він заспокоював завжди, говорив, що в них все добре. Як всі напевно.

Одного разу подзвонила його мати моїм батькам і сказала що їй зателефонував командир батальйону і сказав що він загинув і знаходиться у харківську госпіталі. В нашій сім’ї багато родичів з Харкова. Мій батько спочатку говорив, що це неправда, що це хтось знайшов його телефон і  почав мамі телефонувати. Батько подзвонив родичам, попросив поїхати, перевірити. Коли інформація підтвердилася, тоді всі надії перестали існувати. Мене підтримували і друзі його, і хлопці з батальйону. В ту ніч, коли він загинув, було поранено 7 бійців обстрілом з «граду» і його також. Як нам розказували пізніше, у них не було обладнання для зупинки крові, вони довго чекали на вертоліт, потім чоловіка перевезли з Луганської області до харківської лікарні, встигли йому зробити ще два переливання крові, а на третє помер.

  - Як спілкувалася з дочкою в той час?

На той момент їй було 8 місяців, тому я якось уникала цих розмов. Зараз вона подорослішала і знає, що її батько на небі, «на небі,на луні», як вона говорить.  Мені здається, що вона не розуміє ще такого. Знає, що він десь є. Вона відвідує садочок. Ходимо разом на гімнастику, дуже спортивна, непосидюча дівчинка. Вдома більше шкоди робить, ніж допомагає. Я зараз не виходжу на роботу, вийду, коли вона подорослішає.

  - Можливо, у вас хобі, захоплення?

Взагалі я люблю подорожувати. З самого малечку я її з собою беру і їдемо. Не можу сидіти на одному місці, мені потрібно постійно щось робити. Коли їй було 10 місяців, я вирішила вступити на 2 вищу освіту, щоб себе зайняти чимось. Це допомогло. Тепер у мене ще й юридична освіта. Взагалі мені дитина допомогла впоратися з цим горем. Ми вже, напевно, всю Західну Україну об’їздили. Мені дуже подобається Львів, були з нею там декілька разів, на Закарпатті також були. Їздимо поїздом або з батьками на автомобілі. Донька з самого малечку звикла до дороги. Вона кожного дня після садочку питає: «мамо, куди ми сьогодні їдемо?»

Спілкувалася Ірина Пельц

 

Свято «Писанки»  у Замку-музею «Радомисль»

Свято «Писанки» у Замку-музею «Радомисль»

У середу, 4 квітня, на території історико-культурного комплексу Замку-музею «Радомисль» відбулося Свято «Писанки» для учнів КЗ «Радомишльської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату I-III ступенів».

Святкування розпочалося з екскурсії по казковому Замку, де діти змогли побачити і відчути різноманітні предмети побуту українських хат,  побували у справжній Замковій вежі та папірні, де виготовляється папір за технологією 400-річної давнини.  Саме до свята Пасхи  екскурсовод та талановита майстриня   Ольга Ткаченко провела цікавий майстер-клас по писанкарству. Школярі  змогли власноруч оздобити великодні яйця кольоровими візерунками за технікою декупаж.

У Концертній залі Замку разом з діточками заспівала господиня Замку – Ольга Богомолець і дитяча письменниця, співачка Світлана Касьяненко. На останок всіх чекали символи свята Великодня – смачненькі чарівні пасочки.

Від імені Громадської платформи «Люди допомагають Людям» висловлюємо подяку Замку-музею «Радомисль» та особисто Ользі Богомолець, ВБФ «Фармак» за допомогу в створенні свята!

Допомога родинам від небайдужих людей

Допомога родинам від небайдужих людей

Команда Громадської платформи «Люди допомагають людям» дякує небайдужим людям, які за свої кошти придбали продукти харчування та речі для дітей та дружин загиблих.  За їх проханням передана допомога була розподілена між обраними родинами Києва та Київської області.

Допомогу отримали родина Корпача Олега Івановича, Момота Володимира Миколайовича, Бочарова Романа Олександровича, Кушнірука Сергія Євгеновича, Бабича Ярослава Леонідовича, Вдовича Святослава Петровича. Задоволені мами та дітки ділилися з нами фото, на яких вони в нових речах.



Команда платформи передає подяку від родин цим людям з великим серцем.

Разом ми сильні. Долучайтеся, родини потребують допомоги постійно, бо дітки ростуть.

Допомога родинам загиблих Героїв АТО від ТОВ «Юрія-Фарм»

Допомога родинам загиблих Героїв АТО від ТОВ «Юрія-Фарм»

У лютому 2018 року на розподільчий рахунок Громадської платформи «Люди допомагають Людям», від ТОВ «Юрія-Фарм» надійшло 120 тис. грн. За рішенням координаційної ради, кошти, були розподілені між  родинами з дітьми загиблих учасників АТО:





  1. Родина Шелепуна Олександра Миколайовича (Вінницька область). Залишились дружина Оксана та четверо дітей: Олена, Наталія, Діана, Владислава.  Отримали 2000 грн.
  2. Родина Суслопарова Олександра Олександровича (Дніпропетровська область). Залишились дружина Любов та четверо дітей: Марко, Лев, Вероніка та Матвій.  Отримали 2000 грн.
  3. Родина Софієнка Олександра Сергійовича (Дніпропетровська область). Залишились дружина Людмила та троє дітей: Євгеній, Єлізавета та Катерина. Отримали 2000 грн.
  4. Родина Короля Юрія Васильовича (Закарпатська область). Залишились дружина Ольга та троє дітей: Тетяна, Оксана та Ольга. Отримали 2000 грн.
  5. Родина Третяка Петра Анатолійовича (Запорізька область). Залишились дружина Оксана і троє дітей: Андрій, Тетяна і Юлія. Отримали 2000 грн.
  6. Родина Братівника Сергія Васильовича (Івано-Франківська область). Залишились дружина Марія та троє дітей: Іванна, Василь, Христина. Отримали 2000 грн.
  7. Родина Бабича Ярослава  Леонідовича (м. Київ). Залишились дружина Лариса та троє дітей: Святослав, Владислава, Дарина. Отримали 2000 грн.
  8. Родина Вдовича Святослава Петровича (м. Київ). Залишились дружина Ганна та троє дітей: Олексій, Ілля, Федір. Отримали 2000 грн.
  9. Родина Бочарова Романа Олександровича (Київська область). Залишились дружина Ірина та троє дітей: Марія, Амалія та Анна. Отримали 2000 грн.
  10. Родина Гуменюка Олександра Леонідовича (Київська область). Залишились дружина Олена та троє дітей: Святослав, Максим, Олег. Отримали 2000 грн.
  11. Родина Кушнірука Сергія Євгеновича (Київська область). Залишились дружина Олена та троє дітей: Іван, Єгор, Олександра. Отримали 2000 грн.
  12. Родина Момота Володимира Миколайовича (Київська область). Залишились дружина Ірина та троє дітей: Владислав, Аліна та Карина. Отримали 2000 грн.
  13. Родина Юлдашева Тємура Даміровича (Харківська область). Залишились дружина Віолета та четверо дітей: Маргарита, Георгій, Аристарх та Аглая. Отримали 2000 грн.
  14. Родина Тихолоза Андрія Павловича (Херсонська область). Залишились дружина Інна та троє дітей: Катерина, Ангеліна та Олександр. Отримали 2000 грн.
  15. Родина Коношенка Руслана Сергійовича (Хмельницька область). Залишились дружина Людмила та троє дітей: Олексій, Максим та Каріна. Отримали 2000 грн.
  16. Родина Тарасенка Юрія Геннадійовича (Черкаська область). Залишились дружина Ольга та четверо дітей: Дмитро, Шота, Марат та Домініка. Отримали 2000 грн.
  17. Родина Леонтія Іллі Корнелійовича (Чернівецька область). Залишились дружина Світлана та четверо дітей: Михайло, Назар, Мар’ян та Крістіна. Отримали 2000 грн.
  18. Родина Бурлаки Сергія Івановича (Вінницька область). Залишилася дружина Тетяна та двох дітей: Марія та Анатолій. Отримали 2000 грн.
  19. Родина Кондратюка Олександра Івановича (Вінницька область). Залишилася дружина Мирослава та донька Ангеліна. Отримали 2000 грн.
  20. Родина Щербіни Андрія Вікторовича (Вінницька). Залишилася дружина Ірина та дві доньки Аріна і Діана. Отримали 2000 грн.
  21. Родина Тимуша Андрія Васильовича (Вінницька область). Залишилася дружина Тетяна та дві доньки: Анна і Софія. Отримали 2000 грн.
  22. Родина Зулінського Сергія Миколайовича (Вінницька область). Залишилася дружина Катерина та донька Злата. Отримали 2000 грн.
  23. Родина Королька Миколи Петровича (Волинська область). Залишилися дружина Валентина і дві доньки Соломія і Анастасія. Отримали 2000 грн.
  24. Родина Писарука Сергія Миколайовича (Волинська область). Залишилася дружина Анна та син Андрій. Отримали 2000 грн.
  25. Родина Бородая Сергія Юрійовича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Наталія та син Артур. Отримали 2000 грн.
  26. Родина Ганічева Сергія Олексійовича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Ірина та донька Юлія. Отримали 2000 грн.
  27. Родина Логвиненка Василя Васильовича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Марина та двоє дітей: Мирослав та Соломія. Отримали 2000 грн.
  28. Родина Щербини Артема Григоровича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Тетяна та двоє дітей: Мирослава і Платон. Отримали 2000 грн.
  29. Родина Капінуса Віталія Анатолійовича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Анастасія та син Кирило. Отримали 2000 грн.
  30. Родина Литовченка Олега Валерійовича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Ірина та донька Регіна. Отримали 2000 грн.
  31. Родина Мельника Володимира Михайловича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Софія та син Ярослав. Отримали 2000 грн.
  32. Родина Отрішка Вячеслава Миколайовича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Людмила та донька Анна. Отримали 2000 грн.
  33. Родина Панченка Едуарда Андрійовича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Катерина та син Андрій. Отримали 2000 грн.
  34. Родина Подорожнього Сергія Володимировича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Ірина та донька Анна. Отримали 2000 грн.
  35. Родина Резнікова Євгена Сергійовича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Юлія та син Євген. Отримали 2000 грн.
  36. Родина Ровенського Дмитра Олександровича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Олена та двоє синів: Ростислав та Ярослав. Отримали 2000 грн.
  37. Родина Стародуба Андрія Вікторовича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Олександра та двоє дітей: Ірина і Кирило. Отримали 2000 грн.
  38. Родина Сітяєва Юрія Миколайовича (Дніпропетровська область). Залишилася донька Аліна. Отримала 2000 грн.
  39. Родина Ременюка Андрія Олеговича (Дніпропетровська область) Залишилася дружина Тетяна та син Кирило. Отримала 2000 грн.
  40. Родина Москаленка Сергія Олександровича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Оксана та син Вячеслав. Отримали 2000 грн.
  41. Родина Удовицького Ігора Миколайовича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Наталія та донька Анна. Отримали 2000 грн.
  42. Родина Сороченка Олега Сергійовича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Юлія та донька Альбіна. Отримали 2000 грн.
  43. Родина Крилова Андрія Альфредовича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Людмила та донька Валерія. Отримали 1000 грн.
  44. Родина Іванова Максима Олеговича (Дніпропетровська область). Залишилася донька Євгенія. Отримала 2000 грн.
  45. Родина Терещука Ігора Петровича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Тетяна та син Давид. Отримали 2000 грн.
  46. Родина Ткаченка Сергія Миколайовича (Дніпропетровська область). Залишилася дружина Марина та донька Евеліна. Отримали 2000 грн.
  47. Родина Бражника Володимира Анатолійовича (Київська область). Залишилася дружина Інна та Ілля. Отримали 2000 грн.
  48. Родина Закусіло Олександра Івановича (Житомирська область). Залишилася дружина Тетяна та донька Анна. Отримали 2000 грн.
  49. Родина Банчука Олега Петровича (Житомирська область). Залишилася дружина Галина та син Ілля. Отримали 2000 грн.
  50. Родина Гордієнка Сергія Миколайовича (Житомирська область). Залишилася дружина Марина та син Єгор. Отримали 2000 грн.
  51. Родина Міхнюка Олега Івановича (м. Київ). Залишились дружина Ірина та донька Анна. Отримали 5000 грн.
  52. Родина Корпача Олега Івановича (м. Київ). Залишились дружина Олена та четверо дітей: доньки Аліна і Каріна та сини Іван та Тимофій. Отримали 5000 грн.
  53. Родина Макідона Віктора Михайловича (м. Київ). Залишились дружина Оксана та син Михайло. Отримали 5000 грн.
  54. Родина Вашеняка Віталія Петровича (Житомирська область). Залишилась дружина Валентина та двоє дітей: син Тимофій та донька Ірина. Отримали 5000 грн.

 

Від імені Громадської платформи «Люди допомагають людям» та родин загиблих, висловлюємо подяку ТОВ «Юрія-Фарм» за підтримку родин, які втратили найдорожче: чоловіка та батька. Закликаємо й інших представників бізнесу підтримати благодійну ініціативу ТОВ «Юрія-Фарм» та долучитися до підтримки родин наших захисників.

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?

Відзначення матерів загиблих Героїв

Відзначення матерів загиблих Героїв

Громадська платформа «Люди допомагають людям», за підтримки народного депутата України Ольги Богомолець, продовжує нагороджувати матерів загиблих учасників АТО знаком народної пошани «Орден матері бійця АТО».  

16 та 17 лютого 2018 року відбулися зустрічі з матерями загиблих на сході в історико-культурному комплексі Замку-музею «Радомисль». Всі гості відвідали екскурсії залами музею української домашньої ікони XVII-XX ст. Під час урочистостей Єпископ Житомирський і Овруцький УПЦ КП Паїсій провів панахиду, а матері помолились за загиблих воїнів.


Відзнаки отримали матері загиблих учасників АТО м. Києва.

Благодійна допомога дітям

Благодійна допомога дітям


Діти загиблих воїнів у Дніпропетровській області отримали та продовжують отримувати подарункові набори на новорічні та різдвяні свята завдкикоординаторам Дніпровського осередку платформи «Люди допомагають людям» Сергію Амеліну та Тетяні Моргун. Діти загиблих воїнів у м. Дніпро та Дніпропетровській області раділи солодощам, одягу, канцтоварам та іграшкам . Сім’ї були раді неочікуваним подарункам, засобам гігієни тощо та надсилали фото зі щасливими обличчями діток. Запрошуємо всіх небайдужих долучатися до добрих справ!





Подяка від Примасюк Світлани

Подяка від Примасюк Світлани

На гарячу лінію платформи «Люди допомагають людям» зателефонувала мати загиблого бійця Іванова Максима, Світлана Примасюк: пані Світлана подякувала організаторам благодійного фотоаукціону, ініційованого Всеукраїнською інноваційною платформою “Сходи в Майбутнє” та всім небайдужим людям, які підтримують родини загиблих. Завдяки коштам, зібраним під час аукціону у її онуки Жені, якою вона опікується після смерті сина, з’явиться спеціальне ліжечко з бортиком, якого потребує дитина. 

Допомогти донечці Максима Іванова можна перейшовши за посиланням https://lpl.com.ua/ua/needersato/profile/366

Показувати по