Історії учасників АТО

Історії АТО. Васіліса Трофимович: ВЕСІЛЬНА СОРОЧКА

Історії АТО. Васіліса Трофимович: ВЕСІЛЬНА СОРОЧКА

Моя книга — моя дитина. Рукопис «Любові на лінії вогню» став даниною пам’яті моїм друзям та побратимам. У блозі я публікуватиму деякі історії, які з’являться у книзі. Книжкові герої — реальні люди. Які досі відчувають усе наче вчора, яким досі іноді болить. Це наша спільна сповідь. Про наше кохання на лінії вогню. 

ВЕСІЛЬНА СОРОЧКА

Котрий день поспіль Олена працювала, не підіймаючи голови, не відриваючи рук від вишивання. Стібок за стібком — вона вишивала весільну сорочку коханому, а голка колола пальці… Та зовсім скоро, за декілька тижнів він повернеться з війни. Відпочине трохи вдома, знову звикне до мирного життя, а далі на них чекає весілля. Як багато надій для них обох було у цьому слові. Наче рятівний канат, який ось-ось висмикне його із жаху бойових дій та поверне їй.

Він звичайний коваль. Такий звичайний на перший погляд хлопець. Козак. З довгим чорним чубом, широкими плечима та добрими очима.

Звичайний, але тільки на перший погляд. Бо звичайних на цій війні не було. Насправді ж він належав до того цвіту української нації, який зветься добровольцями. Боєць першого в Україні добровольчого підрозділу — полку «Дніпро-1». Позивний «Блек». Взірцевий боєць, для побратимів порадник, наставник і тверде плече. Немає такої справи, яка не під силу Блеку.

Саме тому всі були впевнені: вони ідеальна пара. Жінка до кінчиків нігтів, красуня, від якої неможливо відірвати погляд, з товстою русою косою через плече. З абсолютними моральними якостями та абсолютною любов’ю до Нього. Відома історик і талановита вишивальниця, з-під руки якої народжувалися твори мистецтва.
Вони познайомилися на Майдані. Та, як виявилося згодом, — багато разів десь пересікалися до цього. Доля водила поряд із самого дитинства. Та чомусь остаточно звела так пізно. Він часто приходив у її сни. Щодня, щохвилини. І тепер назавжди залишиться в серці. Він був саме Тією людиною. Він був саме тим Чоловіком. Бути поряд з коханим — то було абсолютне щастя.

Бойове хрещення Блек пройшов у найгарячішій точці на карті АТО. У Пісках. Двічі бійці полку визволяли це селище. Півтора року утримували свої позиції, знаходячись на передньому краї оборони. Півтора року під «ГРАДами» і мінометами. Півтора року — і щодня в очікуванні наступу.

Так гартувалася сталь.

Безперечно, поруч з побратимами, з вірним та надійним плечем завжди легше. І буремні вітри Донбасу, що проносяться над бойовими позиціями, здіймаючи вгору червоний глиняний пісок, ніби й не такі страшні. Тут з’являється нова домівка. З брудним чайником, який дарує гарячу каву, з кошенятами, які бігають поряд. І твоє місцезнаходження вже не здається пеклом. Але ж це пекло — тому що кожного дня тобі загрожує смертельна небезпека.

Вона ж пройшла своє бойове хрещення в очікуванні. Коли за чоловіком зачиняються двері, він, переступаючи через поріг, іде вперед. Не замислюючись і іноді не згадуючи. Коли дівчина ці двері зачиняє, вона залишається на самоті з думками про нього. Вона живе від ротації до ротації. Можливо, і не живе. Можливо, лише існує. Змиваючи біль гарячою водою, якою вона боїться змити відбитки його пальців.

Залишаючись вдома без нього, вона продовжувала творити. Продовжувала жити своїм життям. Яке без нього втрачало свої барви. Чайник кипів по-іншому, і кава була інакша на смак. Усе життя було інше на смак. Минали дні, і час чекання потроху скорочувався. Сорочка була майже готова.

Дівчина з очима янгола чекає на свого коваля, вишиваючи йому весільну сорочку. Скоро остання його ротація, а попереду — подружнє життя. Він так вирішив.

***
31 липня 2015 року

ПРЕС-СЛУЖБА ПОЛКУ «ДНІПРО-1» ІНФОРМУЄ

Сьогодні ми втратили нашого побратима, бійця полку «Дніпро-1» — Блека. Григорій Матяш загинув у Пісках під час виконання бойового завдання.

Для нас він був другом та братом. Світла та прекрасна людина, досвідчений воїн, коваль, мрійник, шукач пригод.

Мінометний обстріл, який вівся із забороненого 120 мм міномета по позиції полку російськими окупантами, назавжди забрав життя 26-річного хлопця.

Йдуть кращі. Блек, спи спокійно. Ти назавжди в наших душах та серцях. Герої не вмирають.
***
Дівчина з очима янгола, з обличчям кольору білої весільної сорочки стоїть біля труни. Кожна хвилина на межі втрати свідомості. Б’є церковний дзвін. Під церквою у два ряди стоять побратими у військовому камуфляжі, віддаючи останню честь загиблому бійцеві. Літнього спекотного дня у місті Прилуки, де ховали Григорія, час ніби зупинився.

Це і справді була його остання ротація. Так розпорядилася доля.

Він так і не викував подружнього щастя, а вона — не вишила другу сорочку. Для себе.

Вона ще довго не візьме до рук голку. А його поховають у білій весільній вишиванці.

Він був для неї усім: сонцем, радістю, життям. Не стало Його і не стало сонця й радості, натомість з’явилася чорна болюча порожнеча. Сорочку встигла дошити якраз до останнього дня відпустки. Лише раз приміряв і мусив вже їхати, щоб скоро повернутися. І повернувся. Сорочку на нього одягли… вже назавжди.

Васіліса Трофимович: "Любов на лінії вогню". "Жора". Уривок з книги. Історії учасника АТО
Васіліса Трофимович: "Не про кохання. Про любов до друзів". Історії АТО

Завдяки платформі «ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ» родині загиблого захисника зібрано 50 000 гривень

Завдяки платформі «ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ» родині загиблого захисника зібрано 50 000 гривень

Завдяки діяльності благодійної платформи «ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ», забезпечено коштами у сумі 50 000 гривень родину загиблого воїна Темура Юлдашева, бійця 42-го БТРО, який загинув у серпні 2014-го року, під час евакуації поранених на Савур-Могилі.

Темур Юлдашев - громадський діяч, спортсмен і тренер, майстер спорту міжнародного класу. На початку подій на сході зібрав батальйон добровольців з Луганщини для захисту держави, потрапив у полон до російських бойовиків, які тримали його в будівлі СБУ в Луганську. Після 35 днів полону, Темуру вдалося втекти і він продовжив воювати за незалежність і соборність України.

Дізнатись більше про родину загиблого бійця АТО Темура Юлдашева

На початку війни родині довелося залишити рідний дім в Луганську і переїхати на підконтрольні Україні території, де перший час виживали завдяки допомозі волонтерів. Вдова Темура Віолетта, після загибелі чоловіка сама виховує п’ятеро діточок, один з яких – дитина з особливими потребами. Платформа «Люди допомагають людям» вже понад рік допомагає родині Юлдашевих, шукаючи кошти для їх підтримки.

- Завдяки платформі та меценатам, наша велика родина виживає. Дітей багато, у кожного з них є нагальні потреби. Ліки, харчування, навчання. А ще, терміново потрібно встановити пам’ятник нашому Темуру. Адже ми поховали його понад рік тому, а на могилі і досі дерев’яний хрест. Тож тепер нарешті я замовлю пам’ятник. Я дякую усім за допомогу. За те, що не полишаєте нас, - розповідає Віолетта Юлдашева.

Сподіваємося, що завдяки вже існуючим та майбутнім меценатам платформи, нам вдасться допомогти людям!

Багатодітна родина загиблого на Луганщині бійця, отримала допомогу у 20 000 гривень завдяки підтримці платформи «ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ»

Багатодітна родина загиблого на Луганщині бійця, отримала допомогу у 20 000 гривень завдяки підтримці платформи «ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ»

Вдова загиблого на Луганщині Олександра Суслопарова, Любов – сама виховує чотирьох дітей. Молодшому, Матвію, ще немає і одного року.

- Якщо там не зупинимо, то сюди прийдуть, - сказав мешканець Кривого Рогу Олександр і вирушив на війну, де служив у складі 17-ї окремої танкової бригади. 

За декілька місяців Любов народила четверту дитину, яка буде знати батька тільки по фотографіях.

Дізнатись більше про родину загиблого бійця АТО Олександра Суслопарова

Представники соціально-відповідального бізнесу, зокрема, компанії «Фармак» та «Юрія Фарм», які мають змогу через платформу «Люди допомагають людям» надавати допомогу родинам загиблих захисників, роблять добру справу, піклуючись про тих, хто найбільше цього потребує. У цьому місяці, родина отримала 22 400 тисяч гривень, усього ж на їх рахунок, платформа змогла залучити понад 45 тисяч.

- Одяг для діточок, які так швидко ростуть, продукти харчування, вітаміни, все це я можу собі дозволити завдяки допомозі платформи. А ось тепер нам надійшло 20 000 гривень і я зроблю ремонт у квартирі, - розповіла Любов.
Долучайтеся до платформи «Люди допомагають людям» і давайте допомагати разом!
Київському міському клінічному шпиталю ветеранів війни подарували тренажер для реабілітації поранених

Київському міському клінічному шпиталю ветеранів війни подарували тренажер для реабілітації поранених

В рамках громадської платформи "Люди допомагають людям" та за сприяння народного депутата Ольги Богомолець Київському міському клінічному шпиталю ветеранів війни подарували тренажер для реабілітації поранених.

У госпіталі проходять процес реабілітації сотні учасників АТО, які отримали поранення під час бойових дій. Завдання нового тренажерів - відновити моторику, після поранень чи контузій шляхом виконання важливих для побуту кожної людини рухів - відкрити кран, шухляду, закрити гачок чи засув. За цим тренажером пацієнти тренують щоденні побутові рухи.



- Такі побутові тренажери я вперше побачила в реабілітаційних центрах НАТО і зрозуміла, наскільки це важливо - підготувати наших героїв і бійців до повернення додому. Саме тому звернулася до Національної мережі будівельно-господарських гіпермаркетів «Епіцентр» з проханням допомогти виготовити такі тренажери. І ось готовий - вже другий, він навіть кращий, ніж я бачила за кордоном!,- зазначає Ольга Богомолець.

Першим випробував новий тренажер боєць ВЧ3066 Національної Гвардії України - Юрій Воловик. Юрій отримав складну спинальну травму, стрибаючи БТРУ. Майже два роки він лікується, пройшовши шлях від лежачого хворого. Зараз він вже сидить у інвалідному візку і намагається розвивати моторику рук і ніг. Саме для цього потрібні щоденні вправи на різних тренажерах.

Нагадаємо, що це уже другий побутовий тренажер, який благодійна платформа "Люди допомагають людям" надає медичним закладам . Перший отримали бійці, що лікуються у Національному українському державному медико-соціальному центрі ветеранів війни (c. Циблі).

Усі тренажери створюються за підтримки мережі "Епіцентр". Дякуємо Людям, які допомагають Людям!

Прес-служба ЛПЛ

‪#‎ато‬ ‪#‎війна‬ ‪#‎донбас‬ ‪#‎мир‬ ‪#‎україна‬ ‪#‎лдл‬ ‪#‎lpl‬ ‪#‎медицина‬ ‪#‎help

Дружина і дочка загиблого бійця АТО Віталія Ремішевського отримали необхідну допомогу на платформі «Люди допомагають людям»

Дружина і дочка загиблого бійця АТО Віталія Ремішевського отримали необхідну допомогу на платформі «Люди допомагають людям»

Оксана, дружина загиблого воїна АТО і донечка Даша разом з усією командою платформи "Люди допомагають людям" щиро дякують усім, хто надав підтримку родині бійця.

Ремішевський Віталій Валентинович, учасник АТО, 41 рік, загинув в с. Новогригорівка Донецької області.

Нижче інтерв’ю, котре Віталій Ремішевський дав виданню «Подолянин» ще серпні 2014 року.

Пройшовши школу ураїнської армії, війни в Іраку та Лівані, 40-річний кам’янчанин Віталій Ремішевський не зміг спокійно спостерігати за тим, як роздирають на шматки його Батьківщину, тому вирушив добровольцем у зону АТО. 

Батько трьох дітей, гарний сім’янин та совісний чоловік обрав військову форму й автомат Калашникова замість розміреного життя в мирному місті. Він один з небагатьох, кому вдалося отримати двотижневу відпустку, але тільки тому, що захворів на запалення легенів і потрапив до шпиталю. Проте Віталій не зміг довго сидіти в Кам’янці та вже цього вівторка знову поїхав до своєї частини. Якраз перед виїздом з міста «ПОДОЛЯНИНУ» вдалося з ним поспілкуватися. 

Більше про сім'ю тут: https://lpl.com.ua/ua/needersato/profile/175

«ДРУЖИНА НЕ ЗНАЛА, ЩО ЇДУ В ЗОНУ АТО» 

2006 р. Віталій Ремішевський звільнився з Чернівецького 30-го полку та пішов працювати далекобійником. Але військова натура не дозволила спокійно реагувати на події, тому з початком сутичок на півдні чоловік пішов до військкомату. Проте виявилося, що особову справу колишнього військового загубили. Після тривалих пошуків документів Віталій записався добровольцем до Житомирської 95-ї аеромобільної бригади.    
На сході України йому довелося працювати водієм, як і свого часу в Лівані. 
- Дружина не знала, що я їду в зону АТО, - розповідає Віталій. - Казав, що перебуватиму в частині. Сім’я деякі мої вчинки засуджує, а деякі підтримує. 
Мене вже ніщо не дивує в армії. Шокує лише одне - що це все відбувається в Україні. 
Працював звичайним водієм - перевозив хлопців з бригади. Навіть незважаючи на те, що нас постійно супроводжували БРДМи і КамАЗи, дуже хвилювався за їхні життя, бо в автобусі їхали по 40-50 військових. Адже досить було б однієї міни - і в мить братська могила. 
Ми розміщувалися в середині трикутника Слов’янськ - Краматорськ - Добропілля. Оскільки перебував на базі, а не на блокпостах, то в боях безпосередньої участі не брав. Тому поранених і загиблих не бачив. Нам приганяли захоплені російські танки і нашу розбиту техніку. А тим часом хлопці з нашого ж батальйону, які були в гарячих точках, зазнавали втрат. Пам’ятаю, як у травні через Інтернет дізналися, що загинули семеро наших бійців. А командир жодного слова про це не сказав. Ось тоді вовком хотілося вити від безсилля. Ми б дуже хотіли їм допомогти, але ніхто на те не давав команди. 

ПРО ТИХ, ХТО ВОЮЄ ТА КЕРУЄ 

Віталія взагалі чимало речей у зоні АТО обурює. За його словами, наші військові перебувають не в найкращих умовах, адже держава не надто дбає про солдатів. Та й використання в боях молодих і недосвідчених юнаків - це надзвичайно жорстоко. 
- Багато хлопців навіть не розуміють, що там роблять. Особливо молоді психічно не витримують. Їм образливо, що їх обманули і кинули. Адже казали, що вони їдуть до зони бойових дій на 10 днів, потім - на 45, а в результаті більшість жодного разу ще не потрапила під ротацію. Тому не дивно, що на Арбатці (Арбатська стрілка) хлопці взагалі зброю склали, і офіцери приїжджали просити, аби вони дослужили. Чимало з них навіть присяги не складали і зброї не бачили. Якщо людина не готова воювати, навіщо її там тримати? 
Якби кістяк збивали з тих, хто вже служив, а не з молодняку, то було б по-іншому. Мої друзі, які пройшли школу Іраку та Лівану, виявились непотрібними. Вони самі просяться, рвуться в зону АТО, але їх не викликають. А коли приходять до військкомату, їм кажуть, що зателефонують при необхідності. Але тим часом проводять мобілізацію і набирають недосвідчених. Відверто кажучи, іноді здається, що там служать всі підряд, тільки не ті, хто потрібен в бою. Я не кажу, що нас, миротворців, треба на руках носити, але в такій ситуації досвід став би у пригоді. 
Проте це не єдина проблема нашої армії. Адже, зі слів Віталія, в зоні АТО не лише хороших бійців, але й мудрих командирів не вистачає. На сході він бачив різних офіцерів: і тих, хто вміє керувати, і тих, хто тікав, покидаючи підопічних. У 95-й аеромобільній бригаді таких людей не було, а от в інших траплялося різне. 
- В деяких частинах у хлопців можуть не запитати, їв чи ні, але приколупуються до бирки на протигазі. Взагалі не розумію, де взяли таких офіцерів. Вони командувати взводом не вміють, бо звикли сидіти в частині й перевіряти, чи підстрижена трава і пофарбовані бордюри. Навіть елементарних військових речей не розуміють. Це кар’єристи, які бояться влізти туди, куди не потрібно, щоб ні собі не нашкодити, ні комусь. 
Але є й люди з досвідом, які вміють гарно керувати. Мені подобається, як діють добровільні батальйони. Їм взагалі ніхто рук не зв’язує. Чесно кажучи, вже задумувався над тим, щоб звільнитися з 95-ї аеромобільної бригади і перейти до добровольців. Адже не заради погонів туди їду, можу бути й звичайним рядовим. 

ОДНІ ДОПОМАГАЮТЬ, ІНШІ КЛЯНУТЬ 

Військовим приємно відчувати підтримку з боку не лише рідних, але й незнайомих людей. Щоправда, допомога, яку збирають усією країною, до солдатів не завжди доходить. 
- З харчуванням проблем немає: сала море, закруток теж. Але більшість продуктів, наскільки я розумію, нам постачають мирні жителі. А от із військовим одягом справи кепські. Нам видали форму третьої комплектації - заношені берци й старі кітелі. Одного разу почули, що надійшла гуманітарна допомога, але розмовами все й закінчилось. Нової форми ми так і не бачили. Тому доводилося мокнути під дощами без плащ-палаток і нормального взуття. 
Вже тут, у Кам’янці, пообіцяли, що на кошти, які зібрала Голосківська сільська рада, мені куплять бронежилет, каску і плащ-палатку. 
Взагалі волонтери і мирне населення дуже допомагають. Командири так не заступаються за нас, як матері та дружини... Привозять продукти, одяг, цигарки. Підтримка звичайних людей - це дуже важливо. Але буває різне. Траплялося, коли їхали, одні люди нас хрестили, а інші крили матом і проклинали. Якось приїхали в супермаркет у Добропіллі, то місцеві позбігалися, почали обливати брудом і казати: «Что, гады, жрать захотелось?». Надзвичайно вимиті мізки в тамтешніх людей. А шкода... 
Та наші військові, незважаючи на негаразди, продовжують воювати. Патріоти не готові відступати, і Віталій серед них. Тепер сім’я знову чекатиме на нього і його телефонні дзвінки. А він тим часом триматиме в руках зброю і служитиме народу. 
Віталій, як і всі, хто нині перебуває на сході, мріє, аби весь цей жах якомога швидше закінчився і в країні запанував мир. До того ж 11 вересня в його донечки день народження, і батько не хоче його пропустити.

Більше про сім'ю тут: https://lpl.com.ua/ua/needersato/profile/175

ПРЯМА ДОПОМОГА РОДИНАМ ЗАГИБЛИХ В АТО ТА ПІД ЧАС МАЙДАНУ
Воїнам АТО допомагає українська діаспора з Ірландії

Воїнам АТО допомагає українська діаспора з Ірландії

Чернівчанка Оксана Альбі разом з діаспорянами створила асоціацію, яка допомагає українським бійцям та бореться з кремлівською пропагандою.

Збирають українським захисникам гроші та побутові речі.

В організації наразі 500 людей, а два роки тому не було й десятьох.


Люди для людей - так переможемо.
Джерело: https://www.facebook.com/GoodNewsAboutUkraine/

Зібрана необхідна сума матеріальної допомоги для матері загиблого бійця АТО Михайла Вербового - Ганни Іванівни

Зібрана необхідна сума матеріальної допомоги для матері загиблого бійця АТО Михайла Вербового - Ганни Іванівни

За допомогою платформи «Люди допомагають людям» зібрана сума на лікування для Ганни Іванівни Вербової. Команда платформи і мати загиблого воїна висловлюю подяку всім небайдужим людям і організаціям.

Ганна Іванівна, мати загиблого бійця АТО Михайла Вербового

Ганна Іванівна працює на птахофабриці, має проблеми зі здоров’ям (низький гемоглобін, захворювання ШКТ), потребує санаторного лікування. Любить господарювати на подвір’ї, але замінити паркан без сторонньої допомоги їй не під силу. Михайло, з яким звикла радитися в усьому і біля якого думала зустріти старість, поліг за свободу України. У Михайла було татуювання-напис на руці, переклад якого він пояснив матері так: «Не бійся бути сам, бійся лишитися один. Тобто якщо ти в бою лишився один, то це значить, що всі інші вже загинули». 

Вербовий Михайло Вікторович, учасник АТО, Дніпропетровська область, 21 рік, загинув 27.07.2014 в с. Георгіївка Луганської області. 
Звання: Солдат
Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони "Айдар"
Місце поховання: с. Південне, Нікопольський район, Дніпропетровська область.

Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Михайло з дитинства мріяв стати військовим, але підвів зір. Мав гарну пам'ять, любив читати, добре знав історію козацтва і знайомив з нею малечу з усієї вулиці. Рано почав заробляти сам, змінив декілька професій, міг багато чого зробити власноруч. Стояв на Майдані з перших днів, товаришував з сестрами Савченко. Там стали при нагоді заняття паркуром – він з легкістю піднімався на будь-яку висоту.

Пішов добровольцем в АТО. Друзі поважали його за сміливість, прагнення завжди був попереду.

Так було і в останньому бою, коли куля влучила Михайлові в серце.

Давайте будемо завжди поряд з матерями героїв!

Ганна Іванівна, мати загиблого бійця АТО Михайла Вербового

Дружина і дочка учасника АТО Сергія Ганічева з Дніпропетровщини через платформу «Люди допомагають людям» отримали необхідну допомогу

Дружина і дочка учасника АТО Сергія Ганічева з Дніпропетровщини через платформу «Люди допомагають людям» отримали необхідну допомогу

Дружина бійця, загиблого в АТО, Ірина з дочкою, як і вся команда "Люди допомагають людям" висловлюють щиру подяку всім, хто не залишився байдужим і допоміг зібрати необхідну допомогу. Це і приватні особи, що залишилися анонімними, і комерційні компанії, які беруть участь в добродійності, волонтери і співчуваючі.


Ганічев Сергій Олексійович, учасник АТО, Дніпропетровська область, 29 років, загинув 07.08.2014 під Іловайськом Донецької області.

Він любив все робити своїми руками, захоплювався автомобілями. Мріяв про власний будинок і ще одну дитину. Спокійний, розважливий, прямий і чесний чоловік, переживав за долю Майдану і вважав своїм обов'язком захист Вітчизни.

У листі до його дружини товариш Сергія по службі написав так: «Він був дуже хорошою людино. Вибачте, що не вберегли! Але завдяки йому живуть інші».

Почитати про сім'ю Сергія Ганічева

Родина загиблого героя учасника АТО Віталія Капінуса з Дніпропетровщини отримала необхідну допомогу на платформі «Люди допомагають людям»

Родина загиблого героя учасника АТО Віталія Капінуса з Дніпропетровщини отримала необхідну допомогу на платформі «Люди допомагають людям»

За допомогою волонтерів, компаній, котрі жертвують на доброчинність, та невідомих благодійників вдалося зібрати суму, необхідну на річне утримання сім’ї героя АТО. Дружина загиблого Анастасія і чотирирічний син, а також вся команда платформи "Люди допомагають людям" висловлюють щиру подяку усім, хто не пройшлов повз і надав допомогу.


Капінус Віталій Олексійович, учасник АТО, 29 років, загинув 18.09.2014 в Луганській області. «Він не міг заховатися і відсидітися, кажучи, що це не для нього. А тепер ми без тата», - каже Анастасія.
Спочатку він був волонтером з ремонту техніки, а потім став учасником АТО. Досвід армійської служби у танкових військах став у нагоді. Віталій мав велику силу волі, був рішучим та сміливим. Не говорив усієї правди рідним, запевняв, що служить інструктором. Загинув у бою, прикриваючи товаришів. Бойову машину, на якій воював Віталій, побратими назвали його ім’ям.

Більше про сім'ю тут: https://lpl.com.ua/ua/needersato/profile/140

Зібрана необхідна сума на підтримку родини героя АТО комбата Миколи Жука

Зібрана необхідна сума на підтримку родини героя АТО комбата Миколи Жука

Дружина загиблого Олена з донечкою і вся команда платформи "Люди допомагають людям" висловлюють щиру подяку усім, хто надав підтримку родині комбата.
Жук Микола Вікторович, учасник АТО, 37 років, загинув в с. Новогригорівка Донецької області.


Приклад батька надихнув Миколу стати військовим. Відданість Вітчизні, чесність та професіоналізм вважав головними якостями офіцера. Перебуваючи з 01.09.2014 р. в зоні АТО, став для 62 підлеглих вимогливим наставником і турботливим батьком. Відмовлявся від відпустки: «Як я поїду на відпочинок, коли ще не всі мої солдати побували вдома? Я не зможу потім дивитися їм у вічі». 25 січня 2015 року під час виконання спецзавдання його автомобіль підірвався на фугасі.
Більше про сім'ю тут: https://lpl.com.ua/ua/needersato/profile/119

ПРЯМА ДОПОМОГА РОДИНАМ ЗАГИБЛИХ В АТО ТА ПІД ЧАС МАЙДАНУ
Показувати по